Постанова 4824 № 752/20478/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 серпня 2021 року м. Київ справа № 752/20478/18 провадження№22-ц/824/9363/2021 Резолютивна частина постанови оголошена 04 серпня 2021 Повний текст постанови складено 09 серпня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Журавльова Д.Д. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень (а.с. 97) просила стягнути з ОСОБА_2 кошти в сумі 21 922,27 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної залиттям квартири, та 50 000,00 грн. моральної шкоди, а також судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона являється власником квартири АДРЕСА_1 . Актами комісій ТОВ «Новобудова» від 28.03.2018 року та 02.04.2018 року було зафіксовано затоплення її квартири сусідами з верхнього поверху, а саме: з квартири АДРЕСА_2 . З метою добровільного врегулювання завданих незручностей та матеріальних збитків вона звернулася до власника квартири - ОСОБА_2 , проте, остання її вимоги проігнорувала. Згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості витрат на відновлення (ремонт) пошкоджень внаслідок залиття квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 , складеного ТОВ «ЄСП Оцінка-Капітал», вартість завданої шкоди внаслідок залиття становить 21 922,27 грн. Зазначила, що залиттям квартири їй також заподіяна й моральна шкода, яку оцінює у розмірі 50 000 грн., що виразилась у негативних емоціях та переживаннях з приводу пошкодженого майна і неможливості нормально користуватися ним, порушенням звичайного способу життя та необхідності докладань додаткових зусиль для його нормалізації, погіршання стану здоров`я. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну залиттям квартири, у розмірі 21 922,27 грн. (двадцять одна тисяча дев`ятсот двадцять дві гривні 27 копійок), у відшкодування моральної шкоди - 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок), витрати по оплаті за оцінку майна у розмірі 2 400,00 грн. (дві тисячі чотириста гривень 00 копійок), витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок), а всього - 33 322,27 грн. (тридцять три тисячі триста двадцять дві гривні 27 копійок). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев`ять гривень 60 копійок). У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, таким, що постановлено з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильною оцінкою наданих доказів, а також з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Відернікова Я.М., яка діє на підставі довіреності, підтримала доводи апеляційної скарги. Представник позивача ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалюючи рішення про задоволення позовної заяви частково, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справу доведено факт залиття та розмір заподіяної шкоди, внаслідок залиття, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди. У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди. Згідно з пунктом 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, який повинен встановлювати причини залиття, зокрема чи залиття спричинено унаслідок несправності внутрішньобудинкових мереж водопостачання та водовідведення та з`ясування питання чи не було це наслідком недбалості осіб, мешканців квартир або інші обставини, що могли спричинити залиття. Форма вказаного акта встановлена в додатку № 4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є власником квартири АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності від 01.09.2008 року (а.с. 8). Судом встановлено, що 28 березня 2018 року відбулося залиття квартири позивача із вище розташованої квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується актом від 28.03.2018 року, затвердженим начальником ЖЕД № 4 ТОВ «Новобудова», у якому зазначено, що затоплення обстежуваної квартири стялося внаслідок протікання ввідного шарового крану холодного водопостачання в квартирі АДРЕСА_2 , а також протікання гарячого водопостачання на редукторі тиску. Квартира АДРЕСА_2 знаходиться поверхом вище, залиття сталося 28 березня 2018 року. При затопленні пошкоджено: в кухні на стелі мають прояви від затікання жовтого кольору приблизно 0,5 м2; на стіні відшарування шпалер приблизно 10 м2; при візуальному обстеженні спостерігаються сліди плісняви; у ванній кімнаті слідів (проявів) замокання на момент обстеження не виявлено (а.с. 17). Згідно акту від 02 квітня 2018 року, затвердженого начальником ЖЕД № 4 ТОВ «Новобудова», 01 квітня 2018 року сталося залиття квартири АДРЕСА_1 внаслідок протікання лійки в душовій кабіні вбудованого змішувача в квартирі АДРЕСА_2 , що знаходиться поверхом вище. При затопленні пошкоджено: в кухні на стелі мають прояви від затікання жовтого кольору приблизно 0,5 м2; на стіні відшарування шпалер приблизно 10 м2; при візуальному обстеженні спостерігаються сліди плісняви, а також має місце пошкодження кухонних меблів, а саме: замокання (а.с. 16). Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29.05.2018 року, відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ПН КМНО Пшеничною В.Р. від 09.11.2013 року (а.с. 9-10). Разом з цим вину у завданні шкоди позивачу відповідачем не спростовано. Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року № 572, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Отже, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Невиконання цього обов`язку, якщо результатом такого невиконання є нанесення шкоди іншим особам, тягне за собою відшкодування власником збитків. Таким чином, встановивши, що позивач довела розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідачем. З таким висновком погоджується і апеляційний суд, оскільки відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача. Відповідачем не надано на спростування доводів позивача доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є його процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди. Колегія суддів також погоджується з визначеним розміром моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з огляду на таке. Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Як свідчить тлумачення статті 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості. Враховуючи те, що відповідач своїми неправомірними діями порушив права позивача, суд, з урахуванням принципів розумності та справедливості, обґрунтовано оцінив розмір відшкодування за спричинену моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, оскільки стороною позивача доведено обставини, на які вона посилається у позовній заяві щодо відшкодування майнової шкоди, а стороною відповідача вони не спростовані. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що скориставшись своїм конституційним правом на апеляційний перегляд справи, ОСОБА_2 питання щодо призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи в апеляційному порядку не ставить. Відповідних клопотань до Київського апеляційного суду не надходило. Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року(далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). У контексті вищенаведеного, апеляційний суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна