Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/48851/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 460/48851/22 пров. № А/857/734/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року у справі № 460/48851/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Друзенко Н.В. в м. Рівне Рівненської області 29.12.2022 року в порядку письмового провадження), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Рівненській області), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати з 29.05.2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-ХІІ); 2) зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 1 липня 2022 року. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії в порядку статті 39 Закону № 796-ХІІ та забов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії в порядку статті 39 Закону № 796-ХІІ з 29 травня 2022 року до зміни законодавства або зміни правового статусу. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на положення статті 19 закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій. Оскільки у позивача відсутнє посвідчення 3 категорії, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Зазначає, що чинна редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ не передбачає доплати до пенсії, про яку просить в позові позивач. Також звертає увагу на те, що чинним законодавством обмежено застосування мінімальної заробітної плати для здійснення соціальних виплат та відсутність бюджетних асигнувань для виплат коштів, щодо яких заявлено позов. На думку апелянта суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач станом на липень 2022 року є працюючим пенсіонером, а відтак навіть з наведеного судом обґрунтування не має права на доплату до пенсії. Також апелянт вказав, що неправильним є зобов`язання здійснити доплату до пенсії без обмеження кінцевим строком. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи встановлено, що позивач є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4) та перебуває на обліку у відповідача, отримуючи пенсію. Також, позивач проживає в населеному пункті, який згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 віднесений до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідач не нараховує і не виплачує позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення. Дані обставини встановлені як судом першої інстанції з матеріалів справи, так і не заперечуються відповідачем, виходячи із доводів апеляційної скарги. Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом № 796-XII. Частиною першою статті 39 Закону № 796-XII в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, передбачалося, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Згідно з частиною другою цієї статті в цій же редакції, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Підпунктом 9 пункту 28 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 (надалі також - Закон № 107-VI) частини першу та другу статті 39 Закону № 796-XII було замінено однією частиною такого змісту: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто, з 22.05.2008 стаття 39 Закону № 796-XII повинна була застосовуватися в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 107-VI. 28.12.2014 прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (надалі також - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесені зміни до Закону № 796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та

45. Вказаний Закон набрав чинності 01.01.2015. 04.02.2016 прийнятий Закон № 987-VIII, який згідно з Розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796-XII статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними). При цьому, Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Також в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ. В той же час роз`яснення щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ відсутні. Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Таким чином, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і гарантує соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено Законом № 987-VIII. Так, стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, що набула чинності з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, в той час, як редакція статті 39, що була чинною до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат і тим особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; студентам, які навчаються на цих територіях; пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. З огляду на наведене вище, відновлення дії попередньої редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ, до внесення змін Законом № 76-VІІІ, що визнаний неконституційним, спричинило колізію правозастосування, через те, що з 01.01.2016 стаття 39 Закону № 796-ХІІ викладена у редакції Закону № 987-VIII. На переконання суду ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, в тому розумінні, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, а тому пріоритет не може надаватися тій нормі, яка звужує відповідні права, оскільки це порушить справедливий баланс між інтересами особи та суспільства, та знівелює сутність відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Таким чином, з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 та в тій частині, яка не змінена Законом № 987-VIII. Відтак, з 17.07.2018 стаття 39 Закону № 796-ХІІ «Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення», зокрема, має такий зміст: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати». В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на отримання доплати до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. Матеріали справи підтверджують, що позивач є непрацюючим пенсіонером з 2 липня 2022 року. Зокрема, даний факт підтверджений наявною в справі копією трудової книжки позивача, з останнього запису якої вбачається, що позивач звільнена з роботи за власним бажанням з 01.07.2022. Крім того, апелянт додав до апеляційної скарги щодо позивача Індивідуальні відомості про застраховану особу згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. З даного реєстру вбачається, що позивач в липні 2022 року відпрацювала 1 день. Отже доводи апелянта про те, що позивач не є непрацюючим пенсіонером не відповідають матеріалам справи. Таким чином, ОСОБА_1 має право на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, апеляційний суд керується таким. Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі БК). Відповідно до частини першої статті 23 БК будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України. 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (надалі також - Закон № 79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79-VIII не були визнанні неконституційними. Таким чином, 01.01.2015 Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ. Водночас, надання Законом № 79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону № 796-ХІІ. Оскільки ж стаття 39 Закону № 796-ХІІ (в чинній з 17.07.2018 редакції, а саме в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 06.06.1996 № 230/96-ВР) не уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18, де в частині вирішення питання розміру підвищення до пенсії чітко вказала, що така доплата здійснюється у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Таким чином, непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Таке ж право має особа, яка працює на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ. У розрізі наведеного, колегія суддів вважає, що апелянт дійшов хибного висновку, що для отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ позивач повинен надати посвідчення категорії 1, 2, 3 громадянина, який постійно працював чи працює, або проживав чи проживає на територіях безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, а за відсутності такого посвідчення у позивача немає права на відповідну доплату. Дійсно, статтею 11 Закону № 796-ХІІ визначений перелік осіб, які є потерпілими від Чорнобильської катастрофи. За матеріалами справи позивач не надала доказів на підтвердження наявності в неї статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1, 2,

3. Разом з тим, апелянт безпідставно покликається на положення статті 19 закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій. В даній правовій нормі йде мова про компенсації та пільги, встановлені Розділом IV Закону № 796-ХІІ «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї. загальні компенсації та пільги». В той жде час, доплата до пенсії особам, до кола яких належить позивач, передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ, яка входить до Розділу VII «Особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення». Даний Розділ не передбачає умовою набуття права на доплату до пенсії наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Здійснюючи аналіз та тлумачення положень статті 39 Закону № 796-ХІІ, апеляційний суд зазначає, що логіка законодавця полягає в можливості отримання відповідної доплати саме особою, яка проживає у відповідній зоні радіоактивного забруднення і у якої відсутнє право на інші пільги та компенсації, передбачені іншими розділами Закону № 796-ХІІ. Така особа може в силу різних життєвих обставин стати мешканцем населеного пункту, віднесеного до зони радіоактивного забруднення, проте для набуття статусу потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи не має підстав, оскільки не проживала та не працювала у відповідній зоні в момент аварії та безпосередньо після неї до 1 січня 1993 року. Таким чином, наявність/відсутність посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, не впливає на право на доплату до пенсії, визначене статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Таке право пов`язане виключно з проживанням чи роботою у відповідній зоні. Факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується наявною в справі копією паспорта позивача із штампом про його (позивача) реєстрацію (а.с. 7), а також довідкою про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 10). Відтак, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Покликання апелянта на відсутність бюджетних асигнувань на виплати, які є предметом позову, безпідставні в силу того, що Україна, яка соціальна держава, не вправі покликатися на відсутність бюджетних асигнувань для виконання взятих на себе зобов`язань. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу. Європейський Суд з прав людини (далі також ЄСПЛ) у рішенні в справі «Кечко проти України» зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. ЄСПЛ у справі «Бакалов проти України» та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Конституційний Суд України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 неодноразово вказував, на необхідність виконання державою зобов`язань щодо виплати встановлених законодавством заробітної плати та пенсій та інших виплат, що фінансуються з державного бюджету. Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10). Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо покликань апелянта на неможливість застосування для розрахунку виплати доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру мінімальної заробітної плати апеляційний суд зазначає, що параграфом 3 Глави 11 «Особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ» КАС України визначені особливості розгляду типових та зразкових справ. Згідно частини третьої статті 291 КАС України, що міститься у названому параграфі КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зазначено наступне: «Відповідно до частини десятої статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі. За ознаками типових справ це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.». Отже справа, що розглядається, підпадає під ознаки типової справи, що тягне за собою типове застосування норм матеріального права, викладене у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи. Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який на думку апелянта, обмежує застосування заробітної плати для розрахунку будь-яких виплат, зокрема, і тих, щодо яких заявлений даний позов, набрав чинності 1 січня 2017 року. Отже зазначений законодавчий акт був чинним на момент вирішення Верховним Судом зразкової справи № 240/4937/18. Разом з тим, у названому рішенні Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі застосовано наступний спосіб захисту порушеного права позивача: «Визнати протиправною бездіяльність Овруцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язати Овруцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).». Будь-яких законодавчих змін, які б стосувалися обмеження застосування мінімальної заробітної плати для обрахунку спірної виплати, на момент виникнення спірних правовідносин не відбулося. Таким чином, суд першої інстанції у справі, що розглядається, вірно застосував висновки Верховного Суду у зразковій справі, і у апеляційного суду відсутні підстави для іншого їх застосування з огляду на положення частини третьої статті 291 КАС України. Апеляційний суд відкидає покликання апелянта на те, що позивач зобов`язана повідомити пенсійний орган про вступ на роботу, звільнення з роботи. В даному випадку відповідач підтвердив обізнаність щодо працевлаштування позивача з огляду на надані Індивідуальні відомості про застраховану особу згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також помилково апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції зобов`язав здійснити доплату до пенсії позивача без обмеження кінцевим строком, оскільки в оскаржуваному судовому рішенні зазначається про обов`язок відповідача здійснити нарахування та виплату доплати до пенсії до зміни законодавства або зміни правового статусу. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Одночасно апеляційний суд вважає за необхідне змінити дату, з якої позивачу підлягає нарахуванню доплата до пенсії, оскільки суд першої інстанції помилково визначив такою датою 29 травня 2022 року. Як зазначено вище, позивач є непрацюючим пенсіонером з 2 липня 2022 року, а відтак саме з цієї дати у неї виникло право на отримання доплати до пенсії. Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає частково. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору неповно встановив фактичні обставини справи, внаслідок чого допустився помилки в даті, з якої слід задовольнити вимоги позивача. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Тому апеляційний суд вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення шляхом зміни абзаців другого та третього його резолютивної частини щодо дати виникнення права у позивача на отримання доплати до пенсії. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково. Змінити абзаци другий та третій рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року у справі № 460/48851/22, виклавши їх в наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 02 липня 2022 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) починаючи з 02 липня 2022 року до зміни законодавства або зміни правового статусу.». В іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржено в касаційному порядку виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 291 КАС України. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 02.02.2024