Постанова 4824 № 759/23094/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6909/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2021 року м. Київ Справа № 759/23094/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , яка подана представником Самойленком Петром Миколайовичем , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Дубас Т.В., у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів, встановив: У грудні 2019 року позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.12.2015 між ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_4 було укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/5396273, відповідно до умов якого ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» взяло на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «Fiat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , сплатити страхове відшкодування шкоди, заподіяної третім особам. 02.11.2016 року ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» за виплатою страхового відшкодування за Полісом №АЕ/5396273, посилаючись на той факт, що належний відповідачу транспортний засіб «Ford», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , було пошкоджено під час дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 04.09.2016 року в с. Білогородка по вул. Леніна-Саєнка з вини водія ОСОБА_4 , який керував забезпеченим транспортним засобом «Fiat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . На підтвердження факту настання зазначеної ДТП було надано копію постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.10.2016 року. На підставі наданих ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» документів, останнє визнало вказану подію страховим випадком та у зв`язку з цим здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 5250 грн. Після виплати страхового відшкодування ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» стало відомо про те, що постановою Апеляційного суду Київської області від 05.12.2019 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за вчинення зазначеної дорожньо-транспортної пригоди було закрито у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу правопорушення. У подальшому між ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги від 02.08.2019 року № 02/08/2019, відповідно до якого останній набув права вимоги за страховим полісом № АЕ/5396273. З огляду на викладене та посилаючись на вимоги законодавства позивач з урахуванням уточнень просив суд стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуті кошти у розмірі 5250 грн. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ФОП ОСОБА_1 - Самойленко П.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_4 , будучи не згодним з постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.10.2016 року, звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду, який скасував зазначену постанову та закрив провадження у справі на підставі п.1 ст. 247 КУпАП. Застосування даної норми можливе лише у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення, дана обставина є реабілітуючою та такою, що виключає вину особи у вчиненні ДТП, а отже і завданні шкоди. Вважає, що інформація, яка була подана відповідачем первинному кредитору стосовно вини страхувальника ОСОБА_4 у заподіянні шкоди під час ДТП 04.09.2016 року, була передчасною та неправдивою, яка ввела страховика в оману та призвела до виплати страхового відшкодування без достатньої правової підстави. Стверджує, що після проведення ПрАТ «УПСК» виплати страхового відшкодування з огляду на скасування вищевказаної постанови суду відпала правова підстава для отримання такого відшкодування відповідачем. Вказує, що з метою підтвердження розміру та факту здійснення виплати страхового відшкодування позивачем було надано платіжне доручення № 2934 від 12.12.2016 року. Виплата страхового відшкодування відбулася відповідно до заяви про виплату страхового відшкодування, яка була подана відповідачем. Як вбачається з заяви про страхове відшкодування, поданої ОСОБА_5 , що діяв в інтересах відповідача, останнім було визначено спосіб отримання страхового відшкодування шляхом перерахування коштів на рахунок СТО, що здійснюватиме ремонт пошкодженого автомобіля. Відтак, ПрАТ «УПСК» відповідно до вищевказаної заяви здійснило перерахування суми страхового відшкодування на рахунок ФОП ОСОБА_6 , що підтверджується страховим актом №ОЦ/173/000/16/0200 від 07.12.2016 року та платіжним дорученням №2934 від 12.12.2016 року. Крім того, чинним законодавством не встановлено, що страховий акт має укладатися в формі двостороннього правочину та містити підпис особи, що має право на отримання страхового відшкодування. Вважає, що належними та достатніми доказами у справі підтверджено, що виплата страхового відшкодування здійснювалась ПрАТ «УПСК» на рахунок ФОП ОСОБА_6 відповідно до розпорядження представника відповідача, проведення такої виплати свідчить про належне виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за полісом №АЕ/5396273. При цьому в даному випадку визначальним є той факт, що виплата страхового відшкодування здійснювалась саме на користь відповідача як власника пошкодженого майна, незалежно від того, чи перераховувались кошти безпосередньо на рахунок останнього чи іншим, погодженим з ним, особам. Крім того, факт здійснення ФОП ОСОБА_6 відновлювального ремонту належного відповідачу автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 , підтверджується актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 15.12.2016 року, що спростовує твердження відповідача про те, що ПрАТ «УПСК» не було проведено виплату страхового відшкодування. З метою проведення виплати страхового відшкодування відповідачем було надано рахунки з вибраного ним СТО, куди в подальшому і було проведено перерахування страхового відшкодування Вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції про те, що копія акту здачі-прийняття робіт від 15.12.2016 року є не підписаною, а отже не може бути належним доказом, а як наслідок позивач не обґрунтував свої заявлені позовні вимоги. Доказом здійснення виплати страхового відшкодування є платіжне доручення № 2934 від 12.12.2016 року, згідно з яким виплата страхового відшкодування була проведена на обране відповідачем СТО. Відсутність підпису відповідача на акті здачі-прийняття робіт від 15.12.2016 року не спростовує факту проведення відновлювальних робіт автомобіля. Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 засобами електронного зв`язку надіслав пояснення, в яких зазначив, що свою правову позицію відповідач висловив у відзиві на позовну заяву. Крім того, зазначав, що акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 15.12.2016 року, який начебто підтверджує факт виконання ремонтних робіт ФОП ОСОБА_6 , не містить підпису ОСОБА_3 . В страховому акті (аварійному сертифікаті) від 07.12.2016 року зазначено інший реєстраційний номер автомобіля НОМЕР_2 замість НОМЕР_3 . В платіжному дорученні, за яким перераховувались грошові кошти ФОП ОСОБА_6 , немає жодної інформації про те, що вказані кошти адресовані на ремонт автомобіля ОСОБА_3 , а реєстраційний номер автомобіля, на ремонт якого направлялись кошти, не належить автомобілю ОСОБА_3 . Також звертає увагу на те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутня інформація щодо адвоката Самойленка П.М., який представляє інтереси позивача, а тому сумнівною є наявність відповідних повноважень представника та правильність віднесення коштів, сплачених представнику, як витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність вини страхувальника не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, а у випадку, що розглядається судом, для повернення такої виплати. Оскільки презумпція вини страхувальника в процесі розгляду справи стороною позивача спростована не була, так як зі змісту постанови Апеляційного суду Київської області від 05.12.2016 у справі №369/8744/16-п не вбачається встановлення відсутності його вини, це є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди та відшкодування завданої шкоди страховиком. Суд вважав, що встановлена судовим рішенням відсутність в діях водія забезпеченого транспортного засобу порушень, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення, вимог правил дорожнього руху, не може автоматично свідчити про ненастання цивільно-правової відповідальність цієї особи за шкоду, заподіяну майну потерпілого, і як наслідок, не вказує на те, що згадана дорожньо-транспортна пригода не є страховим випадком. Крім того суд зазначив, що з доданих до позовної заяви та відповіді на відзив на підтвердження виплати ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» страхового відшкодування копії рахунку-фактури від 21.11.2016 № D-00000300, копії платіжного доручення від 12.12.2016 № 2934 та копії акту здачі-прийняття робіт від 15.12.2016 не можливо встановити, що позивач в дійсності передавав такі кошти відповідачу. Зокрема, з рахунку-фактури від 21.11.2016 № D-00000300 вбачається, що він виданий на суму 5350 грн. та є дійсним до 21.11.2016, всупереч цьому, позивач надає суду копію платіжного доручення від 12.12.2016 № 2934 про оплату 5250 грн. за страхове відшкодування на ремонт Ford, д.н.з. НОМЕР_3 . Тобто, дане платіжне доручення підтверджує оплату суми після того, як рахунок-фактура перестав бути дійсним для оплати, вказує на оплату іншої суми, ані ж та, що виставлена в рахунку-фактурі, та сплачена за страхове відшкодування автомобіля з іншим державним номерним знаком, ніж авто відповідача. Більше того, з наданої суду копії акту здачі-прийняття робіт від 15.12.2016 вбачається, що такий акт не був підписаний відповідачем, і відповідної відмітки, про те, що відповідач відмовився підписувати такий акт, на ньому не міститься. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються його вимоги, тому у задоволенні позову необхідно відмовити. З такими висновками суду колегія суддів не погоджується, оскільки вони зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/5396273, чинного до 27.11.2016 року, цивільна-страхова відповідальність власника автомобіля «Fiat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (УПСК) (а.с. 11,12). Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.10.2016 року у справі № 369/8744/16-п ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 122-4, 124 КУпАП (а.с. 13). Згідно з постановою суду, 04.09.2016 року у с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Леніна-Саєнка відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Fiat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 , та автомобіля «Ford», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 02 листопада 2016 року ОСОБА_3 , через свого представника ОСОБА_5 , що діяв на підставі довіреності, звернувся до ПрАТ «УПСК» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та із заявою про виплату страхового відшкодування, надавши копію постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.10.2016 року у справі № 369/8744/16-п (а.с. 16, 17). Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль «Ford», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 належить ОСОБА_3 (а.с.18). Згідно з рахунком-фактурою ФОП « ОСОБА_6 » № D-00000300 від 21.11.2016 року, вартість робіт для відновлення транспортного засобу «Ford», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 5350 грн., в яку входить: заміна дзеркала заднього виду (ліве) - 200 грн.; корпус дзеркала (забарвлення) - 400 грн.; мийка технологічна -100 грн., дзеркало заднього виду (ліве) б/у - 4650 грн. (а.с.28). Вказану подію ПрАТ «УПСК» визнано страховим випадком, про що 07 грудня 2016 року складено страховий акт № ОЦ/173/000/16/0200 (аварійний сертифікат), відповідно до якого сума страхового відшкодування підлягає виплаті ОСОБА_3 на підставі заяви про страхове відшкодування від 07.12.2016 року в розмірі 5250 грн. (200 грн. + 400 грн. + 4650 грн.) шляхом перерахування вказаної суми на рахунок ФОП ОСОБА_6 на ремонт транспортного засобу «Ford» (а.с. 29). 12 грудня 2016 року ПрАТ «УПСК» здійснило страхове відшкодування ОСОБА_3 за вказаним страховим випадком на суму 5250 грн. шляхом перерахування вказаної суми на рахунок ФОП ОСОБА_6 , який проводив відновлювальний ремонт, що підтверджується платіжним дорученням № 2934 (а.с. 29 зворот). З акту № D-00000129 здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що виконавцем ФОП ОСОБА_6 були проведені ремонти роботи по рахунку № D-00000300 від 21.11.2016 року автомобіля «Ford», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , загальна вартість яких склала 5350 грн. (а.с. 79). Постановою Апеляційного суду Київської області від 05 грудня 2016 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2016 року у справі № 369/8744/16-п про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності скасовано, провадження у справі закрито на підставі ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КУпАП (а.с. 14-15). 02 серпня 2019 року між ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги № 02/08/2019 року від 02 серпня 2019 року, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеними договорами страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору та строки встановлені цим договором, зокрема за полісом № АЕ/5396273 від 01.12.2015 року, страховиком якого є ОСОБА_4 та боржник ОСОБА_3 (а.с.5-10). Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Статтею 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено випадки, коли шкода не відшкодовується. Так, згідно з п. 32.1 цієї статті, відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. Відповідно до положень статей 509, 979, 980 ЦК України та статей 3, 6, 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» предметом договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів по суті є майнові інтереси, пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Отже, обов`язок страховика щодо здійснення страхової виплати особі, якій заподіяна шкода, виникає у разі настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника. Тобто, за відсутності підстав для притягнення страхувальника до відповідальності, у страховика також не виникає зазначений обов`язок. Частиною 1 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 16 липня 2018 року у справі № 910/20412/16, для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, в першу чергу необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, відтак цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина. Отже, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування шкоди необхідною є наявність чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина заподіювача шкоди. Встановлено, що постановою Апеляційного суду Київської області від 05.12.2016 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.10.2016 року у справі № 369/8744/16-п скасовано, провадження у справі про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності ст.ст.122-4, 124 КУпАП закрито на підставі ст. 247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Скасовуючи постанову від 17.10.2016 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в судовому засіданні вина ОСОБА_4 у вчиненні правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КУпАП безперечно не доведена і належними доказами не підтверджена. Апеляційний суд зазначив, що водій автомобіля «Ford» д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_5 після ДТП з метою затримання також поїхав з місця події і в подальшому схема ДТП була складена з його показів, жодних об`єктивних слідів (тормозний шлях, осип і т.п.) схема не містить, свідок ОСОБА_8 , як встановлено в суді, працює в ТОВ « Соларис», засновником та керівником якого є ОСОБА_5 , що як обґрунтовано стверджує захисник, ставить під сумнів його покази, оскільки він є в певній мірі зацікавленою особою. З огляду на викладене, на думку апеляційного суду, місцевий суд передчасно зробив висновок, що саме автомобілем «Fiat», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 було пошкоджено автомобіль «Ford» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 та про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушень, передбачених ст. ст. 122-4, 124 КУпАП , внаслідок чого прийняв неправильне рішення по справі, у зв`язку чим постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі ст. 247 КУпАП - за відсутністю складу адміністративних правопорушень. Застосування п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП можливе лише у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення, а тому дана обставина є реабілітуючою та такою, що виключає вину особи у вчиненні ДТП. Таким чином, з постанови Апеляційного суду Київської області від 05.12.2016 року вбачається відсутність вини ОСОБА_4 в дорожньо-транспортній пригоді, що мала місце 04.09.2016 року у с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Леніна-Саєнка. Інших належних та допустимих доказів щодо наявності у діях ОСОБА_4 вини у вчиненні ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належний відповідачу автомобіль «Ford» д.н.з. НОМЕР_2 , - матеріали справи не містять. З огляду на викладене, посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на відсутність доказів того, що ОСОБА_4 було визнано невинним у спричиненої спірної ДТП та/або винною у цій ДТП було визнано іншу особу, є помилковими. Встановивши, що адміністративне провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 122-4, 124 КУпАП відносно ОСОБА_4 закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, інших доказів вини ОСОБА_4 у порушенні правил дорожнього руху, які призвели до зіткнення автомобілів та заподіяння збитків ОСОБА_3 , - матеріали справи не містять, колегія суддів дійшла висновку, що цивільно-правова відповідальність страхувальника за фактом ДТП 04.09.2016 року не настала, а тому у страховика був відсутній обов`язок зі сплати страхового відшкодування відповідачу ОСОБА_3 . У зв`язку з отриманням відповідачем страхового відшкодування за відсутністю у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», правонаступником якого є позивач ФОП ОСОБА_1 , обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, відбулась безпідставна виплата коштів відповідачу ОСОБА_3 , правові наслідки якої врегульовані статтею 1212 ЦК України. Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. За змістом статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Отже, сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Крім того, згідно п.3 ч.3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Отже, зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 04.10.2017 року у справі № 6-1216цс17. Оскільки цивільно-правова відповідальність у страхувальника не настала у зв`язку з відсутністю вини водія забезпеченого автомобіля - ОСОБА_4 у скоєнні ДТП, у відповідача були відсутні підстави для отримання страхових виплат за полісом АЕ/5396273, тоді як страховик сплатив відповідачу кошти в розмірі 5250 грн. за матеріальну шкоду, яка була заподіяна за відсутності вини страхувальника, що є неналежною правовою підставою набуття майна (отримання грошей), а тому кошти є безпідставно сплаченими та набутими відповідачем без достатньої правової підстави і підлягають поверненню відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України. Посилання відповідача про відсутність доказів, які свідчать про виплату страхового відшкодування відповідачу, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спростовуються страховим актом (аварійним сертифікатом) від 07.12.2016 року, рахунком- фактурою ФОП ОСОБА_6 № D-00000300 від 21.11.2016 року, платіжним дорученням № 2934 від 12 грудня 2016 року, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № D-00000129. Як вбачається зі змісту страхового акту № ОЦ/173/000/16/0200 (аварійний сертифікат), сума страхового відшкодування підлягає виплаті ОСОБА_3 на підставі заяви про страхове відшкодування від 07.12.2016 року в розмірі 5250 грн. шляхом перерахування вказаної суми на рахунок ФОП ОСОБА_6 на ремонт транспортного засобу «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 . Крім того, згідно з платіжним дорученням № 2934 від 12 грудня 2016 року, ПрАТ «УПСК» здійснив страхове відшкодування в розмірі 5250 грн. шляхом перерахування вказаної суми на рахунок ФОП ОСОБА_6 , який проводив відновлювальний ремонт. У платіжному дорученні в графі «призначення платежу» зазначено: страхове відшкодування на ремонт «Ford», д.н.з. НОМЕР_3 . Зазначення у страховому акті в розділі «умови виплати страхового відшкодування» та в платіжному дорученні іншого реєстраційного номеру автомобіля «Ford» - НОМЕР_3 замість правильного « НОМЕР_2 », є помилкою, яка не впливає на перерахунок коштів та не дає підстав для сумніву, що кошти не отримані ФОП ОСОБА_6 для виконання ремонтних робіт автомобіля відповідача «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 , адже в страховому акті № ОЦ/173/000/16/0200, на підставі якого було здійснено перерахунок коштів, внесено відомості про страхувальника та потерпілого та вірно зазначено інформацію щодо автомобіля ОСОБА_3 : FORD S-MAX TREND, р/н НОМЕР_2 , 2008 р.в., номер кузова: НОМЕР_4 . Згідно з ст. 25 Закону України «Про страхування» страховий акт - це документ, який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком, та на підставі якого проводиться здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування. Відтак, чинним законодавством не встановлено, що страховий акт має укладатися в формі двостороннього правочину та містити підпис особи, що має право на отримання страхового відшкодування. Отже, матеріалами справи підтверджується, що страховик, правонаступником якого є позивач, провів виплату страхового відшкодування відповідачу ОСОБА_3 , на підставі відповідної заяви його представника, шляхом перерахування коштів в розмірі 5250 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_6 , який проводив відновлювальний ремонт автомобіля відповідача. Доводи відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 15.12.2016 року не містить підпису ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не спростовують факту перерахування ПрАТ «УПСК» вищевказаної суми на рахунок СТО, зазначеної у заяві ОСОБА_3 про виплату страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 2934 від 12 грудня 2016 року, що є належним доказом здійснення виплати страхового відшкодування. Посилання відповідача про те, що Єдиному реєстрі адвокатів України відсутня інформація щодо адвоката Самойленка П.М., який здійснює представництво інтересів позивача спростовуються копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6314, виданого на підставі рішення Ради адвокатів м. Києва № 25 від 27 грудня 2018 року та посвідченням адвоката України (а.с.37). Отже, враховуючи відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу - ОСОБА_4 в ДТП, що мала місце 04.09.2016 року, кошти в розмірі 5250 грн., які виплачені страховиком відповідачу ОСОБА_3 як страхове відшкодування за пошкодження його автомобіля, отримані ним безпідставно. З огляду на викладене вище, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України на наведене вище уваги не звернув, не врахував, що цивільно-правова відповідальність у страхувальника ОСОБА_4 не настала у зв`язку з відсутністю його вини у скоєнні ДТП, у зв`язку чим неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст. 1212 ЦК України, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин та помилково відмовив у задоволенні позову про повернення безпідставно набутих коштів. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. Відповідно до ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Повноваження адвоката Самойленка П.М. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6314, видане на підставі рішення Ради адвокатів м. Києва № 25 від 27 грудня 2018 року) як представника ФОП ОСОБА_9 підтверджується довіреністю від 29.01.2019 року, яка дійсна до 29.01.2022 року (а.с. 36). Представництво інтересів позивача ОСОБА_9 в судах першої та апеляційної інстанцій здійснювалось адвокатом Самойленком П.М. на підставі договору про надання правової допомоги № 30/01/19 від 30 січня 2019 року (а.с. 31,32). Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Заява щодо неспівмірності суми витрат на правову допомогу із ціною позову та складністю справи була подана відповідачем ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву. Як вбачається з наданого договору, додаткової угоди № 247 до договору та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), розмір гонорару в розмірі 3000 грн. ( за надані послуги: аналіз судової практики, складання позовної заяви, підготовка процесуальних документів, супровід та контроль судової справи), заявлений на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, є неспівмірним зі складністю справи, та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову ( 5250 грн.). З огляду на викладене, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню відповідачем, та стягнення з відповідача на користь позивача 1000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на загальну суму 1921 грн. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , яка подана представником Самойленком Петром Миколайовичем , - задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2020 року - скасувати та прийняти постанову: Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 5250 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. Відомості щодо учасників справи: Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня прийняття постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Махлай Л.Д. Немировська О.В.