Ухвала КАС ВС № 200/8998/20-а

УХВАЛА 18 серпня 2021 року м. Київ справа № 200/8998/20-а адміністративне провадження № К/9901/28547/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, за участю третіх осіб - Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Господарського суду Харківської області, в якому просила: визнати протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди у період з 01 по 07 та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів із застосуванням обмежень, відповідно до положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та щодо нарахування та виплати їй компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік з урахуванням суддівської винагороди за період з 01 по 07 та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів із застосуванням обмежень, відповідно до положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ); стягнути з Донецького апеляційного суду на її користь недоплачену суддівську винагороду у період з 01 по 07 та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів у сумі 62866,10 грн та недоплачену компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік у сумі 2 656,31 грн, всього 65 522,41 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, яке залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за фактично відпрацьовані у період з 01 по 07 та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів із застосуванням обмежень, відповідно до положень частин першої, третьої статті 29 частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік з урахуванням суддівської винагороди у період з 01 по 07 та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів із застосуванням її обмеження згідно положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ). Стягнуто з Донецького апеляційного суду на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за фактично відпрацьовані в період з 01 по 07 та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів у сумі 62 866,10 грн та недоплачену компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік у сумі 2 656,314 грн, всього - 65 522,41 грн 02 серпня 2021 року ДСА України повторно подало касаційну скаргу рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Заявник, посилаючись на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, просить скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в позові. Предметом спору у цій справі є обчислення розміру суддівської винагороди, з урахуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що позивач працює суддею, що у значенні Закону України "Про запобігання корупції" передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. В обґрунтування касаційної скарги заявник вказав на незастосування апеляційним судом висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах висловленому у справах №804/3790/17 та №340/1916/20, проте які саме норми у супереч такому висновку застосовано судом апеляційної інстанції ДСА України не конкретизувало, а лише послалося на те, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. Надалі, заявник, зазначивши про пункти 72 - 74 постанови Верховного Суду у справі №340/1916/20 лише указав на те, що відповідач у цій справі, як розпорядник бюджетних коштів, не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду понад бюджетні асигнування. Інші аргументи ДСА України зводяться до відсутності можливості здійснювати нарахування суддівської винагороди поза межами бюджетних асигнувань, відсутності видатків у бюджеті на здійснення таких виплат, цитування норм законодавства, яким урегульована процедура визначення видатків на утримання суддів, з посиланням на висновки Конституційного Суду України, з подальшим їх тлумаченням. Такі доводи є загальними та не свідчать про виключність цієї справи. Крім того, норми, які, на думку ДСА України, неправильно застосовано судами у цій справі, що суперечить висновкам Верховним Суду, заявник конкретно не зазначив, обмежившись лише наведенням положень частини четвертої статті 328 КАС України та посиланням на норми законодавства по тексту скарги та наведенням цитат із рішень Верховного Суду у інших справах, що не є подібними до спірних правовідносин, без зазначення норм, що неправильно застосовано судами у цій справі. Лише посилання ДСА України на постанови Верховного Суду у справах №№804/3790/17 та 340/1916/20 не є підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки положення цієї статті вимагають від заявника указати саме яку норму права у подібних правовідносинах неправильно застосовано судом апеляційної інстанції та зазначити чому таке застосування не відповідає висновку Верховного Суду, висловленому у подібних правовідносинах. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ДСА України не виклало передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Проста констатація факту наявності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах або посилання на його відсутність не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки норми КАС України вимагають визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/не застосування цієї норми права. Отже, лише загальні посилання на незастосування судами висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності вмотивованих аргументів, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. За таких обставин, суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку та про відстрочення сплати судового збору. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, за участю третіх осіб - Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя С.А. Уханенко