Постанова 4857 № 460/9576/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/9576/20 пров. № А/857/10896/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Пославського Д.Б., а також сторін (їх представників): від позивача - не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22.03.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності стосовно неналежного виконання судового рішення, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (суддя суду І інстанції: Зозуля Д.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12 год. 18 хв. 22.03.2021р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 01.04.2021р.),- В С Т А Н О В И В: 21.12.2020р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача Міністерства юстиції України стосовно виконання рішення Європейського Суду з прав людини /ЄСПЛ/ від 13.02.2014р. у справі «Щукін та інші проти України» щодо ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000 грн. (а.с.1-2, 15а). Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження (а.с.17). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.03.2021р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України стосовно неналежного виконання рішення ЄСПЛ від 13.02.2014р. у справі «Щукін та інші проти України» щодо ОСОБА_1 ; стягнуто з відповідача Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10950 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.151-155). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржили сторони - позивач ОСОБА_1 та відповідач Міністерство юстиції України. В поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині визначення меж моральної шкоди, просить скасувати рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди та прийняти нову постанову про стягнення на користь позивача моральної шкоди в сумі 100000 грн. (а.с.164-166). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення ЄСПЛ від 13.02.2014р. у справі «Щукін та інші проти України» щодо позивача виконано лише в частині сплати справедливої сатисфакції та пені за несвоєчасне виконання рішення національного суду. Власне у частині виконання ухваленої на користь позивача постанови Сарненського районного суду Рівненської обл. від 17.06.2009р. в справі № 2а-945, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2011р. в справі № 70102/09/9104, якою зобов`язано здійснити перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст.50, ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», рішення ЄСПЛ не виконано. Державним виконавцем ВПВР ДВС Міністерства юстиції України не вчинено належних і достатніх дій (заходів), визначених Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на виконання рішення ЄСПЛ в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь позивача, щодо виплати пенсії, внаслідок чого права позивача залишаються невідновленими. Вказане, з огляду на досить тривалий строк перебування даного судового рішення на виконанні - з 19.03.2014р. (відкриття виконавчого провадження № 42551671) та станом на момент звернення позивача до суду у даній справі - грудень 2020 року, дає підстави для висновку про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності в частині забезпечення виконання постанови Сарненського районного суду Рівненської обл. від 17.06.2009р. в справі № 2а-945. Таким чином, відповідачем допущено бездіяльність щодо виконання ухваленого на користь позивача рішення ЄСПЛ. Вказана бездіяльність є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, що полягає у завданні позивачу душевних страждань. Позивач є людиною похилого віку, має інвалідність ІІ групи по захворюванню, пов`язаному з наслідками аварії на ЧАЕС. Пенсія є його єдиним засобом існування. За період, протягом якого пенсія позивачу не була виплачена, вона істотно знецінилась. Однак впродовж тривалого періоду часу рішення суду щодо виплати позивачу пенсії залишається невиконаним, і відповідачем не вжито передбачених законом заходів, спрямованих на виконання рішення ЄСПЛ. Внаслідок невиплати позивачу пенсії він спочатку змушений був звертатися з позовом до національного суду про її виплату, однак прийняте за результатом розгляду позову судове рішення не було виконане. Відтак, позивач був змушений докладати додаткових зусиль для захисту свого права та звертатися до ЄСПЛ. Проте і після прийняття рішення ЄСПЛ значна частина пенсії по судовому рішенню позивачу не була виплачена, а відповідач закінчив виконавче провадження в зв`язку з повним виконанням рішення ЄСПЛ. Відтак, позивач ініціював нову судову справу з метою скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. Однак впродовж тривалого періоду часу (більше 2 років) після скасування судом вказаної постанови рішення ЄСПЛ так і не виконане, а пенсія не виплачена. Отже, враховуючи характер допущених відповідачем порушень, стан здоров`я потерпілого, глибину та обсяг його моральних страждань, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, витрачені для відновлення попереднього стану, вважає справедливим розміром моральної шкоди, яка має бути стягнута з відповідача, суму в розмірі 100000 грн. У своїй апеляційній скарзі відповідач Міністерство юстиції України, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення у справі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.158-163). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на виконання рішення ЄСПЛ грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 3572 від 19.09.2014р. у розмірі 34786 грн. 92 коп. (еквівалент 2000 євро). Вказана сума є моральною компенсацією за тривале невиконання рішення національного суду, яке було підставою звернення позивача до ЄСПЛ. У позовній заяві помилковим є посилання на те, що шкода від невиконання судового рішення завдана саме органом державної виконавчої служби: обов`язок виконати судове рішення - це обов`язок боржника Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської обл. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких Міністерством юстиції України не спричинено позивачу моральної шкоди, що дає підстави вважати про те, що останній є неналежним відповідачем по справі. Водночас, позивач не надав доказів того, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду у відповідному розмірі. Також позивачем не доведеного того, що саме Міністерство юстиції України повинно нести відповідальність за невиконання судових рішень, винесених на користь позивача. Учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалах про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, постановою Сарненського районного суду Рівненської обл. від 17.06.2009р. у справі № 2а-945/2009, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2011р., позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської обл. щодо відмови провести перерахунок та виплатити позивачу пенсію відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано пенсійний орган з 13.01.2009р. здійснити перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст.50, ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.43-44, 45-46). Відповідно до рішення ЄСПЛ від 13.02.2014р. № 59834/09 у справі «Щукін та інші проти України» зобов`язано протягом трьох місяців державу-відповідача Україна виконати рішення національних судів, зокрема, ухвалених на користь ОСОБА_1 , та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 2000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди. На виконання вказаного рішення постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 19.03.2014р. відкрито відповідне виконавче провадження № 42551671, сторонами якого є Держава (боржник), ОСОБА_1 (стягувач) (а.с.39). Однак, рішення ЄСПЛ в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , станом на час розгляду справи залишається невиконаним в межах виконавчого провадження № 42551671. Зокрема, в ході виконавчого провадження Міністерство юстиції України (боржник у виконавчому провадженні) сплатило позивачу: еквівалент 2000 євро - 34786 грн. 92 коп. відповідно до платіжного доручення Міністерства юстиції України № 3573 від 19.09.2014р. (зворот а.с.63); 108126 грн. 58 коп. заборгованості з виплати пенсії згідно зі ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», присудженої національними судами, відповідно до платіжного доручення Міністерства юстиції України № 2488 від 28.10.2015р. (а.с.63); 437 грн. 85 коп. пені за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ, відповідно до платіжного доручення Міністерства юстиції України № 1747 від 16.07.2015р. (а.с.63). Постановою Сарненського районного суду Рівненської обл. від 20.11.2017р. у справі № 572/4377/15-а, яке залишено без змін згідно постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018р., встановлено, що відповідач Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження: не з`ясував обставини щодо неодноразового збільшення у період з 2009 року по 22.07.2011р. розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а відповідно і розміру мінімальної пенсії за віком; не перевірив належне виконання рішення національного суду (виходячи з такого критерію, як розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений у кожному періоді з 2009 року по 22.07.2011р.; розміру виплат, що підлягали виплаті позивачу відповідно до ст.50, ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; розміру фактично проведених виплат на користь позивача) (а.с.10-12). Вказаними судовими рішеннями визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 18.11.2015р. про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення ЄСПЛ № 59834/09, прийнятого13.02.2014р.; скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.11.2015р. про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення ЄСПЛ № 59834/09, прийнятого 13.02.2014р. По вказані причині 27.11.2020р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 42551671 (а.с.66-67). Вирішуючи наведений спір та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказів контролю Міністерства юстиції України, як відповідального за виконанням рішення ЄСПЛ «Щукін та інші проти України» в порядку визначеному ст.11 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , суду не представлено. Натомість, доводи відповідача щодо вжиття ним всіх необхідних заходів для виконання рішення ЄСПЛ та відсутність необхідних законодавчих актів, які б забезпечували виконання цього рішення, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Бездіяльність відповідача щодо надмірно тривалого невиконання рішення ЄСПЛ безумовно свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу. Протиправна бездіяльність відповідача перешкоджає отримати позивачу виконання рішення суду, ухваленого на його користь, протягом тривалого часу (понад 6 років з часу відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення ЄСПЛ від 13.02.2014р. та понад 8 років з примусового виконання рішення Сарненського районного суду Рівненської обл. від 17.06.2009р. у справі № 2а-945), що становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог §1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №

1. За таких обставин суд прийшов до висновку про те, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточних рішень судів з вини відповідача, за бездіяльність якого держава несе відповідальність, позивач має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди. Таким чином, беручи до уваги вік позивача, стан його здоров`я (18.12.2002р. позивачу встановлено II групу інвалідності), зважаючи на доведеність заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, є 10950 грн., з розрахунку 5 (п`ять) грн. за кожен день невиконання відповідачем рішень судів упродовж більше як 6 років (365 днів х 6 х 5 грн). Водночас, визначений позивачем розмір моральної шкоди, суд вважає таким, що є надмірним та не відповідає засадам розумності і співмірності. Колегія суддів вважає, що із сукупності фактичних обставин справи, досліджених судових рішень є наявними правові підстави для часткового задоволення заявленого позову. При цьому, колегія суддів виходить з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Такі вимоги закону щодо обов`язковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають Рекомендаціям Ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права. Рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 09.09.2003р. на 851 нараді зазначено, що дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв`язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід`ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. та набрала чинність в Україні 11.09.1997р., є частиною національного законодавства України. Відповідно до преамбули Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України. В силу вимог ст.2 цього Закону рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. За приписами Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та Указу Президента України № 581 від 25.06.2002р. «Про Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах», Кабінет Міністрів України постановою № 784 від 31.05.2006р. «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вирішив покласти на Міністерство юстиції України функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень. Зі змісту цієї норми постанови однозначно слідує, що органом представництва, відповідальним за виконання рішень ЄСПЛ, є Міністерство юстиції України. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.11 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства; б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва. Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва. Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем`єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру. Поміж тим, згідно із ст.1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у цього Законі орган представництва вживається у такому понятті - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень. З системного аналізу вищезазначених норм права суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідальним за виконання рішень ЄСПЛ та його координацію, є Міністерство юстиції України. Водночас, доказів забезпечення дієвого контролю зі сторони відповідача Міністерства юстиції України як відповідального за виконанням рішення ЄСПЛ у справі «Щукін та інші проти України» в порядку, визначеному ст.11 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , під час судового розгляду відповідачем не представлено. Натомість, доводи відповідача щодо вжиття ним всіх необхідних заходів для виконання рішення ЄСПЛ та про відсутність необхідних законодавчих актів, які б забезпечували виконання цього рішення, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. При цьому, відповідачем (апелянтом) не наведено будь-яких переконливих доводів на спростування таких висновків. Покликання на те, що виконання рішення національного суду здійснюється боржником - пенсійним органом, не заслуговують на увагу, оскільки спірні відносини стосуються допущеної бездіяльності відповідального органу щодо виконання рішення ЄСПЛ, а не національного суду. Відтак, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо виконання рішення ЄСПЛ від 13.02.2014р. у справі «Щукін та інші проти України» в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , підставно задоволені судом першої інстанції. При кваліфікації вказаної поведінки відповідача колегія суддів враховує, що згідно усталеної судової практики як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Всі згадані аспекти враховані судом першої інстанції, переконливих заперечень щодо доводів позовної заяви відповідач не навів, а тому поза розумним сумнівом відповідачем допущено протиправну бездіяльність, характер якої розкритий в рішенні суду. Зважаючи на те, що рішення ЄСПЛ в частині виконання рішень національного суду, ухваленого на користь позивача, не виконано через протиправну бездіяльність відповідача, позивачем заявлено вимогу про стягнення з них на його користь завданої моральної шкоди. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу /ЦК/ України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною 3 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст.1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктами 4, 5 цієї постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою ЄСПЛ обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім`ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо. Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням відповідачем рішення суду, стурбованістю і тривогою через те, що ситуація триває надмірно довго (понад 6 років); негативним впливом такої протиправної бездіяльності відповідача на здоров`я позивача, психічним напруженням, глибоким відчуттям несправедливості, викликаним тривалим невиконанням судового рішення, розчаруванням. Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016р. «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Згідно зі ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно з ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. В силу вимог ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Статтею 17 цього ж Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п.1 ст.6, ст.13 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, свідчить про однозначну позицію цього Суду, згідно з якою правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст.129-1 Конституції України. Основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне та повне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена з вини державного органу до отримання судового захисту. Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, без права встановлювати інші механізми та обсяги його виконання, трактуючи зобов`язальну частину судового рішення на свій лад, нівелюючи тим самим весь процес судового розгляду спору. Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права. Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26.07.2012р. [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п.24-25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас неспростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу. Таким чином, апеляційний суд враховує, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Отже, під час судового розгляду встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання рішення ЄСПЛ від 12.03.2014р. в частині виконання судового рішення національного суду - постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009р. Безсумнівно така бездіяльність відповідача щодо надмірно тривалого невиконання рішення ЄСПЛ свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу. Повністю неприйнятною у правовій державі є ситуація, коли після досягнення успіху в ЄСПЛ щодо захисту своїх соціальних прав (рішення від 13.02.2014р.), позивач і надалі вже більше 6 років позбавлений можливості фактичної реалізації їх відновлення, отримання бажаного за рішенням суду, яке надмірно довго не виконується. Така невизначеність, стурбованість і тривога через те, що ця ситуація (невиконання рішення суду через бездіяльність відповідача) триває надто довго і невідомо коли припиниться, безперечно викликає психічне напруження, відчуття безнадійності, глибокої несправедливості, відчаю та розчарування у відсутності адекватного правового захисту, навіть за умов отримання рішення суду про визнання такої поведінки органів влади протиправною. Враховуючи те, що протиправна бездіяльність відповідача перешкоджає отримати позивачу виконання рішення суду, ухваленого на його користь, протягом тривалого часу (понад 6 років з часу відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення ЄСПЛ від 13.02.2014р. та понад 8 років з примусового виконання рішення Сарненського районного суду Рівненської обл. від 17.06.2009р. у справі № 2а-945), що становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог §1 ст.6 Конвенції, ст.1 Протоколу № 1, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточних рішень судів з вини відповідача, за бездіяльність якого держава несе відповідальність, відповідно до ст.56 Конституції України, ст.ст.23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, позивач має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди. Висновки аналогічного за змістом характеру викладені Верховним Судом у постанові 14.07.2019р. у справі № 460/1061/19. Таким чином, беручи до уваги вік позивача, стан його здоров`я (18.12.2002р. позивачу встановлено ІІ групу інвалідності), зважаючи на доведеність заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача є 10950 грн., з розрахунку 5 (п`ять) грн. за кожен день невиконання відповідачем рішень судів упродовж більше як 6 років (2190 днів х 05 грн). Водночас, визначений позивачем розмір моральної шкоди (100000 грн.), суд вважає таким, що є надмірним та не відповідає засадам розумності і співмірності. Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини. Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини цієї справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвій ситуації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів. Згідно вимог ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Міністерства юстиції України належить покласти на цього апелянта. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22.03.2021р. в адміністративній справі № 460/9576/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Міністерство юстиції України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 11.08.2021р.