Постанова Харківський апеляційний суд № 644/7369/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 15 квітня 2021 року м. Харків справа № 644/7369/20 провадження № 22-ц/818/2014/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого Пилипчук Н.П., суддів Кругової С.С., Маміної О.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач Приватне акціонерне товариство «Харківський підшипниковий завод» (АТ «ХАРП»); розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (АТ «ХАРП») про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 15 грудня 2020 року, постановлене у складі судді Бугера О.В. В С Т А Н О В И В : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просила стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (АТ «ХАРП») на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 37301 грн., суму середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку в сумі 300,36 грн. за кожен день затримки розрахунку, станом на день ухвалення рішення, моральну шкоду в сумі 20000 гривень, а також суму сплачених судових витрат в розмірі 840,80 грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що в період з 09.09.2003 року по 05.03.2020 року вона знаходилась в трудових відносинах з АТ «ХАРП». За період з 01.11.2019 року по 05.03.2020 року їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 37301 гривень 02 копійки. Вона зверталась до ГУ Держпраці у Харківській області, та за результатами проведеної ними перевірки листом від 28.07.2020 року було підтверджено наявність заборгованості, з боку відповідача порушення її трудових прав. 05.03.2020 року вона була звільнена за згодою сторін, але повний розрахунок з нею проведений не був. Також, зазначала, що її середньоденний заробіток складає 300,36 гривень, розрахунок нею проведений особисто, враховуючи наявні розрахункові листи, відповідно до Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року, враховуючи період затримки з 05.03.2020 року по день винесення рішення, просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку. Також, просила стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати щодо сплати судового збору в сумі 840,80 гривень. Окрім цього просила стягнути на її користь моральну шкоду, яку визначила в 20000 гривень. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (АТ «ХАРП») на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати в сумі 37301,02 грн., суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2020 року по 15.12.2020 року в розмірі 72758,40 грн., а всього 110059, 42 грн. Виплату заборгованості та середнього заробітку провести за вирахуванням податків та зборів. В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (АТ «ХАРП») на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з сплаченого судового збору в сумі 655, 82 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (АТ «ХАРП») на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник АТ «ХАРП» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що судом не вірно визначений період та розмір дійсної заборгованості по розрахунку з ОСОБА_1 станом на день винесення рішення, період нарахування та розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом взято до уваги дані АТ «ХАРП» по заборгованості, без врахування змін у структурі боргу за листопад 2020 р., крім того, при винесенні рішення судом порушено процесуальне право відповідача на захист своїх інтересів у судовому засіданні та принцип змагальності сторін, а також принцип диспозитивності. Зазначає, що АТ "ХАРП" на адресу суду електронною поштою надано заперечення вих. № 219/54 від 22.10.2020 р. з проханням про відкладення розгляду справи у зв`язку з нестабільним графіком роботи підприємства і неможливістю своєчасно підготувати і надати суду відзив. Таким чином, Відповідач не мав змоги прийняти участь у судовому засіданні та належним чином представляти свої інтереси у суді. Не задовольнивши клопотання АТ «ХАРП» про відкладення розгляду справи, розглянувши справу без участі Відповідача за наявними у матеріалах справи доказами, а їх було недостатньо, суд позбавив Відповідача права на захист, не повно з`ясував обставини справи, що призвело до винесення необгрунтованого рішення. Наголошує, що суд виніс рішення та невірно встановив кількість робочих днів на АТ "ХАРП", невірно розрахувавши загальну суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені. Крім того, суд вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 , яка просила стягнути з АТ "ХАРП" суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 30036 грн. з розрахунку 300,36 грн. за кожен день затримки та не збільшувала суми позовних вимог за час розгляду справи. Вказує, що згідно даних бухгалтерського обліку АТ "ХАРП" станом на 15.12.2020 р. на дату ухвалення рішення по справі, заборгованість перед ОСОБА_2 становила 37 001,02 грн. (сума виплати, з якої утримано ВЗ та НДФЛ). Заборгованість зменшена на суму 300,00 грн. Вказане підтверджується довідкою АТ "ХАРП" № 10/83-6-22 від 13.01.2021 р., яка додається до матеріалів справи, але Позивач не повідомив суд про перерахування АТ ХАРП на користь позивача грошових коштів. Зазначає, що судом невірно встановлено період затримки за остаточним розрахунком для нарахування середнього заробітку з моменту звільнення ОСОБА_1 06.03.2020 р. до дати ухвалення рішення 15.12.2020 р., а саме 154 робочих днів. Згідно Наказу-Постанови AT "ХАРП" № 65/80 від 04.03.2019 р. на підприємстві встановлено неповну робочу неділю з чотириденним робочим графіком. Відповідно сума середнього заробітку за час затримки за рішенням суду значно перевищує розмір дійсної виплати, яка підлягає сплаті. Звертає увагу суду на те, що метою застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, є не покарання, а компенсація постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат. Стягнення з відповідача суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 72758, 40 грн. призведе до перетворення відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, на каральну санкцію, що протирічить компенсаційному характеру заходів відповідальності в цивільному праві та принципів розумності, справедливості та пропорційності. Наголошує, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Отже, для визначення розміру відповідальності відповідача за ст. 117 КЗпП України необхідним є встановлення розміру майнових втрат, яких зазнав позивач у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Зазначає, що орієнтовні майнові втрати позивача, які розумно можна було б передбачити, за період з 06.03.2020 року (наступного дня після звільнення) по 15.12.2020 року (день винесення рішення) склали 2159,82 грн. (розрахунок додається до відзиву). ОСОБА_1 надала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому вказувала, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 08.10.2020 року, якою було відкрито провадження, було визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, також було зобов`язано відповідача у строк встановлений для подання відзиву, а саме в п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали, надати суду: довідку про розмір нарахованої та не виплаченої заробітної плати позивачу; довідку про розмір середнього заробітку позивача, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100від 08.02.1995року. Однак, відповідач так і не виконав вказану вимогу суду, хоча копія ухвали була отримана відповідачем 19.10.2020 року, про що свідчить зворотнє повідомлення в матеріалах справи. Вказує, що саме у відповідача був обов`язок та можливість надати інформацію про дійсну суму заборгованості, однак відповідачем жодних дій вчинено не було. З огляду на це судом було винесено рішення виходячи з доказів, наявних у матеріалах справи. Вважає, що доводи відповідача є неприйнятними, адже оскільки відповідачем не було надано суду довідку про розмір середнього заробітку відповідно до ухвали суду, судом вірно самостійно, відповідно до наданих розрахункових листів позивачем, проведено розрахунок середнього заробітку. Вказує, що чинним законом України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, однак за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав. У даній справі вихід за межі позовних вимог не призів до погіршення становища позивача, а навпаки було спрямоване на захист прав та законних інтересів позивача. Звертає увагу на те, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Зазначає, що відповідно до ст. 52 КЗпП України, для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51). Звертає увагу суду на те, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 56 КЗпП України, за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Таким чином, відповідачем у апеляційній скарзі та наданих до неї доказах жодним чином не доведено, що між сторонами було досягнуто згоди щодо встановлення неповного робочого часу, крім того жодним чином не підтверджено, що позивач була ознайомлена із відповідними наказами. Крім того, враховуючи положення законодавства, навіть якщо і було встановлено неповний робочий час, то це жодними чином не може вплинути на трудові права, таким чином, не може бути і порушено право позивача, передбачене ст. 117 КЗпП України, тобто право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначає, що посилання відповідача на складне матеріальне становище та впровадження в Україні карантинних обмежень, як підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки також є необґрунтованими. Вважає, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Представник АТ «ХАРП» надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивачем у відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що при визначенні суми боргу за невиплаченою заробітною платою вона виходила з тих даних, які у неї були (розрахунковим листом) банківською картою не користувалась, про часткове погашення суми боргу не знала, тому вважає рішення суду вірним. Вказує, що необізнаність позивача про рух коштів за особовим рахунком у банківській установі факт користування/не користування банківською карткою не є підставою вважати рішення суду першої інстанції обгрунтованим в частині визначення суми боргу по заробітній платі. Звертає увагу суду на те, що АТ «ХАРП» надав суду довідку № 10/83-6-22 від 13.01.2021 р. розмір заборгованості перед ОСОБА_2 по заробітній платі станом на 15.12.2020 р. (дату винесення рішення по справі) становив 37 001,02 грн., ця довідка є єдиним належним доказом розміру боргу. Таким чином, сума заборгованості з заробітної плати підлягає перегляду та зменшенню на суму погашення. Вказує, що АТ «ХАРП» надав суду докази встановлення на підприємстві неповної робочої неділі згідно Наказу-Постанови АТ "ХАРП" № 65/80 від 04.03.2019 р., а саме чотириденного робочого графіку, не стали винятком співробітники ПДВ-2 АТ «ХАРП» в т.ч. провідний інженер з підготовки виробництва ОСОБА_1 (лист ознайомлення ОСОБА_1 з Наказом за особистим підписом додається). Відповідач зауважує, що дійсний період затримки повного розрахунку при звільнені на момент винесення рішення суду складає 154 дні. Вважає, що позивач навмисно завищує розмір дійсної виплати, яка підлягає визначенню та сплаті, а рішення суду першої інстанції підлягає перегляду щодо правильного визначення періоду затримки та відповідно загальної суми належної виплати. Вказує, що розмір середнього заробітку, встановлений за рішенням районного суду є неспівмірним з сумою боргу по заробітній платі та розміру ймовірних втрат Позивача. Розмір заборгованості по заробітній платі 37001,02 грн. майже в 2 рази менше в порівняні із визначеною сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку 72758,40 грн., а орієнтовні ймовірні втрати позивача у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені 2159,82 грн. в сотні раз менші, ніж визначена судом сума середнього заробітку. Звертає увагу суду на те, що позивач не звертався (без поважних причин) за захистом своїх порушених прав протягом 8 місяців з моменту звільнення, що відповідно до положень ст. 233 КЗпП України та рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 р. № 4-рп/2012 про тлумачення ст. 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями ст. 117, 231-1 КЗпП є підставою вважати позивача таким, що пропустив З-х місячний строк позовної давності для звернення з заявою про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди. Таким чином, особа пропустила строк на звернення до суду за захистом своїх прав, поважних причин пропуску строку суду не надав, що взагалі є підставою для відмови у прийнятті позовних вимог до розгляду. Судом першої інстанції питання дотримання строку на звернення до суду із заявою про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди не вирішувалось, мотивів поновлення строку для позивача не наведено, що є підставою вважати рішення суду першої інстанції винесеним з порушенням процесуальних та матеріальних норм закону. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» не підлягає задоволенню з наступних підстав. Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Метою правосуддя є забезпечення ефективного поновлення порушеного права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ЦПК). Статтею 13 ЦПК Українизакріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства - суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в АТ «ХАРП» з 09.09.2003 року та була звільнена 05.03.2020 року за угодою сторін, що підтверджується відповідною копією трудової книжки. Статтею 21 КЗпП Українипередбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України). Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці». Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до суду першої інстанції не було надано довідку про розмір заборгованості по заробітній платі, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з розміру заборгованості у сумі 37301,01 грн., що також підтверджується копією розрахункового листа за серпень 2020 року. Відповідно до статті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частина 1 статті 117 КЗпП Українивизначає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП Українивідшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. Таким чином, законпокладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП Українивідповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захистправа працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 звільнена 05 березня 2020 року. У день звільнення розрахунку із нею не проведено. Період затримки в проведенні розрахунку складає період з 06.03.2020 року, наступного дня з моменту звільнення, та по 15.12.2020 року, момент постановлення рішення суду. Процедура обчислення середньої заробітної плати працівника визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, які передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Згідно з пунктом 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Колегія суддів вважає, що наведений судом першої інстанції розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.03.2020 року до 15.12.2020 року відповідає приписам статті 27 Закону України «Про оплату праці»та Порядку. Як вбачається з матеріалів справи, з вказаним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у вересні 2020 року. Відповідно до статті 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно зі статтею 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини другої статті 233 КЗпП Україниу системному зв`язку із статтями 1, 12 Закону України «Про оплату праці»зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційним Судом Українироз`яснено, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Отже, доводи АТ «ХАРП» про те, що позивачем пропущено З-х місячний строк позовної давності для звернення із заявою про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди не приймається судом до уваги. АТ «ХАРП» посилається на те, що суд вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 , яка просила стягнути з АТ "ХАРП" суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 30036 грн. з розрахунку 300,36 грн. за кожен день затримки та не збільшувала суми позовних вимог за час розгляду справи. Між тим, суд звертає увагу на те, що подаючи позовну заяву ОСОБА_1 конкретну суму стягнення не визначала, просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з 06.03.2020 року по день постановлення рішення, виходячи з розрахунку 300,36 грн. за кожний день затримки розрахунку. Таким чином, здійснюючи розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку суд брав до уваги період, зазначений позивачкою, тому відсутні підстави вважати, що суд вийшов за межі позовних вимог. Крім того, апелянтом до суду апеляційної інстанції на підтвердження своїх доводів надані докази, а саме: розрахунок заборгованості від 13.01.2021 року, наказ-постанову від 04.03.2019 року та 31.10.2019 року, розрахунок розміру сум, які позивач могла би сплатити як відсотки Відповідно до ч.ч. 4, 5, 8 ст. 83 ЦПК Українипередбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Вказані норми передбачають, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК Україникожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Оскільки апелянт до суду першої інстанції вищевказаних доказів не надав, хоча і не був позбавлений такої можливості, отримавши ухвалу суду про відкриття провадження, якою крім іншого було витребувано довідки про розмір нарахованої та не виплаченої заробітної плати позивачу та про розмір середнього заробітку позивача, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995року, виходячи з наведених норм ст.ст. 81, 83, 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції не приймає до уваги надані апелянтом докази, які були надані лише до суду апеляційної інстанції на підтвердження позиції відповідача. Іншій підхід порушує принципи пропорційності, змагальності та рівності сторін, які передбачені ст.ст. 11, 12 ЦПК України, та не сприяє виконанню завдання цивільного судочинства, визначеному ч. 1 ст. 2 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. При вирішенні спору судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 15 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді С.С. Кругова О.В. Маміна