Постанова 4817 № 597/1501/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 597/1501/22Головуючий у 1-й інстанції Васильченко В.В. Провадження № 22-ц/817/537/23 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 червня 2023 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Дикун С. І., Костів О. З., за участі секретаря - Дідух М.Є. та сторін - представника позивача ОСОБА_1 адвоката Перепечай К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 597/1501/22 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Голоден Олександра Михайловича на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року, ухваленого суддею Васильченка В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, штрафу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, В С Т А Н О В И В: у грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , у якому після зменшення позовних вимог просив стягнути заборгованість за договором позики в сумі 119676,10 грн, штрафу - 45602, 50 грн (нарахованого згідно п. 5 Договору), три проценти річних в розмірі 24792,12 грн, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України та інфляційні втрати в розмірі 70574,36 грн. Також судові витрати в розмірі 3007,58 грн судового збору та 15000 грн витрат згідно Договору про надання правової допомоги від 20.10.2022 року. В обґрунтування позову посилається на те, що ОСОБА_2 11.05.2018 року позичив у нього грошові кошти в сумі 624000 грн., які зобов`язувався повернути готівкою рівними платежами в сумі 156000 грн., що еквівалентно 6 тисячам доларів США, до 01 жовтня кожного поточного року. Тобто, платежі в сумі 156000 грн. повинні були здійснюватись 01 жовтня 2018, 2019, 2020 та 2021 року. Відповідно до положень п. 5 Договору позики позичальник, за порушення терміну повернення грошових коштів, зобов`язується сплатити позикодавцю грошову суму у розмірі 10 % від суми залишку заборгованості. Договір позики посвідчено нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О.В. ОСОБА_1 виконав умови договору позики від 11.05.2018 року, надавши кошти в сумі 624000 грн. Відповідач ОСОБА_2 неналежним чином виконував умови договору, частково погасив заборгованість, внаслідок чого станом на 02.10.2021 року вона складала 456025 грн. Станом на 12.11.2022 року, заборгованість становила 159636 грн. Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 ) борг за договором позики в сумі 119 676,10 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 ) штраф у розмірі 45 602,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 ) три проценти річних у розмірі 24972,12 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 ) інфляційні втрати в розмірі 70547,36 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 3007,58 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 ) витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Голоден О.М. просить скасувати рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 119676,10 грн основного боргу, 45600,25 грн - проценти за прострочення терміну повернення грошових коштів та 24196,37 грн інфляційних витрат. В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянта зазначив, що три проценти річних від суми простроченої позики не може стягуватися із відповідача в користь позивача, оскільки інший розмір відсотків передбачений договором, а саме, стягненню підлягають проценти за користування відповідачем коштами за договором позики, відповідно до п. 5 Договору в розмірі 10 відсотків від суми залишку заборгованості на час завершення строку дії договору, тобто на 01.10.2021 року. Інше не передбачено договором. Станом на час завершення строку дії договору сума заборгованості за прострочення виконання зобов`язання становить 45600,25 грн. Оскільки заборгованість по основній сумі виникла 01.10.2021 року, то індекс інфляції обраховується із 01.10.2021 року по 23.02.2022 року, що становить 24196,37 грн. Представник ОСОБА_1 адвокат Перепечай К.В. подала відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Голоден О.М., у якому зазначила, що договором позики від 11.05.2018 року не передбачено сплати процентів за неправомірне користування грошовими коштами. Відповідно до положень пункту 5 Договору позики, за порушення терміну повернення грошових коштів позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю грошову суму у розмірі 10 % суми залишку заборгованості. Вказана сума є штрафом, а не процентами за неправомірне користування грошовими коштами, оскільки стягується разово за вчинене порушення. Відповідно, відмова у стягненні 3 процентів річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України з посиланням на пункт 5 Договору позики не може вважатися правомірною, оскільки стягнення штрафу не виключає можливості стягнення процентів за неправомірне користування грошовими коштами. Щодо періоду нарахування процентів річних, то з огляду на встановлений Договором позики графік повернення платежів, право на нарахування процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами виникає з першого дня прострочення кожного з платежів, обумовлених Договором. Щодо нарахування інфляційних втрат нарахованих після 01.10.2021 року. Враховуючи, що перше із зобов`язань було порушено станом на 02.10.2018 року, у позивача виникло право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, починаючи саме з цієї дати на відповідну суму простроченого зобов`язання. Відповідний розрахунок інфляційних втрат з урахуванням часткового погашення заборгованості та її збільшення в періоди, коли настала чергова дата погашення періодичного (річного) платежу, наведений в позовній заяві. Такий розрахунок є обґрунтованими, а позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат є такими, що були правомірно задоволені судом першої інстанції в повному обсязі. У судове засідання, призначене на 27 червня 2023 року о 14:00 годині, представник ОСОБА_2 адвокат Голоден О.М. не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку електронного листа на його електронну адресу і про причину неявки у визначений час суд не повідомив. Однак, на електронну адресу суду, 27 червня 2023 року о 14:59 від Голодена О.М. , тобто після розгляду справи по суті поступило клопотання про перенесення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі, яке було зареєстровано канцелярією 27 червня 2023 року о 14:59, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції. Представник ОСОБА_1 адвокат Перепечай К.В. у судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Голоден О.М. не визнала, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 травня 2018 року уклали Договір позики, який посвідчили нотаріально. Згідно умов Договору ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 624000 грн., що за курсом НБ України, на дату посвідчення угоди становить 24000 доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути готівкою частинами (рівними платежами в сумі 156000 грн. (що еквівалентно 6 тисячам доларів США) до 01 жовтня кожного поточного року. Тобто, платежі в сумі 156000 грн. повинні були здійснюватись 01 жовтня 2018, 2019, 2020 та 2021 року (а.с. 6-10). Відповідачем не виконано обов`язку з повернення коштів позивачу в обумовленій сумі, а саме: основного боргу за договором позики в розмірі 119676,10 грн. Тому, крім основного боргу позивачем також нараховано 45602 грн штрафу (згідно п. 5 Договору позики), три проценти річних, за період з 02.10.2018 року до 23.02.2022 року, в розмірі 24972.12 грн, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, та інфляційні втрати, за період з 02.10.2018 року по 23.02.2022 року, в розмірі 70574.36 грн. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що є підтвердженим факт укладення між сторонами саме договору позики, форма та зміст яких, а також іноземна валюта, у якій надано грошові кошти в позику, відповідають положенням цивільного законодавства, а відповідач, на відміну від позивача, свої зобов`язання за цим договором не виконав, що зумовило виникнення у позивача права на звернення до суду із даним позовом задля стягнення заборгованості в примусовому порядку, а саме: 119676,10 грн. основного боргу; 45602 грн штрафу (згідно п. 5 Договору позики), три проценти річних за період з 02.10.2018 року до 23.02.2022 року в розмірі 24972.12 грн, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, та інфляційні втрати за період з 02.10.2018 року по 23.02.2022 року в розмірі 70574.36 грн. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів в повному обсязі погодитися не може з огляду на таке. Відповідно до вимог статей 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками; на підтвердження укладення договору позики та його умов, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей; позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Грошовою одиницею України є гривня (стаття 99 Конституції України). Відповідно до ст. 526 ЦК України регламентує, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відповідач погодився з рішенням суду щодо розміру основного боргу в сумі 119676,10 грн., тому не оспорював в цій частині. Не заслуговують на увагу доводи представника заявника про те, що оскільки заборгованість по основній сумі виникла 01.01.2021 року, то індекс інфляції обраховується із 01.10.2021 року по 23.02.2022 рік і складатиме у даному випадку 24196,37 грн. Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 5 договору позики розрахунок має відбуватися рівними платежами в сумі 156000 гривень до 01 жовтня кожного поточного року, зокрема, 01.10.2018 на суму 156000 грн.; 01.10.2019 на суму 156000 грн.; 01.10.2020 на суму 156000 грн.; 01.10.2021 на суму 156000 грн. Проте відповідач своєчасно не погашав борг, внаслідок чого з 02 жовтня 2018 року виникла заборгованість по основному боргу, а інфляційні втрати за своєю природою є самостійним захистом цивільного права кредитора у грошових зобов`язаннях, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів у державі, які розраховуються не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюються шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Розрахунок інфляційних втрат, який наведений у позовній заяві відповідач не оспорював, лише не погодився з періодом, помилково вважаючи, що слід індекс інфляції обраховувати із 01.10.2021 року по 23.02.2022 рік, тобто з часу повернення боргу в цілому, а не частин, як визначено в п.5 договору позики. Тому колегія суддів вважає, що розрахунок інфляційних втрат у розмірі 70547,36 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 є обґрунтованим. Щодо стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних у розмірі 24972,12 грн., відповідно до ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про необхідність стягнення даної суми, оскільки не врахував умови договору, якими визначено відповідальність за порушення терміну повернення грошових коштів. Так, відповідно до положень п. 5 Договору позики позичальник, за порушення терміну повернення грошових коштів, зобов`язувався сплатити позикодавцю грошову суму у розмірі 10 % від суми залишку заборгованості. Отже, позикодавцем у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України в договорі визначений розмір плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 10 % від суми залишку заборгованості, яка становить 45602,50 грн., тому колегія суддів вважає безпідставними доводи представника позивача, що вказана грошова сума є штрафом, оскільки в договорі це не зазначено. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Голоден О.М. слід задовольнити частково. Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року в частині стягнення ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 трьох процентів річних у розмірі 24972,12 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені вказаних позовних вимог. В решті рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року залишити без змін. Щодо клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Перепечай К.В. про стягнення витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що його слід задовольнити частково. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до вимог ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 4 цієї статті визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог цієї норми закону суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. В матеріалах справи є договір про надання правової допомоги від 20 жовтня 2022 року укладеним між адвокатським бюро "Миколи Бляшина" та ОСОБА_1 (а.с. 56-57), і додаток до договору про надання правової допомоги від 20 жовтня 2022 року, у п. 1 якого зазначено, що сторонами з урахуванням принципу свободи договору погоджено, що розмір гонорару за Договором щодо представництва та захисту інтересів Клієнта у справі щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 за договором позики, а також штрафу, інфляційних витрат та 3% річних у формі нарахування та виплати гонорару за представництво в суді першої інстанції становить 15000 грн, а в суді апеляційної інстанції становить 10 000 грн. Також, в суд апеляційної інстанції, представником ОСОБА_1 адвокатом Перепечай К.В. було подано звіт про розмір витрат на правову допомогу адвокатським бюро "Миколи Бляшина" від 23.06.2023 року та платіжну інструкцію № @2PL231515 від 22.06.2023 року про оплату за послуги 3072213436 ОСОБА_1 у сумі 10195 грн. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 гривень. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). На підставі норм статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 360,91 грн. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Голоден Олександра Михайловича задовольнити частково. Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року в частині стягнення із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 трьох процентів річних у розмірі 24972,12 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог. В решті рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 360,91 грн. судового збору сплаченого за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 03 липня 2023 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: С.І. Дикун О.З. Костів