Постанова 4855 № 320/4273/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4273/20 Головуючий у І інстанції - Кушнова А.О. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог, постанов, стягнення матеріальної та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати: - податкові вимоги ГУ ДПС у Київській області від 29.04.2019 та від 14.08.2019 № 351-23 про стягнення з Позивача на користь держави недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 2457,18 грн. та 7965,54 грн. відповідно; - постанову Державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тридід Катерини Олегівни від 24.07.2019 про відкриття виконавчого провадження № 59622031; - постанову Головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Степів Юлії Олександрівни від 29.11.2019 про арешт коштів Позивача; - стягнути з Державного бюджету на користь Позивача матеріальну шкоду в розмірі 13925,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн., спричинені Позивачу незаконними діями зазначених вище посадових осіб ДВС та ГУ ДПС у Київській області, які полягають у незаконному відкритті виконавчого провадження № 59622031 від 24.07.2019 та незаконному стягненні з Позивача неіснуючої заборгованості по сплаті ЄСВ. В обґрунтування позовних вимог вказано, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 25.02.2003 за заявою Позивача було скасовано державну реєстрацію його підприємницької діяльності, та з того часу Позивач підприємницьку діяльність не здійснює. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) на загальну суму боргу 13370,00 грн. здійснено за відсутності підстав. Позивач зазначає, що всупереч незаконності вимог про сплату боргу з ЄСВ Бориспільським міськрайонним ДВС ГТУЮ в Київській області 24.07.2019 відкрито виконавче провадження № 59622031 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу з ЄСВ у розмірі 2457,14 грн. При цьому вказує, що 29.11.2019 Бориспільським міськрайонним ДВС ГТУЮ в Київській області також протиправно було винесено постанову про арешт коштів Позивача. Крім того, Позивач зазначає, що незаконними діями Відповідачів йому було завдано матеріальну і моральну шкоду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 29 квітня 2019 року № Ф-14612-51 у в сумі 2457,18 грн., від 14 серпня 2019 року № Ф-14612-51 в сумі 7965,54 грн. Визнано протиправною та скасовано постанову Державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тридід Катерини Олегівни від 24 липня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59622031. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Степів Юлії Олександрівни від 29 листопада 2019 року про арешт коштів ОСОБА_1 . У решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року Головне управління ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до Головного управління ДПС у Київській області та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно даних ІТС "Податковий блок" Позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 03.01.2002 по 02.09.2019 та перебував на загальній системі оподаткування. Головне управління ДПС у Київській області вказує, що починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704,00 грн. за місяць, у 2018 році - не менше 819,06 грн., у 2019 році - не менше 918,06 грн. Отже, незважаючи на те, що Позивач не отримував дохід у звітному році або місяці, він як фізична особа-підприємець був зобов`язаний сплачувати ЄСВ незалежно від здійснення підприємницької діяльності. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог до Головного управління ДПС у Київській області, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач з 19.11.2001 зареєстрований в якості суб`єкта підприємницької діяльності, а 25.02.2003 державну реєстрацію підприємницької діяльності ОСОБА_1 скасовано, що підтверджується Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 25.02.2003 №

121. Згідно з інтегрованою карткою платника податків ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску, позивачу 21.01.2019 нараховано суму єдиного внеску за ІV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. 29.04.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14612-51У, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 29.04.2019 складає 2457,18 грн. 19.07.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області подано до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області заяву № 22827/9/10-36-51-07-15 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29.04.2019 №Ф-14612-51У. 24.07.2019 Старшим державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тридід К.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 59622031 з примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.04.2019 № Ф-14612-51У про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави заборгованості перед бюджетом зі сплати ЄСВ у сумі 2457,18 грн. 14.08.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14612-51, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2019 складає 7965,54 грн. Згідно письмових пояснень Головного управління ДФС у Київській області, у вимогу від 14.08.2019 № Ф-14612-51 увійшла заборгованість з ЄСВ: за ІV квартал 2018 - 819,06 грн.*3=2457,18 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 2457,18 грн.; за І квартал 2019 - 918,06 грн.*3=2754,18 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 5211,36 грн.; за ІІ квартал 2019 - 918,06 грн.*3=2754,18 грн.; сплачено 0,00 грн.; борг 7965,54 грн. 29.11.2019 Головним державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Степів Ю.О. прийнято постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадження ВП № 59622031, відкритому щодо примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.04.2019 № Ф-14612-51 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави заборгованості перед бюджетом зі сплати ЄСВ у сумі 2457,18 грн. Не погоджуючись із вказаними вимогами про сплату боргу (недоїмки), постановами про відкриття виконавчого провадження ВП № 59622031 та про арешт коштів боржника у виконавчому провадження ВП № 59622031, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не був платником єдиного внеску в період ІV квартал 2018 - ІІ квартал 2019, оскільки не був фізичною особою-підприємцем після скасування розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 25.02.2003 № 121 державної реєстрації підприємницької діяльності Позивача. Таким чином, дії Головного управління ДФС у Київській області щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за період з 01.10.2018 по 30.06.2019 (ІV квартал 2018 року, І, ІІ квартали 2019 року) є протиправними, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.04.2019 № Ф-14612-51У в сумі 2457,18 грн. та від 14.08.2019 № Ф-14612-51 в сумі 7965,54 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Оскільки позовні вимоги про визнання протиправними та скасування постанови Державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тридід Катерини Олегівни від 24.07.2019 про відкриття виконавчого провадження № 59622031 та постанови Головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Степів Юлії Олександрівни від 29.11.2019 про арешт коштів Позивача, є похідними, то такі вимоги також підлягають задоволенню. Проте, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення з Відповідача сум коштів, що були примусово стягнуті на підставі оскаржуваної у цій справі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29.04.2019 №Ф-14612-51У є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки дані вимоги заявлені на майбутнє. Також, Позивачем під час розгляду справи не доведено суду наявність моральних страждань, не визначено в чому саме вони полягають, не надано розрахунку та належного обґрунтування заявленої суми моральної шкоди щодо кожного з Відповідачів та причинного зв`язку між діями Відповідачів та моральною шкодою. Враховуючи вищенаведене та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Позивача в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн. також не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI), відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом. Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI). 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон України № 1774-VIII), яким внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками. Так, відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону України № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Відповідно до частин 2 - 4, 8 статті 9 Закону України № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною 5 статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у Позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у 2017-2019 роках. Так, Позивач стверджує, що у спірні періоди не перебував у статусі фізичної особи - підприємця. Відповідач - Головне управління ДПС у Київській області ж наполягає на тому, що до моменту винесення вимоги зняття з обліку Позивача як фізичної особи-підприємця не відбувалось. Аналогічне питання було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 260/81/19 за подібних фактичних обставин, де у постанові від 01 липня 2020 року за результатами її розгляду Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків. 01 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон України № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб (далі - ЄДР) та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції). Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи - підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV). 03 березня 2011 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2001 року № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону України № 755-IV. Пунктами 2-4 розділа ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними. Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору. Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. Так, 25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25 березня 2014 року № 1155-VII (далі - Закон України № 1155-VII). Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. До того ж, Законом України № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI. Основною метою проекту Закону України № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості. Для досягнення цієї мети Законом України № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР. В контексті викладеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що статус фізичної особи - підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи - підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи - підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи - підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування з відповідним статусом. За встановленими у цій справі обставинами вбачається, що Позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності (якщо він його мав), з урахуванням викладеного вище, з 01 липня 2004 року було недійсним, що спростовує факт наявності у Позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України № 755-IV і, як наслідок, належність Позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 460/37/19. Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті). Отже, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову до Головного управління ДПС у Київській області, та зазначає, що доводи, викладені Головним управлінням ДПС у Київській області в апеляційній скарзі не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування вимог від 29 квітня 2019 року № Ф-14612-51 у в сумі 2457,18 грн., від 14 серпня 2019 року № Ф-14612-51 в сумі 7965,54 грн. В іншій частині судове рішення не оскаржується, тому колегія суддів в іншій частині не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Київській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко