Постанова 4852 № 160/16522/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 160/16522/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Мельника В.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року в адміністративній справі №160/16522/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги,- В С Т А Н О В И В: 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного ДПС у Дніпропетровській області, у якій просить: визнати протиправною вимогу головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.02.2020 року № Ф-431-25У щодо сплати боргу з внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування в сумі 46 820,77 грн та скасувати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач займалася підприємницькою діяльністю на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємства від 20.04.2001 р., перебувала на спрощеній системі оподаткування, але в останні роки діяльністю не займалася, проте регулярно подавала декларації про відсутність у неї доходів від підприємницької діяльності. У жовтні 2020 року позивач припинила діяльність шляхом подачі заяви державному реєстратору, про що до Єдиного державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис №2002230060003003008. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.02.2020 року № Ф-431-25У щодо сплати боргу з внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування в сумі 46 820,77 грн Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вачається з матеріалів справи, Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № 266325 ОСОБА_1 зареєстрована як зареєстрована як фізична особа-підприємець 20.04.2001 року за № 2 223 017 0000 008669. Підставою для формування вимоги від 11.02.2020 року № № Ф-431-25 У є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи органу доходів і зборів по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент винесення оскаржуваної вимоги: 1) за 2013 рік позивачем самостійно задекларовано від 22.04.2013 року 9776,75 грн та 22.07.2013 року 1194,03 грн , зокрема, - 3 квартал 2013 року у сумі 1194,03 грн по строку сплати 21.10.2013 року ; - 4 квартал 2013 року у сумі 1218,67 грн по строку сплати 20.01.2014 року; 2) за 2014 рік: - 1 квартал 2014 року у сумі 1267,95 грн по строку сплати 22.04.2018 року; - 2 квартал 2014 року у сумі 1267,95 грн по строку сплати 21.07.2018 року; - 3 квартал 2014 року у сумі 1267,95 грн по строку сплати 20.10.2018 року; 3) за 2017 рік, станом на 31.12.2017 року сума недоїмки становила 17 527,33 грн та нараховано суму єдиного внеску у сумі 8448; 4) за 2018 рік, станом на 31.12.2018 року сума недоїмки становить 33346,87 грн, зокрема: - 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн по строку сплати 19.04.2018 року; - 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн по строку сплати 19.07.2018 року; - 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн по строку сплати19.10.2018 року; 5) за 2019 рік, сума недоїмки становить 44066,59 грн, зокрема: - 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн по строку сплати 21.01.2019 року; - 1 квартал 2019 року у сумі 2754,19 грн по строку сплати до 19.04.2019 року; - 2 квартал 2019 року у сумі 2754,19 грн по строку сплати до 19.07.2019 року; - 3 квартал 2019 року у сумі 2754,19 грн по строку сплати до 21.10.2019 року; 6) станом на 2020 рік, сума недоїмки становить 46820,77 грн, зокрема: - 4 квартал 2019 рік у сумі 2754,19 по строку сплати до 21.01.2019 року. 11.02.2020 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-431-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 46 820,77 грн. 13.10.2020 року позивачем подано до Кам`янської ДПІ головного управління ДПС у Дніпропетровській області податкову декларацію про майновий стан і доходи із зазначенням загальної суми доходу у розмірі 0,00 грн. Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-6285-57-У, позивач звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана вимога підлягаж скасуванню з підстав змін в законодавстві, якими позивача звільнено від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску у випадку неподання звітності та не здійснення підприємницької діяльності. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI), відповідно до пункта 6 частини 1 статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом. Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI). 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон України №1774-VIII), яким внесено зміни, зокрема, до пункта 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками. Так, відповідно до абзаців 1 та 2 пункта 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону України №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Відповідно до частин 2 - 4, 8 статті 9 Закону України №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною 5 статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. 01 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон України №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб (далі - ЄДР) та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції). Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Згідно з пунктом 2 розділа VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи - підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР записа про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV). 03 березня 2011 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2001 року № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону України №755-IV. Пунктами 2-4 розділа ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними. Водночас пунктом 8 розділа ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділа ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору. Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділа ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. Верховною Радою України 13 травня 2020 року прийнято Закон України № 592-IX «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників», яким розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-15 (набрав чинності 03.06.2020р.) такого змісту (в редакції закону від 14.07.2020 р. № 786-IX): «Підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 3 червня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з 3 червня 2020 року: а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше; б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.». Встановлено, що заборгованість позивача з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникла у період з 2017р. по 2019р., тобто період охоплений абз. 1 п. 9-15 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зважаючи на вказані зміни в законодавстві, а також враховуючи той факт, що позивач припинила підприємницьку діяльність 05.10.2020 р., нарахований борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування підлягає списанню. У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування позивачеві єдиного внеску є безпідставним, а тому оскаржувана вимога головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.02.2020 року № Ф-431-25У щодо сплати боргу з внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування в сумі 46 820,77 грн є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, та колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року в адміністративній справі №160/16522/20 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов