Постанова 4807 № 315/386/19

Дата документу 10.08.2021 Справа № 315/386/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 315/386/19 Провадження №22-ц/807/2924/21 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів Дашковської А.В., Кочеткової І.В., за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року, повний текст якого складено 02 червня 2021 року, в складі судді Романько О.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, В С Т А Н О В И В : У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який уточнила у вересні 2019 року, до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. В обґрунтування позову зазначала, що 26 січня 2001 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склав заповіт, посвідчений секретарем Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, на користь ОСОБА_2 , якій заповів їй все майно, що буде належати йому на день смерті. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв`язку з чим відкривалась спадщина на належне йому майно. 27 лютого 2019 року вона звернулась до Гуляйпільської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 , та їй постановою було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом в зв`язку з неподанням заяви до нотаріуса про прийняття спадщини в установлений законом строк. Позивач вважає, що строк нею пропущено з поважної причини, так як вона була необізнана про наявність заповіту на її ім`я. Ураховуючи викладене, просить суд визначити ОСОБА_2 додатковий строк в три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка була відкрита після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року позов задоволено. Визнано поважною причину пропуску строку ОСОБА_2 для подання до Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено ОСОБА_2 додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання до Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить, рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не звернув уваги на те, що 24 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Полтавської сільської ради Гуляйпільського району для з`ясування того, чи був на її користь складений заповіт після померлої ОСОБА_4 , та отримала відповідь про знаходження на архівному зберіганні відповідного заповіту на її ім`я. Після цього, тільки 27 лютого 2019 року, ОСОБА_2 звернулась з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а в суд звернулась тільки 03 квітня 2019 року. Тому суд першої інстанції помилково не застосував до позовних вимог строк позовної давності. Вважає факт переписки позивача із сільською радою формальною. Звертає увагу на напис у дублікаті заповіту, де зазначено, що «цей дублікат заповіту видано ОСОБА_2 замість втраченого». Зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви про прийняття спадщини у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку. Від представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. У відзиві зазначає, що до 19 лютого 2019 року ОСОБА_2 не знала про наявність на її ім`я складеного заповіту від імені померлого ОСОБА_3 . Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Вказує, що те, що позивач зверталась до Полтавської сільської ради Гуляйпільського району для з`ясування того, чи був на її користь складений заповіт після померлої ОСОБА_4 , не є предметом спору. Доводи апелянта, що переписка позивача із сільською радою, є формальною, - припущення. Позивач письмовими доказами довів обставини, на які посилається. Як на підставу свої вимог, натомість, апелянт лише припускає, що апелянт могла знати про наявний заповіт. Факт того, що ОСОБА_2 отримала дублікат заповіту, не свідчить про те, що раніше у неї був наявний його оригінал. Рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права. Заслухавши в засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно дост. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач була необізнана про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 на її користь, що є поважною причиною пропуску строку для подання зави про прийняття спадщини. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що 26 січня 2001 року ОСОБА_3 склав заповіт, який був посвідчений секретарем Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області Портною Т.М., яким на випадок своєї смерті заповів все належне йому майно ОСОБА_2 , що підтверджується дублікатом його заповіту та матеріалами спадкової справи № 246/2007 (т.1 а.с. 27). 26 лютого 2005 року ОСОБА_3 одружився з ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження у спадковій справі. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_6 » (т.1 а.с. 19). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про його смерть, серії НОМЕР_1 (т.1 а.с. 18). 23 липня 2007 року ОСОБА_1 звернулася до Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 (т.1 а.с. 17-зворот), на підставі якої державним нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області заведена спадкова справа № 246 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (т.1 а.с. 17-29). На день смерті ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , з ним була зареєстрована та проживала його дружина ОСОБА_1 . Відповідно до копії довідки виконавчого комітету Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області № 369 від 23 липня 2007 року, яка наявна у спадковій справі, інших спадкоємців за ст.1261 ЦК України немає (т.1 а.с. 19-зворот). 10 вересня 2007 року державним нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області Горовою Я.О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцю першої черги за законом ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 5,6668 га, розташованої на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ЗП № 012831 виданого Гуляйпільською районною державною адміністрацією 13.07.2005, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010526900384, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією свідоцтва та витягом про його реєстрацію в Спадковому реєстрі за матеріалами спадкової справи (т.1 а.с. 22-24). 19 лютого 2019 року Полтавська сільська рада Гуляйпільського району Запорізької області листом № 84 повідомила ОСОБА_2 , на її запит, про те, що у справах Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області знаходиться на архівному зберіганні заповіт, складений від імені померлого ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 . 27 лютого 2019 року до Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області звернулася ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини за заповітом після спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією її заяви у спадковій справі (т.1 а.с. 26). 27 лютого 2019 року постановою державного нотаріуса Шостої Запорізької державної нотаріальної контори в порядку заміщення державного нотаріуса Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зв`язку з тим, що остання не прийняла спадщину за заповітом в установленому законом порядку (т.1 а.с. 29). Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 12611265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першоїп`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно зі статтями 12331235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Згідно з частинами першоютретьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що вона до лютого 2019 року не знала про існування складеного ОСОБА_3 на її користь заповіту, а тому не звернулася до нотаріуса з відповідною заявою у встановлений законом строк. Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Згідно зі статтею 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцемпостійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 на день смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , а позивач ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 06.09.1984 по 11.09.2014 рік, що підтверджується копією паспорта громадянина України (т.1 а.с. 28). Таким чином, спадкоємець ОСОБА_2 не проживала на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_3 . Відповідно до положень статті 63 Закону України «Про нотаріат» в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини, нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі. Відповідно до п.209 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини, при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Отже, закон пов`язує виникнення у нотаріуса обов`язку вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, перевіряти наявність заповіту. Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 27 лютого 2019 року заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 26 січня 2001 року секретарем Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, внесений до реєстру 24 травня 2007 року. Судом першої інстанції правильно встановлено, що зі спадкової справи вбачається, що нотаріусом при підготовці до видачі 10.09.2007 свідоцтва про право на спадщину за законом після спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцю першої черги за законом ОСОБА_1 на земельну ділянку, не були дотримані вимоги п.209 Інструкції та не перевірено наявність заповіту померлого ОСОБА_3 від 26.01.2001 за даними Спадкового реєстру. Отже, нотаріус, не перевіривши наявність заповіту ОСОБА_3 , не вчинив дії щодо повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснив його виклик як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі. Ураховуючи викладене, в матеріалах відсутні належні та допустимі докази про обізнаність ОСОБА_2 про наявність заповіту ОСОБА_3 на її користь до лютого 2019 року. Крім того, у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Спадкове законодавство засновується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця (заповіту) над положеннями закону, спадкоємці за законом спадкують тільки у випадках відсутності заповіту, визнання його недійсним, нерозподілення заповідачем усієї спадщини або неприйняття (відмови від прийняття) спадщини спадкоємцями, призначеними у заповіті (частина друга статті 1223 ЦК України). Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18, від 18 березня 2021 року у справі № 638/16467/19, від 28 травня 2021 року у справі № 688/106/20. Ураховуючи викладене, вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, суд першої інстанції у повній мірі врахував свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та установив, що нотаріус не перевірив наявність заповіту та не повідомив позивача про наявність заповіту ОСОБА_3 , а також те, що ОСОБА_2 не проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, не знала про наявність заповіту, про наявність якого їй стало відомо лише після спливу шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, дійшов правильного висновку про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення позивачу додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 зверталась 24 жовтня 2017 року до Потавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області для з`ясування того, чи був на її користь складений заповіт після смерті ОСОБА_4 , не спростовують правильних висновків суду. Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судами строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем слід зазначити наступне. Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 357/13630/16 зазначено, що аналіз статей 1270, 1272 ЦК України свідчить про те, що строк для прийняття спадщини є строком спеціальним, протягом якого існує саме право на спадщину. При цьому законодавцем не надається ніякого значення тривалості періоду, який прийшов з дня закінчення строку для прийняття спадщини, і це не є строком позовної давності, так як при наявності поважних причин спадкоємцю може бути визначено додатковий строк, достатній для прийняття спадщини. Отже, строки прийняття спадщини і строки позовної давності є різними за своєю природою, вони істотно різняться і за наслідками спливу. Закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини тягне за собою втрату права на неї, однак з цього часу починає перебіг не строк позовної давності, а у спадкоємця виникає право на визначення у судовому порядку додаткового строку для прийняття спадщини. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року в справі №591/1271/18. Ураховуючи, що ОСОБА_2 дізналась про наявність заповіту ОСОБА_3 та наявність у неї спадкових прав у лютому 2019 року, а нотаріус не виконав вимог, передбачених статті 63 Закону України «Про нотаріат», останньою не пропущено строк звернення до суду з цим позовом. Доводи апеляційної скарги про те, що переписка позивача із сільською радою є формальною безпідставні та ґрунтуються на припущеннях. Проте, відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання апеляційної скарги на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у передбачений законодавством шестимісячний строк, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Інших належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 серпня 2021 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова