Постанова 4814 № 552/4901/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/4901/20 Номер провадження 22-ц/814/1301/21Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 березня 2021 року (повний текст складено 17.03.2021 року) по справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 19 жовтня 2018 року ОСОБА_1 уклав з позивачем договір №555178911, відповідно до якого банк встановив клієнту кредитний ліміт у розмірі 120000,00 грн. зі сплатою 38% річних. Відповідачем його зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувались, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 129115,94грн, з яких загальна сума основної заборгованості - 111837,41грн, заборгованість по сплаті відсотків - 16854,76грн, комісія - 89,70грн, 3% річних на суму простроченого кредиту - 248,19грн, 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів - 25,69грн. З урахуванням наведеного прохали стягнути з відповідача заборгованість на користь Банку в розмірі 129115,94грн на відшкодування заборгованості за кредитним договором та 2102,00 грн. судового збору. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 березня 2021 року позов АТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором, укладеним згідно заяви про приєднання від 19 жовтня 2018 року №555178911 в розмірі 128692,17 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Компенсовано Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» за рахунок держави понесені ним судові витрати в розмірі 2102 грн. у зв`язку зі сплатою судового збору за позовом до ОСОБА_1 згідно Меморіального ордеру від 23 вересня 2020 року №1241621911 (#571241621911. З вказаним рішенням не погодився відповідач, який, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин справи, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати, та ухвалити нове про відмову в позові. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що накладення арешту на грошові кошти, за рахунок яких здійснюється виплата заробітної плати, було неправомірним та призвело до неможливості здійснення відповідачем виплат позивача по кредиту та відсотках за його користування. Вказує, що дії та бездіяльність позивача, що виразилась в залишенні без розгляду звернень відповідача щодо незаконності позбавлення останнього єдиного джерела доходу призвели до завдання ОСОБА_1 моральної та матеріальної шкоди. Вважає, що Банк у позовній заяві зазначав, що кошти з кредитної лінії були надані станом на 07.04.2021 року у розмірі 111837,41грн, а у розрахунку відсотків за користування кредитною лінією, вказує дати нарахування таких відсотків: 24.04.2020р., 22.05.2020р., 26.06.2020р., 24.07.2020р., 20.08.2020р., чим фактично визначає, що свідомо створив умови неможливості сплати позичальником відсотків по кредиту. Також, апелянт зауважує, що 14.09.2020 року ним було перераховано на кредитну карту 15000,00грн з метою погашення тіла кредиту, проте вказані кошти не були зараховані та їх повернуто платнику. Окрім того, вказує на невідповідність сум заборгованості у таблиці, наведеній позивачем. Вважає, що позивач не має права нараховувати відсотки під час дії карантинних обмежень, відповідно до положень Постанови КМУ від 11.03.2020 року №211, а безпосередньо укладений сторонами договір про приєднання від 19.10.2018 року у вигляді заяви-анкети, не містив строку повернення кредиту. У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін. Зауважують, що підставою для зняття арештів з рахунків Клієнта для будь-якої фінансової установи України є виключно - постанова про зняття арештів з рахунків, прийнята відповідно до законодавства та надана уповноваженим органом. Окрім того, зазначають, що приєднані до відзиву звернення відповідача до Банку не містять доказів щодо відправлення таких рекомендованим листом. Вказують, що за офіційною юридичною адресою позивача ОСОБА_1 було відправлено єдиний, отриманий Банком лист, від 09.04.2020 року, на який 07.05.2020 року за вих. №100.10/2-07/3782 було надіслано відповідь. Зазначають, що твердження апелянта про перерахування ним 14.09.2020 року в рахунок погашення боргу 15000,00грн, які були безпідставно повернуті, є безпідставним, оскільки відповідно до роздруківки виписки від 01.02.2021 року за період з 14.06.2020 року по 31.10.2020 року надходжень не було. Вважають, що кредитні правовідносини між сторонами були належним чином оформлені, зокрема, на підставі підписаної сторонами заяви про приєднання. Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Місцевим судом установлено, що 19 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Державний Ощадний банк України" в особі Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» з однієї сторони та фізичною особою ОСОБА_1 з другої сторони було укладено кредитний договір шляхом підписання заяви про приєднання №555178911 до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки). Підписанням даної заяви клієнт ініціює одержання та погоджується з умовами користування кредитом відповідно до умов Договору та підтверджує укладення між ним і банком кредитного договору (а.с.9-10). Згідно п.п.3.4.1 - 3.4.2 договору банк на підставі наданих клієнтом відповідно до вимог чинного законодавства України документів відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні на умовах тарифного пакету "Мій комфорт", тарифів за користування платіжною карткою, розміщених на сайті банку та на інформаційних стендах, що знаходяться у приміщеннях установ банку. Банк надає клієнту платіжну картку типу «Моя картка» та ПІН - конверт до неї. Згідно п. 6.3. заяви про встановлення відновлювальної кредитної лінії (кредиту) від 19 жовтня 2018 року максимальний розмір кредиту становить 250000грн, строк кредитування - 60 місяців (а.с.9-10). Згідно п.6.6.1. процентна ставка за користування кредитом є фіксованою і складає 38,00 процентів річних і сплачується щомісячно. Також сторони передбачили, що клієнт щомісячно здійснює часткове повернення кредиту в розмірі обов`язкового щомісячного платежу, який складає 5% від суми заборгованості за кредитом, сплата якої не прострочена. Згідно пункту 6.6.2. комісійна винагорода за обслуговування використаної частини кредиту складає 0 процентів. Таким чином, укладеним сторонами договором передбачено розмір кредитної лінії, строк кредитування та процентна ставка за користування кредитними коштами, сплата комісії не передбачена. Задовольняючи вимоги банку частково суд першої інстанції виходив із того, що договір є обов`язковим для виконання, проте відповідач не виконує умов кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість по тілу кредиту та відсотках за його користування, сума якої доведена належним розрахунком, відтак, підлягає до стягнення у визначеному розмірі. Відмовляючи у стягненні суми комісії місцевий суд вказував на те, що умовами договору сплата комісії не передбачена, а відмовляючи у стягненні 3% річних, вказував, що з наявного в матеріалах справи розрахунку не вбачається, яка саме сума кредиту є простроченою, а яка стягується достроково, відповідно, з якої суми мають бути обраховані 3% річних. Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Так, аналізуючи зазначені норми права та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також, враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання відповідачем обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, позивач має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати відповідачем обов`язку з повернення, зокрема, фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно частини 2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Таким чином у зв`язку з простроченням сплати відповідачем чергового платежу у банку виникло право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Як убачається з матеріалів справи, зокрема, розрахунку заборгованості, станом на 15.09.2020 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за тілом кредиту становила - 18726,59грн, а за відсотками - 16854,76грн, яка і була правомірно стягнута судом першої інстанції з боржника на користь позичальника. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що накладення арешту на грошові кошти, за рахунок яких здійснюється виплата заробітної плати, було неправомірним та призвело до неможливості здійснення відповідачем виплат позивачу по кредиту та відсотках за його користування, відтак, саме дії та бездіяльність позивача, що виразилась в залишенні без розгляду звернень відповідача щодо незаконності позбавлення останнього єдиного джерела доходу призвели до завдання ОСОБА_1 моральної та матеріальної шкоди та утворення відповідного боргу, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, як вірно вказано місцевим судом, на момент накладення відповідного арешту кредитні кошти позичальником вже були використані, банківська послуга, що надається позивачем, спожита. Твердження апелянта про те, що, 14.09.2020 року ним було перераховано на кредитну карту 15000,00грн з метою погашення тіла кредиту, проте вказані кошти не були зараховані та їх повернуто платнику, колегія суддів оцінює критично, оскільки, як убачається з виписки з рахунку АТ «Універсал Банк» по картці ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , 15 вересня 2020 року здійснювалось перерахування коштів в сумі 15000 грн. на картку НОМЕР_3 , після чого відбулося скасування операції (а.с.91). При цьому, місцевим судом було вірно зазначено, що матеріали справи не містять доказів того, що вказані кошти були повернуті відповідачу саме позивачем, а не з інших причин (скасування операції власником рахунку, некоректна операція, помилка в роботі системи, чи інших). Посилання апелянта на те, що позивач не має права нараховувати відсотки під час дії карантинних обмежень, відповідно до положень Постанови КМУ від 11.03.2020 року №211, суд вважає безпідставним, оскільки 18 березня 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" та 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)". Вказаними нормативними актами передбачено, що в разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до 30 квітня 2020 року виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (зокрема, але не виключно прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до 30 квітня 2020 року виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільнений від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Зокрема, але не виключно споживач у разі такого прострочення звільнений від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплату яких передбачено договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Також заборонено збільшувати процентну ставку за користування кредитом із причин, інших ніж передбачені ч.4 ст.10561 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року до 31 травня 2020 року (зокрема, але не виключно прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до 31 травня 2020 року виконання зобов`язань зі сплати платежів). Окрім того, необхідно зазначити, що можливість реструктуризацій кредитів передбачено постановою Правління НБУ "Про особливості застосування вимог Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями у зв`язку із запровадженням обмежувальних заходів" від 26.03.2020 р. №39, яка набула чинності з дня, наступного за днем її офіційного опублікування. Так, Національний банк України рекомендував банкам ввести особливий пільговий період обслуговування кредитів в період дії карантину для населення та бізнесу (так звані кредитні канікули). Банки мають декілька варіантів реструктуризації кредитів: - Повне або часткове звільнення від сплати тіла кредиту на час карантину з відповідним подовженням позики; Капіталізація відсоткових платежів. При цьому, конкретний варіант обирається в індивідуальному порядку після звернення позичальника до банку. При цьому, апелянтом не надано суду доказів того, що він звертався до банку з питанням реструктуризації боргу чи звільнення його від сплати відсотків у період карантину. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині за їх доведеності та обґрунтованості. Банківською комісією є грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування. Відтак, враховуючи, що укладеним між сторонами кредитним договором право банку на стягнення з відповідач а суми комісії обумовлено не було, то її нарахування відповідачу в розмірі 89,70грн є безпідставним та у вказаній вимозі місцевим судом було правомірно відмовлено. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. При цьому, місцевим суд вірно вказував, як на підставу для відмови у стягненні 3% річних, що з наявного в матеріалах справи розрахунку не вбачається, яка саме сума кредиту є простроченою, а яка стягується достроково, відповідно не є можливим встановити, з якої суми мають бути обраховані 3% річних. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,- залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтава від 12 березня 2021 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ Ю.В. Дряниця О.В. Чумак