Постанова Вінницький апеляційний суд № 150/507/18

Справа № 150/507/18 Провадження № 22-ц/801/1765/2021 Категорія: 61 Головуючий у суді 1-ї інстанції Цимбалюк Л. П. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 17 серпня 2021 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Ковальчука О.В., Матківської М.В., з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Цимбалюк Л.П., повний текст якого складено 25 червня 2021 року, в справі №150/507/18 за позовом ОСОБА_1 (позивач) до ОСОБА_2 (відповідач) за участі - приватного нотаріуса Чернівецького районного нотаріального округу Вінницької області Суперсон Олександр Петрович (третя особа без самостійних вимог) про визнання заповіту недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом,- встановив: Короткий зміст позовних вимог В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась в районний суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, обґрунтовуючи його тим, що 13.11.2014 ОСОБА_3 складено заповіт, відповідно до якого належну їй на підставі державного акту серії ЯА №107066, виданого Чернівецькою районною державною адміністрацією 29.03.2005, земельну ділянку, розташовану на території Березівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області, вона заповіла ОСОБА_1 . Будучи спадкоємицею за заповітом, вона після смерті спадкодавця, звернулася до приватного нотаріуса Чернівецького районного нотаріального округу Вінницької області Суперсона О.П., який повідомив, що заповіт від 13.11.2014 втратив чинність у зв`язку із наявністю іншого заповіту, відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла належне їй майно ОСОБА_2 . Вважає, що заповіт, складений ОСОБА_3 24.01.2018 порушує її права, як спадкоємця, і є недійсним, так як заповідач за станом здоров`я - у зв`язку з хворобою Альцгеймера, яка проявилася в 2016 році, не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Просила визнати вказаний заповіт недійсним та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім`я ОСОБА_2 у спадковій справі №64/2018. Рішення суду першої інстанції Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 03.09.2018 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та призначено підготовче засідання. Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 19.02.2019 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи. Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 06.06.2019 у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, провадження у справі на час її проведення зупинено. Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 27.01.2020 провадження у справі поновлено, справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 05.02.2020 у справі призначено повторну комісійну посмертну судово-психіатричну експертизу, провадження у справі на час її проведення зупинено. Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 24.03.2020 провадження у справі поновлено, справу призначено до судового розгляду. Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 17.06.2021 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 14 липня 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення її вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт вважає рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2021 року незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта полягають у тому, що вирішуючи спір, суд першої інстанції надав перевагу показанням свідків, зацікавлених у вирішенні справи на користь відповідача, не взявши до уваги висновок посмертної судово-психіатричної експертизи №

13. Вважає, що при розгляді справи такої категорії, перевага має надаватися медичним документам. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просила залишити рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 17.06.2021 без змін, вважає його постановленим із додержанням норм матеріального і процесуального права. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2021 року, а ухвалою від 05.08.2021 - закінчено підготовчі дій й призначено справу до розгляду. В судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених у ній, і просила задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Середюк О.В. проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили залишити судове рішення без змін як законне і обґрунтоване. Третя особа - приватний нотаріус Чернівецького районного нотаріального округу Вінницької області Суперсон О.П. повідомлений в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи, до суду не з`явився, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що за життя ОСОБА_3 посвідчила два заповіти. Згідно заповіту, складеного нею 13 листопада 2014 року, та посвідченого секретарем виконкому Березівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області, заповідач земельну ділянку, належну їй на підставі державного акту серії ЯА №107066, виданого 29.03.2005 року Чернівецькою районною державною адміністрацією Вінницької області, яка розташована на території Березівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області, заповіла ОСОБА_1 24 січня 2018 року приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Вінницької області Суперсоном О.П., посвідчено заповіт, складений ОСОБА_3 , за змістом якого вона, на випадок своєї смерті, все своє майно, де в воно не було та з чого воно не складалось, та взагалі все те, що на день смерті за законом буде мати право, заповіла ОСОБА_2 . Зазначений заповіт, у зв`язку із хворобою рук заповідача, на її особисте прохання та за її дорученням, складений відповідно до положень статті 1253 ЦК України. Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Відтак, спадкування після смерті ОСОБА_3 повинно здійснюватися за заповітом, складним нею 24 січня 2018 року. Із копії спадкової справи № 64/3018, заведеної 15.05.2018 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що 15.05.2018 ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу Чернівецького районного нотаріального округу Вінницької області Суперсону О.П. заяву про прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_3 . Довідкою, виданою виконкомом Березівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області від 26.03.2018 за №331 підтверджено, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем за заповітом залишилася ОСОБА_2 , яка постійно проживала разом із ОСОБА_3 у спадковому будинку. Спадкоємцями за законом залишилися доньки ОСОБА_3 : ОСОБА_4 , 1953 року народження, яка проживає в АР Крим та ОСОБА_5 , 1958 року народження, яка проживає в м. Новосибірськ, Росія. Відповідно до копії заяви від 28.01.2019, посвідченої нотаріусом нотаріального округу міста Новосибірська Російської Федерації, ОСОБА_6 , 1958 року народження (тобто, донька спадкодавця ОСОБА_3 ), пропустила строк подачі заяви про прийняття спадщини після смерті матері, однак звертатися до суду з приводу його поновлення наміру не має, свідоцтво про право на спадщину за законом отримувати не бажає, фактично не вступала в управління спадковим майном, не заперечує проти отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 . 06.09.2018 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово - комунальних послуг, придбання палива та скрапленого газу на 2018 рік в сумі 4 176,56 грн., належної спадкодавцеві ОСОБА_3 на підставі довідки за № 434, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Чернівецької районної державної адміністрації Вінницької області від 10.04.2018. Довідкою, виданою виконкомом Березівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області від 19.11.2018 року за № 1001 також підтверджено, що ОСОБА_2 здійснювала догляд та проживала разом із ОСОБА_3 до дня її смерті та провела поховання ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення правочину, суд призначив судово-психіатричну експертизу. Згідно висновку судово - психіатричної експертизи комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» № 13 від 20.11.2019, ОСОБА_3 на час складання нею заповіту від 24.01.2018 страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді деменції при не уточнених органічних захворюваннях головного мозку змішаної форми (F02.845). Про це свідчать дані анамнезу про її страждання з 1991 року на атеросклеротичний кардіосклероз, з 1995 року на ішемічну хворобу серця, серцеву недостатність І ст., з 2014 на міокардіосклероз, з 2017 на гіпертонічну хворобу, склероз аорти, дифузний міокардіофіброз, що призвело до органічного ураження головного мозку, ряду значних змін в її психіці у формі астенічних проявів (скаржилась на головний біль, запаморочення, різку слабкість), вираженого інтелектуально-мнестичного зниження (з медичної документації слідує, що лікар при огляді 03.03.2014 відмітила, що пацієнтка малоконтактна, в свідомості, очима відповідає «так» і «ні», більшість заперечує. ОСОБА_3 на час складання заповіту від 24.01.2018 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Експертна комісія не підтвердила встановлений сімейним лікарем діагноз: хвороба Альцгеймера, початок захворювання, оскільки, в медичній документації відсутня консультація лікаря - невролога, в компетенції якого встановлювати даний діагноз. Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 663, складеної КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради», відповісти на запитання про те, чи могла ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за своїм психічним та фізичним станом розуміти значення своїх дій та керувати на час оформлення заповіту 24.01.2018 року, не представляється можливим (том 2 а.с. 46 - 50). Обґрунтовуючи такий висновок, експерти посилаються на те, що при дослідженні об`єктів експертизи (матеріалів цивільної справи та медичної карти амбулаторного хворого) не виявлено будь-яких даних про те, що ОСОБА_3 оглядалася лікарем-психіатром; за даними архіву Вінницької обласної психоневрологічної лікарні імені академіка О.І. Ющенка вона на стаціонарному лікуванні не перебувала і за медичною допомогою в дану установу не зверталася; за даними КНП «Чернівецька ЦРЛ» на обліку у лікаря - психіатра та нарколога не перебувала. Згідно із записом в амбулаторній карті від 03.03.2014 хвора малоконтактна, захворіла два дні тому, зранку розмовляла, в свідомості, очима відповідає «так» і «ні» на поставлені запитання. Крім соматичних діагнозів було встановлено діагноз: хвороба Альцгеймера, початок захворювання. Опис стану підекспертної не відповідає даному діагнозу. З продовження даного запису вбачається, що стан хворої покращився, почала розмовляти, відповідати на запитання незрозумілою мовою. Згідно із записом в амбулаторній карті від 25.03.2016 року скарги на головний біль, біль в епігастрії. Є описання лише соматичного стану, в кінці якого дописано «зниження когнітивних функцій». Встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба вперше виявлена ІІ ст., ризик ІІІ. ІХС; ДМФ, СН 2А ст. Хронічний гастродуоденіт. Хронічний коліт в фазі загострення (ХОХЛ). Хвороба Альцгеймера; зниження пам`яті, впізнавання ІІ-ІІІ ст. Останній огляд підекспертної лікарем загальної практики та сімейної медицини 01.09.2017 - хвора після ГРВІ, зберігається кашель, більше зранку. Хвора самостійно встає, ходить в межах подвір`я, мало розмовляє. Хвора мало контактна, скандована мова, на запитання відповідає кивком голови. Діагноз: ІХС: диф. М.фіброз, склероз аорти, Гіпертонічна хвороба ІІ ст., лабільний перебіг. Хронічний гастродуоденіт. Хронічний коліт (закрепи). Хвороба Альцгеймера: зниження пам`яті (порушення впізнання) ІІ ст. Ніякі обстеження, необхідні для постановки діагнозу: Хвороба Альцгеймера (згідно з даним амбулаторної карти) підекспертній не проводилися і лікування з приводу даного захворювання не призначалося. Із запису від 05.03.2018 вбачається, що виписано свідоцтво про смерть № 353, в другому пункті якого вказана хвороба Альцгеймера. Згідно із завіреною ксерокопією лікарського свідоцтва про смерть (без номера) від 05.03.2018 в другому пункті хвороба Альцгеймера не вказана (том 2 а.с.46-50). Судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , та ОСОБА_13 . Так, свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , показали, що перебували у будинку ОСОБА_3 під час складання та посвідчення заповіту від 24.01.2018. Зазначили, що рішення скласти заповіт на ім`я ОСОБА_2 , яка її доглядала, було волевиявленням заповідача ОСОБА_3 , ніхто її до цього не примушував та не схиляв, нотаріусом роз`яснювався зміст заповіту. Свідок ОСОБА_10 додала, що була сусідкою ОСОБА_3 і стверджує, що вона була в свідомості, все розуміла, всіх впізнавала. Свідки ОСОБА_11 (чоловік позивача), ОСОБА_14 вказували, що ОСОБА_3 була неадекватною з 2016 року, не вміла пояснити чого хоче, не впізнавала людей, протягом двох років до смерті хворіла. Свідок ОСОБА_13 - завідувачка амбулаторією Березівської АЗПСМ, показала, що ОСОБА_3 перебувала на обліку у сімейного лікаря. У червні 2017 року у ОСОБА_3 стався гіпертонічний криз, після чого вона не впізнавала людей. ОСОБА_13 встановила діагноз ОСОБА_3 - хвороба Альцгеймера ІІ-ІІ ст. з порушенням функцій пам`яті, впізнавання, у неї була невиразна мова, тремор всього тіла. Всі записи, зроблені нею у медичній картці ОСОБА_3 , підтверджує. Разом з тим, пояснити походження дописування записів зроблених між рядками в амбулаторній картці ОСОБА_3 , на підставі якої була проведена перша посмертна судово - психіатрична експертиза, яка викликає сумніви у вірності та беззаперечності висновку експертів комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня імені академіка О.І. Ющенка» № 13, Хава Н.І. також не змогла пояснити, оскільки, в той період вона за допомогою не зверталася. Відмовляючи у позові суд першої інстанції, з урахуванням презумпції психічного здоров`я особи та недоведеності абсолютної неспроможності ОСОБА_3 в момент підписання оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Позиція апеляційного суду Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 на підставі на частини 1 статті 225 ЦК України просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 24.01.2018 на ім`я ОСОБА_2 та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, оскільки вважає, що заповіт складено особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними через стан здоров`я. Спірні правовідносини врегульовані положеннями Цивільного кодексу України. Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу. Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі N 496/4851/14-ц (провадження N 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. У цій справі на підставі ухвал Чернівецького районного суду Вінницької області від 06.06.2019 та від 05.02.2020 проведено дві посмертних судово-психіатричних експертизи. Згідно акту № 13 від 20.11.2019, експертна комісія не підтвердила встановлений сімейним лікарем діагноз: хвороба Альцгеймера, початок захворювання, оскільки, в медичній документації відсутня консультація лікаря - невролога, в компетенції якого встановлювати даний діагноз. Разом з тим, комісія виснувала, що ОСОБА_3 на час складання нею заповіту від 24.01.2018 страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді деменції при не уточнених органічних захворюваннях головного мозку змішаної форми (F02.845). Натомість за результатами проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи у висновку № 663, комісія експертів вказала на неможливість вирішити питання про те, чи могла ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за своїм психічним та фізичним станом розуміти значення своїх дій та керувати на час оформлення заповіту 24.01.2018. Такий висновок обґрунтований тим, що при дослідженні об`єктів експертизи (матеріалів цивільної справи та медичної карти амбулаторного хворого) не виявлено будь - яких даних про те, що ОСОБА_3 оглядалася лікарем - психіатром, перебувала на відповідних обліках, а медичні документи містять дані щодо її соматичного, але не психічного статусу. А сам по собі факт наявності у заповідача скарг на різку слабкість, тремор рук, головний біль, скандована мова та встановлений діагноз: гіпертонічний криз, гіпертонічна хвороба, хронічний коліт, хронічний бронхіт, не є достатнім доказом її неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту, та не спростовує презумпцію психічного здоров`я. Зважаючи на викладене, з урахуванням презумпції правомірності правочину і презумпції психічного здоров`я фізичної особи, недоведеності абсолютної неспроможності ОСОБА_3 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення та надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявна в матеріалах справи медична картка ОСОБА_3 , у якій містяться записи, що охоплюють період 1986-2016 років, не містять вказівок на наявність у останньої будь-яких психічних розладів та її потребу в консультації чи лікуванні психіатром. При цьому, лікарські записи у медичній картці за 2018 рік взагалі відсутні. Отже беззаперечних доказів того, що ОСОБА_3 на час підписання заповіту від 24 січня 2018 року була абсолютно неспроможна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надала. Водночас доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України). Згідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/5 (далі - Порядок), а також статтею 1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. У разі якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати правочин і заяву або інший документ підписує інша фізична особа, нотаріус установлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього. Як встановлено судом, заповіт ОСОБА_15 складений у письмовій формі, із зазначенням часу, місця його укладення, встановленням особи заповідача, прочитаний нотаріусом вголос, за проханням заповідача підписаний уповноваженою нею особою - ОСОБА_7 , і в присутності двох свідків, належним чином посвідчений приватним нотаріусом Суперсоном О.П., особу ОСОБА_7 , який засвідчив заповіт своїм підписом за дорученням заповідача та його дієздатність приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Вінницької області Суперсоном О.П. встановлена та перевірена, про що зазначено в самому заповіті. Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування в також в інших випадках встановлених законом. Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання недійсним заповіту від 28.01.2018 , відмова у задоволенні позовних вимог про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Вінницької області Суперсоном О.П. також є обґрунтованою. Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Враховуючи наведене, керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2021 року, без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 18.08.2021 Головуючий І.М. Стадник Судді О.В. Ковальчук М.В.Матківська