Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/1893/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 12 серпня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/1893/21 Головуючий у першій інстанції Карапута Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/869/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді Мамонової О.Є., суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Приватне акціонерне товариство «Чернігівський завод радіоприладів», розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Чернігівський завод радіоприладів» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, - У С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Чернігівський завод радіоприладів» (далі по тексту ПрАТ «ЧеЗаРа»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 19.11.2019 по 17.08.2020 включно у розмірі 75 921,48 грн без урахування необхідних податків та інших обов`язкових платежів на користь держави (податок з доходів громадян та військовий збір). Позов обґрунтовував тим, що він працював у відповідача на посаді начальника конструкторського сектору та був звільнений з роботи за п. 1 ст.40 КЗпП України з 16.05.2019. Усіх належних йому до виплати сум у день звільнення він не отримав. Рішенням суду в справі № 750/10722/19 від 09.10.2019 на користь позивача з відповідача було стягнуто невиплачену заробітну плату та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 17.05.2018 по 18.11.2019. Однак рішення суду було виконане відповідачем лише 19.08.2020, при цьому середнього заробітку за час затримки розрахунку у період з 19.11.2019 по 18.08.2020 відповідач не нарахував та не виплатив. Отже з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за 186 робочих днів за вказаний період. Вищевказаним судовим рішенням було встановлено, що середньоденний заробіток за два місяці перед звільненням становив 408,18 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.04.2021 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ЧеЗаРа» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.11.2019 до 18.08.2020 у сумі 10 000 грн урахуванням утриманих податків і зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «ЧеЗаРа» на користь ОСОБА_1 118,04 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на його необґрунтованість та незаконність, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку у сумі 75 921,48 грн, повернути судовий збір, сплачений до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у даній справі до відповідача неможливо застосувати зменшення розміру відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, оскільки останній є злісним неплатником зарплат, діє свідомо та корисливо, знаючи про борги. Наголошує, що його офіційно підтверджені борги по заробітній платі починаються з березня 2016 року, в серпні 2020 року відповідач мав борг перед позивачем у сумі 85 184,06 грн, а тому заявлена у позові сума середнього заробітку за затримку розрахунку в розмірі 75 921,48 грн є співмірною із розміром загальної заборгованості. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , зважаючи на наступне. Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, та Верховного Суду, викладені у постанові від 21.09.2020 у справі № 225/5266/18, та виходив з того, що заявлена до стягнення сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості (за рішенням суду 19.08.2020 позивачу виплачено 85 184,06 грн після відрахування відповідних податків та зборів), у зв`язку з чим наявні правові підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, з 75 921,48 грн до 10 000 грн. Однак погодитись з такими висновками суду апеляційний суд не може, через їх невідповідність обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Судом у справі встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ЧеЗаРа» з 1974 року та був звільнений із роботи 16.05.2019. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.10.2019 (справа № 750/10722/19) стягнуто з ПрАТ «ЧеЗаРа» на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 11 853,58 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35 103,48 грн. Фактичний повний розрахунок з позивачем проведено лише 19.08.2020, що підтверджується випискою з АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 3-4), яка додана до позовної заяви. Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, при затримці розрахунку при звільненні, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Разом з тим, середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні це відповідальність роботодавця за порушення норм трудового законодавства, яка розраховується відповідно до пункту першого розділу першого Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19). Згідно з частинами першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що повний розрахунок із позивачем ОСОБА_1 за рішенням суду у справі № 750/10722/19 про стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримку розрахунку було проведено 19.08.2020, про що вказано самим позивачем у позовній заяві та підтверджується випискою по його рахунку у АТ КБ «ПриватБанк», а із позовом до суду останній звернувся у лютому 2021 року, а тому позивач пропустив тримісячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. При цьому поновити строк звернення до суду ОСОБА_1 не просив, відповідного клопотання не заявляв. Апеляційний суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що він дізнався про порушення свого права 02.02.2021 з повідомлення ПрАТ «ЧеЗаРа» про повний розрахунок з ним по заробітній платі, оскільки за приписами ст. 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду із заявою обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. За матеріалами справи, а саме з виписки по картці ОСОБА_1 вбачається, що 17.08.2020 та 19.08.2020 мало місце безготівкове зарахування коштів на картковий рахунок позивача від відповідача по справі № 750/10722/19. А тому саме з 19.08.2020 ОСОБА_1 повинен був дізнатися про проведення з ним остаточного розрахунку, і саме з цієї дати обраховується тримісячний строк для звернення до суду. Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивач звернувся до суду за захистом своїх трудових прав поза межами строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 у справі № 369/5652/16-ц. З урахуванням викладеного апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.04.2021 скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2021 року - скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Чернігівський завод радіоприладів» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча О.Є.Мамонова Судді: Н.В.Висоцька Н.В.Шитченко