Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1475/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1475/21 пров. № А/857/10792/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі №380/1475/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,- суддя в 1-й інстанції Сидор Н.Т., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Львівській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-243524-53 від 10.11.2020. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 28.10.2008. При цьому з 01.01.2016 перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і став платником єдиного податку 3 групи. У фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Позивач стверджував, що про відсутність отриманих доходів від здійснення ним підприємницької діяльності відповідачу було відомо з поданих ним на адресу відповідача податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця. Додатковим підтвердженням факту відсутності отриманих доходів та нездійснення ним підприємницької діяльності є виписка з його банківського рахунку. Вказував, що хоч і не здійснював підприємницьку діяльність та не одержував дохід від такої діяльності, проте є застрахованою особою і за нього, як за найманого працівника, єдиний внесок нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що провадить підприємницьку діяльність. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 позов задоволено повністю; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-243524-53 від 10.11.2020; стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 908,00 грн.. Не погодившись з прийнятим рішенням ГУ ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу (від 25.05.2021 за вх №36916), в якій просить скасувати оскаржуване рішення від 20.04.2021 у справі №380/1475/21 повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 01.01.2017 Законом України «Про збір та облік єдиного внескуна загальнообов`язкве державне соціальне страхування» обов`язок нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону, як таких, що отримуюють, так і тих, що не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності. З 01.01.2018 внесено зміни до ст. 7 Законом України «Про збір та облік єдиного внескуна загальнообов`язкве державне соціальне страхування» внесено зміни, а саме, для бази нарахування єдиного внеску зміншено період, з року до кварталу. Позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець, підприємницьку діяльність позивача не припинено та ним такий намір не висловлювався. Згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 10.11.2020 заборгованість позивача по єдиному внеску становить 9049.48 грн. (4 квартал 2019 року - 2754,18 грн., І квартал 2020 року - 2078,12 грн., ІІ квартал 2020 року - 1039,06 грн., ІІІ квартал 2020 року - 3178,12 грн.). У зв`язку з наявністю заборгованості сформовано оскаржувану вимогу. З позиції апелянта, вимогу винесено відповідно до вимог чинного законодавства. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що У апеляційній скарзі не наведено жодних передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції, не зазначено у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів судом першої інстанції і встановлення ним обставин у справі чи застосування норм права. Відповідач лише цитує норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», багато з яких не мають відношення до фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, до яких, зокрема, віднесено позивача. Вважає, що цитування норм Закону жодним чином не заперечує приведених у позовній заяві фактів, аргументів та висновків, що базуються на системному аналізі норм законодавства. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Розгляд справи апеляційним судом здійснюється відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 28.10.2008, номер запису: 2405 000 0000 001490. Відповідно до витягу з Реєстру платників єдиного внеску, позивач з 01.01.2016 перейшов на спрощену систему оподаткування та став платником єдиного податку 3 групи. Позивач подавав до контролюючого органу податкові декларації платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця за 1 квартал, півріччя, три квартали 2020 року, згідно з якими доходів від здійснення підприємницької діяльності у вказаний період не отримував. Записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що такий з 14.06.2018 призначений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Відділу культури, туризму, національностей та релігій Радехівської РДА на умовах контракту терміном на 5 років. 01.04.2019 переведений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Радехівської міської ради. Відповідно до довідки Радехівської міської ради Львівської області від 20.01.2021 №85 ОСОБА_1 дійсно працює у Народному домі с. Криве Радехівської міської ради за основним місцем роботи та займає посаду завідувача. Радехівською міською радою Львівської області за 2020 рік сплачено із нарахованої заробітної плати позивача єдиний соціальний внесок у сумі 13827,90 грн. за 2020 рік. Згідно з довідкою Радехівської міської ради Львівської області №516 від 07.04.2021 про заробітну плату для розрахунку витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, за четвертий квартал 2019 року Радехівською міською радою Львівської області за 2020 рік сплачено із нарахованої заробітної плати позивача єдиний внесок в сумі 3588,10 грн.. Згідно з даними інтегрованої картки платника податків позивача по єдиному соціальному внеску здійснені наступні нарахування: за четвертий квартал 2019 року 2754,18 грн, за перший квартал 2020 року 2078,12 грн, за другий квартал 2020 року 1039,06, за третій квартал 2020 року 3178,12 грн.. Головним управлінням ДПС у Львівській області 10.11.2020 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-243524-53, якою позивача повідомлено, що станом на 31.10.2020 у нього наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 9049,48 грн.. Позивач не погоджуючись із вказаною вимогою, вважаючи її протиправною та такою, що порушує його права, оскаржив таку у судовому порядку. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач підприємницьку діяльність фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем. В розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесені спірні вимоги, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який з 2000 року по даний час є найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон України №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст. 2 Закону України №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону України №2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом 1 п. 1, п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. За визначеннями, наведеними у п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок. Як зазначено в абзаці третьому ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічний правова позиція відносно застосування норм Закону №2464-VI була викладена Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана в постановах від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 року у справі №824/876/19-а. Дійсно з 14.06.2018 позивач призначений на посаду завідувача народним домом с. Криве Відділу культури, туризму, національностей та релігій Радехівської РДА на умовах контракту терміном на 5 років, а з 01.04.2019 переведений на посаду завідувача Народним домом с. Криве Радехівської міської ради, де продовжує працювати. Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що з 14.06.2018 позивач є найманим працівником і з цього періоду роботодавець сплачує за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством. Доказів отримання позивачем доходів від здійснення підприємницької діяльності у період, за який податковим органом нарахований єдиний внесок (четвертий квартал 2019 року, 1-3 квартал 2020 року) не встановлено. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не впливає за встановлених вище у цій справі обставин сплачувати відповідний внесок, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Не можна залишити поза увагою того, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Враховуючи зазначені обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на нараховування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за відповідний період, а відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 за №Ф-243524-53 є протиправною та підлягає безумовному скасуванню. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Враховуючи те, що колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі №380/1475/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 13 серпня 2021 року