Ухвала КАС ВС № 200/8657/20-а

УХВАЛА 16 серпня 2021 року м. Київ справа № 200/8657/20-а адміністративне провадження № К/9901/29078/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 200/8657/20-а за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа Професійна спілка «Юстиція Донеччини» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 31 липня 2020 року №86/1 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити на посаді начальника управління з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 04 серпня 2020 року; стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 з урахуванням пункту 10, з 04 серпня 2020 року по день поновлення на публічній службі. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким частково задоволено позовні вимоги: визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 31 липня 2020 року №86/1 «Про звільнення ОСОБА_1 »; зобов`язано Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 04 серпня 2020 року; стягнуто з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 серпня 2020 року по 29 червня 2021 року в сумі 92 681,68 грн, з яких відрахувати податки та обов`язкові платежі. У поданій касаційній скарзі відповідач з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке. 08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження. За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам КАС України, Суд установив, що у скарзі не зазначені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, ряд нормативно правових актів, і загальне посилання на порушення судами норм матеріального права, в свою чергу аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість їхнього перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, межі якого визначені статтею 341 КАС України. Також, скаржник зазначає у касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц). Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Задовольняючи частково позовні вимоги у спірних правовідносинах апеляційний суд виходив з того, що відповідач зобов`язаний був при попередженні про звільнення відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України запропонувати іншу роботу, оскільки відповідне правове регулювання не знайшло свого відображення у змінах, внесених до Закону України «Про державну службу» згідно з Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ: в частині шостій статті 49-2 КЗпП України не зазначено, що у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини третьої цієї статті, виключення зроблені лише щодо частини другої статті 9 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті. Вважав, що положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У касаційній скарзі відповідач посилається на постанову Верховного Суду у справі №803/31/16 від 31 січня 2018 року, проте предметом розгляду у ній є визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з посади старшого прокурора та з органів прокуратури у зв`язку із реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, отже правовідносини у вказаній та у цій справах не є подібними. У справі № 440/395/20 (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року) суди виходили з того, що фактичною підставою для звільнення позивача була реорганізація Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, а не його ліквідація, як юридичної особи публічного права, а тому обґрунтованим є висновок про наявність підстав для зміни формулювання причини звільнення позивача. Питання щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 49-2 КЗпП України не вирішувалося. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин касаційна скарга Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 200/8657/20-а. Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України, у х в а л и в : Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 200/8657/20-а за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа Професійна спілка «Юстиція Донеччини» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути скаржнику. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддяМ.В. Білак