Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2260/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/2260/20 пров. № А/857/12919/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Курильця А.Р. суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- суддя в 1-й інстанції - Зозуля Д.П., час ухвалення рішення - 13.04.2021 року, місце ухвалення рішення - м. Рівне, дата складання повного тексту рішення - 13.04.2021 року, в с т а н о в и в: У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії та додаткової пенсії згідно з ст.ст. 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796) за періоди з 22.05.2008 року по 22.07.2011 року та з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року; зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.ст. 39, 50 Закону № 796 в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та двох мінімальних заробітних плат за періоди з 22.05.2008 року по 22.07.2011 року, з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, з 01.01.2016 року без обмеження будь яким строком. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року позов залишено без розгляду. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та ухвалити нове про направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суми пенсійних виплат не одержаних з вини органу, що виплачує пенсію, виплачуються без обмеження будь яким строком. Крім того, судом не обґрунтовано необхідність залишення без розгляду позовних вимог за період з 01.01.2016 року і без обмеження строком. Учасники справи в судове засідання на виклик суду не з`явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу за їхньої відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких мотивів. Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІІ групи захворювання, яке пов`язане із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку у відповідача і отримує пенсію відповідно до Закону №

796. Позивач зверталась до відповідача з заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю відповідно до ст.ст. 39, 50 Закону № 796, однак, відповідач відмовив їй. Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції послався на правову позицію Верховного Суду та зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не наведено поважних причин такого пропуску. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Колегія суддів зазначає, що застосування ст. 123 КАС України вимагає дотримання одночасно двох умов: виявлення факту пропуску строку після відкриття провадження у справі, та відсутність клопотання позивача про поновлення такого строку або неповажність причин для поновлення строку, вказаних у клопотанні. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку на оскарження протиправності дій відповідача за періоди з 22.05.2008 року по 22.07.2011 року, з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року. Проте, слушними є зауваження позивача щодо необгрунтованого залишення без розгляду позовних вимог за період з 01.01.2016 року і надалі. 28.12.2014 року Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, зокрема п.п. 7 п. 4 розд. І якого внесені зміни до Закону № 796 шляхом виключення ст.ст. 31, 37, 39 та

45. Вказаний Закон набрав чинності 01.01.2015 року. 04.02.2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII, який згідно з розд. ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 року, а також включив до Закону № 796 ст. 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, п.п. 7 п. 4 розд. І Закону № 76-VІІІ. При цьому, Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796 фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Також в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування ст.ст. 53 і 60 Закону № 796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ. В той же час роз`яснення щодо порядку застосування ст. 39 Закону № 796 відсутні. Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Таким чином, з 17.07.2018 року відновила дію редакція ст. 39 Закону № 796, яка була чинною до 01.01.2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і гарантує соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено Законом № 987-VIII. Так, ст. 39 у редакції Закону № 987-VIII, що набула чинності з 01.01.2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, в той час, як редакція ст. 39, що була чинною до 01.01.2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат і тим особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; студентам, які навчаються на цих територіях; пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. З огляду на наведене вище, відновлення дії попередньої редакції ст. 39 Закону № 796, до внесення змін Законом № 76-VІІІ, що визнаний неконституційним, спричинило колізію правозастосування, через те, що з 01.01.2016 року ст. 39 Закону № 796 викладена у редакції Закону № 987-VIII. На переконання колегії суддів ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, в тому розумінні, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, а тому пріоритет не може надаватися тій нормі, яка звужує відповідні права, оскільки це порушить справедливий баланс між інтересами особи та суспільства, та знівелює сутність відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Таким чином, з 17.07.2018 року відновлено дію ст. 39 Закону № 796 у редакції, що діяла до 01.01.2015 року та в тій частині, яка не змінена Законом № 987-VIII. Відтак, з 17.07.2018 року ст. 39 Закону № 796 доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення має такий зміст: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. В іншій частині ст. 39 Закону № 796 діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016 року. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 року у справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19). Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 року № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на отримання доплати до пенсії на підставі ст. 39 Закону №

796. Суд першої інстанції не врахував вищевикладене та не застосував строки звернення до суду, встановлені ч.2 ст. 122 КАС України щодо вимог про зобов`язання відповідача провести нарахування (перерахунок) та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону № 796 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Відтак, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, не повною мірою дослідивши всі обставини справи при ухваленні судового рішення. Додатково, апеляційний суд наголошує, що право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби. Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Проте, як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права. Відтак, оскаржувана підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308,311,312,315,320,321,325 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 460/2260/20 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін Повне судове рішення виготовлено 11 серпня 2021 року. Помічник заступника голови суду