Постанова Київський апеляційний суд № 760/19095/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 760/19095/17-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/9301/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Коваль О.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючий - Немировська О.В., судді - Махлай Л.Д., Ящук Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року, встановив: у вересні 2017 року позивач звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 53 624 грн. 33 коп., посилаючись на те, що 13.02.2013 між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 500343609, зобов`язання за яким відповідач не виконує. 30.09.2014 між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата Майнінг Груп» було укладено договір факторингу, відповідно до якого до нього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 500343609 від 13.02.2013. 10.10.2016 р. між ТОВ «Дата Майнінг Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір Факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ, згідно умов якого ТОВ «Дата Майнінг Груп» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги до відповідача коштів у сумі 53 624 грн. 33 коп., яка складається з: 18 086 грн. 25 коп. - сума заборгованості за тілом кредиту; 22 788 грн. 08 коп. - заборгованість за процентами та комісією; 12 750 грн. 00 - пеня, штраф, неустойка, право на одержання яких належало ТОВ «Дата Майнінг Груп». Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21.09.2017 було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 26.09.2018 позовну заяву ТОВ «ФК «ЄАПБ» про стягнення заборгованості передано на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 грудня 2019 року стягнуто з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором в розмірі 53 624 грн. 33коп. та судовий збір в розмірі 1 600 грн. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 травня 2020 року заяву відповідача було задоволено, заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 грудня 2019 року скасовано, справу призначено у судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року позов було задоволено частково - стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 30 841 грн., яка складається з: 18 086 грн. 25 коп. - заборгованість за основною сумою боргу, 4 грн. 75 коп. - заборгованість за процентами, 12 750 грн. - штраф. Також було стягнуто витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник відповідача - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що 13.02.2013 між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №500343609 на суму 20 000 грн. на строк до 12.02.2016. 30.09.2014 між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата Майнінг Груп» було укладено договір факторингу, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 500343609 від 13.02.2013. 10.10.2016 між ТОВ «Дата Майнінг Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір Факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ, згідно умов якого ТОВ «Дата Майнінг Груп» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» належне йому право вимоги до Відповідача у розмірі 53 624 грн. 33 коп., що включають: 18 086 грн. 25 коп. - заборгованість за основною сумою боргу; 22 788 грн. 08 коп. - заборгованість за процентами та комісією; 12 750 грн. 00 коп. - пеня, штраф, неустойка, право на одержання яких належало ТОВ «Дата Майнінг Груп». Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року позов було задоволено частково - стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 30 841 грн., яка складається з: 18 086 грн. 25 коп. - заборгованість за основною сумою боргу, 4 грн. 75 коп. - заборгованість за процентами, 12 750 грн. - штраф. Також було стягнуто витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено кредитний договір, при його укладенні сторони погодили всі істотні умови договору, відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання, в зв`язку з чим утворилась заборгованість, яку слід частково стягнути з відповідача за виключенням заборгованості по комісії. Застосовуючи норми матеріального права, суд першої інстанції посилався на положення ст. 11, 16, 512, 514, 525, 526, 629, 1054, 1077 ЦК України. Однак повністю погодитись з таким висновком суду неможливо, оскільки він не в повній мірі відповідає обставинам справи. Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції 13.02.2013 між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 500343609 на суму 20 000 грн. на строк до 12.02.2016. В додатку №1 до договору було викладено Графік погашення платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. В частинах 1 та 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. В ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. При зверненні до суду першої інстанції представником позивача у додатках до позовної заяви було надано світлокопію Кредитного договору №500343609 від 13.02.2013, Додаток №1 до Кредитного договору з Графіком платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, Анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції на оформлення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб з оформленням платіжної картки в рамках обслуговування пакету послуг «Кредит готівкою», в яких міститься підпис позичальника ОСОБА_1 . При розгляді справи в суді першої інстанції, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_2 посилався на пропуск позивачем строків позовної давності, оскільки строк погашення чергового платежу після внесення відповідачем останньої оплати настав 14.11.2013, а тому з цієї дати починається відлік строку позовної давності. Також представник вказував, що позивач не довів законність переходу права вимоги за кредитним договором від 13.02.2013. Суд першої інстанції помилково не взяв до уваги посилання відповідача на пропущений позивачем строк позовної давності, посилаючись на те, що відповідно до п. 24 Розділ № 2 «Загальні умови кредитування фізичних осіб в ПАТ «Альфа Банк» позовна давність за спорами, що випливають із договору, включаючи, але не обмежуючись відшкодуванням збитків, сплати неустойки (штрафів) тощо становить 50 (п`ятдесят) років. Вказане застереження до договору є договором про збільшення позовної давності, оскільки доступні на відкритому сайті ПАТ «Альфа Банк». Твердження представника банку про те, що наданий до суду першої інстанції роздрукований текст Розділу 2 «Загальні умови кредитування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», є безпідставними, а вказане положення не може вважатись належним доказом по справі як договір про збільшення позовної давності. Підстави вважати, що позивач був обізнаний з вказаним Розділом та надав згоду на збільшення позовної давності відсутні. За таких обставин та без наданих підтверджень про погодження позичальником на укладення договору про збільшення позовної давності, посилання відповідача на розміщений на сайті банку п. 24 Розділу №2 з них не можуть розглядатись як складова частина укладеного між сторонами договору. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17) зазначається, що в такому випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. За таких обставин та без наданих підтверджень про погодження відповідача на збільшення строку позовної давності, існування такої домовленості не доведено. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Основними засадами цивільних відносин в ст. 3 ЦК України закріплені, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, позивач пропустив строк позовної давності щодо платежів за тілом кредиту до серпня 2014 року, оскільки до суду звернувся у вересні 2017 року. Тому сума заборгованості за тілом кредиту має бути зменшена до 9 576 грн. Також з урахуванням викладеного має бути відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача суми штрафу в розмірі 12 750 грн. з урахуванням положень п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, за яким позовна давність до таких вимог застосовується в один рік. Доводи апелянта про те, що позивач не довів перехід права вимоги від ПАТ «Альфа-Банк» до ТОВ «Дата Майнінг Груп» є необґрунтованими, були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку. За положеннями п. 1 ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з ч. 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 514 ЦК України). В ч. 1 статті 516 ЦК України закріплено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України). Згідно з ч. 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. Таким чином, відповідач не довів, що вказаний договір факторингу є недійсним і позивач не має права звертатись до суду за захистом свого права. Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми заборгованості за тілом кредиту, а в частині стягнення штрафу рішення слід скасувати та відмовити в задоволенні цієї вимоги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року в частині вирішення вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту змінити та визначити розмір заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 576 грн. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року в частині вирішення вимоги про стягнення штрафу в сумі 12 750 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення штрафу відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді