Постанова 4824 № 754/13095/20

Постанова Іменем України 10 серпня 2021 року м. Київ провадження № 22-ц/824/11163/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва в складі судді Петренко Н.О. від 10 березня 2021 року у цивільній справі №754/13095/20 Святошинського районного суду м. Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, В С Т А Н О В И В: 05 жовтня 2020 року позивач - Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПрАТ "АК "Київводоканал", Товариство) звернувся до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 отримує послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення, однак не здійснює сплату за такі послуги, просив стягнути з останнього заборгованість, яка з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат становить 26 255 грн 85 коп. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року позов задоволено у повному обсязі та вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не встановив обставин чи дійсно ОСОБА_1 є споживачем послуг водопостачання з липня 2014 року, оскільки будь-яких доказів позивач не надав, окрім публікації публічного договору в газеті. Додав, що у період з липня 2014 року до 01 березня 2017 року він не підписував жодного договору на питне водопостачання із позивачем і такого договору до позовної заяви не додано. Такий договір уклав лише 01.03.2017, а тому вважав, що саме з цієї дати став споживачем послуг ПрАТ "АК "Київводоканал". Зазначив, що увесь цей час до березня 2017 року він не користувався водою, оскільки квартира фактично пустувала та не потребувала ремонту, а відтак нарахована позивачем заборгованість за період з липня 2014 по лютий 2017 року є необґрунтованою. Поряд з цим зауважив, що він дійсно є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 з 28.11.2007, однак фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Судом не враховано, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є недопустимим доказом, оскільки обсяг спожитої води може визначатися або на підставі приладів обліку, або на підставі нормативів водоспоживання. Однак, незважаючи на це, позивачем заявлено до стягнення заборгованість у період з липня 2014 року по серпень 2020 року без надання жодного доказу зняття показань приладів обліку та/або розрахунків відповідно до нормативів питного водоспоживання. Вважав, що за таких обставин сума основного боргу є необґрунтованою та недоведеною, а відтак і необґрунтовані вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які є похідними. Судом безпідставно не застосовано спеціальні положення, які регулюють дані правовідносини, а саме ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та поряд з цим помилково застосовано ст. 633, 634 ЦК України. Також, як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що він не приймав участі у справі за відсутності належного повідомлення його про розгляд справи, внаслідок чого не міг надати докази часткового розрахунку за користування водою з березня 2017 року по серпень 2020 року в сумі 6000,00 грн та звернутися із заявою про застосування строків позовної давності. Вказував, що згідно відбитку вхідного штампу канцелярії суду, позов подано 08.10.2020, а відтак трирічний термін позовної давності охоплений періодом з 08.10.2017 по 08.20.2020, тобто за період заборгованості з вересня 2017 року по серпень 2020 року включно. В свою чергу, позов не містить належних обґрунтувань, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності. На думку скаржника, оскільки в період з 01.03.2017 по серпень 2020 року позивач не надав обґрунтованих розрахунків заборгованості, а він в свою чергу за цей період погасив значну суму боргу - 6000,00 грн, відсутня заборгованість за житлово-комунальні послуги. За наведених обставин просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.03.2021, застосувати строк позовної давності та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Також просив долучити до матеріалів справи нові докази, додані до апеляційної скарги. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому посилався на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. У відзиві вказував, що доводи апеляційної скарги про відсутність укладеного між сторонами договору про надання послуг з водопостачання не є підставою для скасування рішення суду, оскільки згідно усталеної практики Верховного Суду відсутність такого договору не звільняє від обов`язку сплатити кошти за надані послуги. Таким чином, ОСОБА_1 у період з 01.07.2014 по 31.07.2020 був споживачем послуг централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість нарахувань заборгованості у період з липня 2014 року по лютий 2017 року зазначив, що у відповідності до вимог Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №630 нарахування за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення проводилося згідно загальнобудинкового лічильника, що також узгоджується з умовами договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, укладеного між сторонами 01.03.2017. Стосовно вимоги відповідача про застосування строку позовної давності зазначив, що мало місце переривання строку позовної давності шляхом здійснення відповідачем оплати боргу в 2019 році. За вказаних обставин просив апеляційну скрагу залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києві від 10.03.2021 - без змін. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Спір у даній справі не належить до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; ціна позову не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а відтак справа розглядається апеляційним судом у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що судом першої інстанції постановлено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме без належного повідомлення учасника справи, зокрема відповідача про розгляд справи. Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги та приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду, з огляду на таке. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання проводиться судом, відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України. За приписами статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Таким чином, про належне повідомлення учасника справи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише розписка. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 35). Після постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі 10.03.2021 ухвалено оскаржуване відповідачем рішення. Отже, у справі постановлено один процесуальний документ - ухвала про відкриття провадження, після якого ухвалено оскаржуване рішення. Матеірали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 копії ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно зворотного поштового повідомлення, поштове відправлення, в якому ОСОБА_1 направлялася копія ухвали про відкриття провадження, повернулося на адресу суду без вручення з відміткою поштового відділення "За закінченням терміну зберігання" (а.с. 38). З наведеного слідує, що матеріали справи не містять доказів повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Також, в матеріалах справи відсутні докази щодо повідомлення ОСОБА_1 про наявність відкритого провадження у справі та подальший її розгляд без виклику учасників справи, за допомогою інших засобів, зокрема за допомогою засобів мобільного зв`язку. Наведені вище обставини свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення учасника справи ОСОБА_1 про розгляд справи. За приписами п. 3 ч. 2 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення. Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 23.11.2007 є власником квартири АДРЕСА_3 , до якої ПрАТ "АК "Київводоканал" надає послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішьобудинкових систем). 05 серпня 2014 року в газеті "Хрещатик" було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту), за умовами якого ПАТ "АК "Київводоканал", яке було перейменовано в ПрАТ "АК "Київводоканал", зобов`язується за плату надати замовнику послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж. Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної і гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору. Також у повідомленні зазначено, що у разі відмови споживачів від отримання послуг централізованого водопостачання та водовідведення холодної і гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ "АК "Київводоканал" для оформлення припинення надання цих послуг. Матеріали справи не містять доказів, що від ОСОБА_1 після розміщення повідомлення та договору в газеті "Хрещатик" до ПрАТ "АК "Київводовканал" надходило повідомлення про відмову від надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення води. Таким чином, оскільки після розміщення повідомлення у вищевказаній газеті на адресу ПрАТ "АК "Київводоканал" жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг від відповідача не надходило, це свідчить про те, що ОСОБА_1 у період з липня 2014 року по березень 2017 року отримував послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 . Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що в період з липня 2014 року по березень 2017 року між ним та позивачем не було укладено договору про надання послуг, оскільки згідно усталеної практики Верховного Суду, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплатити за надання такої послуги. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц та від 06.11.2019 у справі №642/2858/16. 01 березня 2017 року між сторонами укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж). З наведеного слідує, що у період з липня 2014 року по липень 2020 року, за який позивач просить стягнути заборгованість, ОСОБА_1 , як власник, був споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 . За приписами положень ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить. Крім того, згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", послуги з централізованого постачання холодної води, централізованого постачання гарячої води та водовідведення за своїм функціональним призначенням належать до житлово-комунальних послуг. Згідно пунктів 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Отже, особа, яка є власником квартири, а відтак і споживачем послуг, зобов`язана сплачувати надані їй житлово-комунальні послуги вчасно. В матеріалах справи відсутні докази, що ПрАТ "АК "Київводоканал" в спірний період неналежним чином виконував свої обов`язки щодо надання послуг з водопостачання та водовідведення. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 свої обов`язки щодо оплати отриманих послуг виконаував неналежним чином. Дійсно, з матеріалів справи вбачається, щомісяця на адресу відповідача у спірний період надходили рахунки-повдіомлення із зазначенням обсягів водоспоживання, діючих тарифів та суми основного боргу за послуги водопостачання і водовідведення. Згідно довідки ПрАТ "АК "Київводоканал" №7158/8/8/02-20 від 21.09.2020 та розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання і водовідведення за період з липня 2014 по серпень 2020 року заборгованість ОСОБА_1 перед Товариством за надані послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) станом на 31.08.2020 становить 15 116 грн 14 коп. (а.с. 12-14). Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що наданий ПрАТ "АК "Київводоканал" розрахунок заборгованості є недопустимим доказом. Так, звертаючись до суду з апеляційною скаргою та вказуючи на дані обставини, відповідач посилався на те, що обсяг спожитої води може визначатися або на підставі приладів обліку, або на підставі нормативів водоспоживання. Проте, незважаючи на це позивачем завлено вимогу про стягнення заборгованості без надання жодного доказу зняття показань приладів обліку та/або розрахунків відповідно до нормативів питного водопостачання. Разом з тим, згідно п. 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №630 (далі - Правила №30) у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання. Пунктом 11 Правил №630 визначено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Аналіз наведень положень закону свідчить, що наявність загальнобудинкового лічильника унеможливлює здійснення нарахувань за нормами водопостачання. В пункті 20 Правил №630 визначено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Матеріалами справи підтверджується, що у період з липня 2014 року по лютий 2017 року відповідач не мав квартирних засобів обліку, а тому нарахування за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , проводилося відповідно до п. 11 Правил №630, тобто згідно з показаннями будинкового засобу обліку води. До того ж, такі нарахування за спожиті послуги у період з липня 2014 року по люти1 2017 року узгоджуються з положеннями п. 2.3. Договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), укладеного 01.03.2017 між сторонами. Отже, позивачем у відповідності до вимог закону здійснено нарахування за надані послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), а відтак надано належні та допустимі докази на підтвердження розміру заборгованості за спожиті відповідачеам житлово-комунальні послуги у період з липня 2014 року по серпень 2020 року, в сумі 15 107 грн 46 коп. Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем у повному обсязі за надані послуги. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про порушене право позивача, а відтак і обґрунтованість позовних вимог. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову, враховуючи наступне. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом позивач просив стягнути заборгованість за період з липня 2014 року по серпень 2020 року. За приписами ч. 1 ст. 256, ч. 1 ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу протягом трьох років від дня, коли вона довідалася або могла довідатись про порушення свого права. З матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду позивач звернувся 05 жовтня 2020 року, тобто з пропуском позовної давності про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за період з липня 2014 року по 01 жовтня 2017 року. Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 257 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як вже вказувалося вище, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не повідомлений судом першої інстанції про розгляд даної справи, у зв`язку з чим був позбавлений можливості подати відзив на позовну заяву, в якому навести свої заперечення проти позовних вимог, а також докази на підтвердження своїх заперечень. Тобто, до ухвалення у справі рішення відповідач був позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про застосування строку позовної давності. Колегія суддів вважає, що заява відповідача про застосування строків позовної давності підлягає розгляду судом апеляційної інстанції, з огляду на таке. В постанові від 24.10.2018 у справі №317/3698/15-ц Верховний Суд висловив наступну позицію щодо можливості подачі заяви про застосування строків позовної давності на стадії апеляційного розгляду справи. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц». Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за період з липня 2014 року по 04.10.2017 не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Водночас, колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги про відстуність заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, з наступних підстав. Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем за період з 01.10.2017 по 31.07.2020, за холодну воду ОСОБА_1 у період з жовтня 2017 по 31.07.2020 нараховано 610 грн 87 коп.; за водовідведення холодної води - 541 грн 99 коп.; за водовідведення гарячої води - 320 грн 73 коп., що разом складає заборгованість за цей період 1 473 грн 59 коп. (а.с. 13-14). З даного розрахунку заборгованості також вбачається, а саме в графі "Сплачено", що в жовтні 2019 року ОСОБА_1 в рахунок боргу сплачено 1612 грн 67 коп.; в грудні 2019 року - 1496 грн 33 коп.; в липні 2020 року - 500,00 грн та в серпні 2020 року - 1000,00 грн, що становить загальну суму 4 609 грн 00 коп. Крім того, обставини здійснення відповідачем сплати коштів в сумі 4 609,00 грн підтверджується доказами - скріншотами електронних квитанцій, які долучені скаржником до апеляційної скарги (а.с. 57-58). Такі докази приймаються до уваги колегії суддів з урахуванням доведення відповідачем поважних причин їх неподання до суду першої інстанції, що узгоджується з положеннями ст. 367 ЦПК України. Отже, у період в межах строку позовної давності (з 05.10.2017 по 31.07.2020) у ОСОБА_1 перед ПрАТ "Київводоканал", згідно розрахунку останнього, виникла заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг в сумі 1 473,59 грн, тоді як згідно цього ж розрахунку в цей період відповідачем сплачено борг на суму 4 609,00 грн. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг в межах строку позовної давності. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, то відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, як похідних. За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове судове рішення, то відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір стягується пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до вимог Закону України "Про судовий зір" відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 153 грн 00 коп. (а.с. 49). Таким чином, з ПрАТ "АК "Київводоканал" підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 153 грн 00 коп. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"(код ЄДРПОУ: 033227664; місцезнаходження: м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 3 153 (три тисячі сто п'ятдесят три) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець