Постанова 4857 № 813/1430/15

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 813/1430/15 пров. № А/857/11603/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судової-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І., з участю секретаря судового засідання Кахнич Г.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 813/1430/15 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Євротерм-Львів" до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування повідомлення - рішення,- суддя в 1-й інстанції -Лунь З.І., час ухвалення рішення - 23.12.2020 року, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення - 24.12.2020 року, В С Т А Н О В И В : Приватне підприємство "Євротерм-Львів" звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2015 № 0000382201 та №0000372201. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 27.04.2015 закрив провадження у справі №813/1430/15 (876/5309/15) в частині позовних вимог щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 20.03.2015 №0000382201 та №0000372201 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 381860,00грн. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.10.2015 залишив ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 без змін. Постановою Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №К/9901/27545/18 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 у справі № 813/1430/15 (876/5308/15) скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 27.04.2015 закрив провадження у справі №813/1430/15 (876/5309/15) в частині позовних вимог щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 20.03.2015 №0000382201 та №0000372201 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 381860,00грн. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.10.2015 залишив ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 без змін. Постановою Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №К/9901/27545/18 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 у справі № 813/1430/15 (876/5308/15) скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Ухвалою суду від 23.12.2020 суд закрив провадження у цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2015 №0000382201 на суму 14074,00грн.та від 20.03.2015 №0000372201 на суму 109559,00грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач покликається на те, що висновки податкового органу є такими, що суперечать закону Зокрема, позивач зазначає, що висновок податкового органу в частині заниження позивачем доходу від реалізації товарів, робіт, послуг за 4 квартал 2011 року не підтверджений жодними доказами. Щодо заниження суми інших доходів, то відповідач не взяв до уваги того, що кредиторська заборгованість позивача на суму 170979,20грн. не набула статусу безнадійної, оскільки не минув строк позовної давності за відповідним зобов`язанням, строк давності був перерваний і розпочався заново, так як було укладено договір відступлення права вимоги, права кредитора перейшли до іншої особи. Щодо висновку податкового органу про заниження позивачем суми доходів за 1 квартал 2012, то позивач зазначає, що такий не підтверджений жодними доказами, та є суперечливим, оскільки в одному пункті Акта перевірки відповідач зазначає, що товари на суму 459044,00 були отримані безоплатно, а в іншому, що позивач поніс витрати за придбання таких товарів. Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем собівартості придбаних та реалізованих товарів по операціях з придбання ТМЦ та послуг з ТзОВ "ТПК Груп", ТзОВ "Укрміксі", ТзОВ "Вітер змін 2012" та щодо завищення податкового кредиту по операціях з ТзОВ "ТПК Груп", ТзОВ "Укрміксі", ТзОВ "Вітер змін 2012" , ТзОВ "Мерфіс", СПД ОСОБА_3, то в частині подактвоих зобов`язань погоджено податковий компроміс, в іншій частині відсутні ознаки фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентами. Щодо заниженням позивачем податкового зобов`язання з ПДВ, зокрема, за січень 2013 на загальну суму 71225, 0грн., то позивач вважає, що відповідач вказану суму не підтвердив жодними доказами. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 813/1430/15 позовні вимоги задоволено повністю. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що як відображено на стор. 6-7 акту перевірки при перевірці використано надані документи (загальні оборотно-сальдові відомості, шах матні відомості ручного обліку за 2011 рік, оборотно-сальдові відомості по pax. 361 «розрахунки з вітчизняними покупцями» в розрізі контрагентів, за жовтень-грудень 2011 року, загальної оборотно-сальдової відомості по всіх рахунках бухгалтерського обліку за 4 квартал 2011 року, аналізу рахунків 702 «Дохід від реалізації», 79 «фінансові результати», накладні, акти приймання-здачі робіт, банківські документи, договори). Як відображено на стор. 7 акту перевірки загальний обсяг продажу без ПДВ, який підлягає включенню у рядок 02 Декларації з податку на прибуток «Доходи від операційної діяльності» за 2-4 квартали 2011 року наростаючим підсумком становить 41 332 292,00 грн. і складається з доходів за 2-3 квартали 2011 року в сумі 23 065 755,00 грн. та доходу від продажу за 4 квартал 2011 року в сумі 18 266 537,00 грн. Проте, ПП «Євротерм-Львів» задекларовано доходу від реалізації товарів (послуг) за 2-4 квартал 2011 на суму 41 070 536,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 18 004 781,00 грн. Таким чином, сума невідображено доходу ПП «Євротерм-Львів» від операцій з продажу за 4 квартал 2011 року становить 261 756,00 грн. Крім того, жодних первинних бухгалтерських документів (накладних, актів приймання-здачі робіт, банківських документів, договорів, тощо), що були предметом перевірки, судом до уваги не взято, оскільки такі в матеріалах справи відсутні. Згідно даних бухгалтерського обліку ПП «Євротерм-Львів» на рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками» станом на 31.12.2013 року рахується кредиторська заборгованість підприємства перед ТзОВ «КПТ «Міг» на суму 170 979,20 грн. Заборгованість виникла у зв`язку з не проведеними розрахунками за отримані товари від ТзОВ «КПТ «Міг» згідно видаткової накладної від 01.07.2011 року за №289 на загальну суму 170 979,20 грн. відповідно до договору від 29.04.2011 року за №29042011, укладеного між ТзОВ «КГІТ «Міг» (ЄДРПОУ-37270370) - постачальником та ПП «Євротерм - Львів» - покупцем. ТзОВ «КПТ «Міг» (ЄДРПОУ-37270370) перебувало на обліку в ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ МІНДОХОДІВ у м.Києві. 01.12.2011 державну реєстрацію підприємства припинено у зв`язку з банкрутством, номер проведення припинення державної реєстрації в ЄДР- 13561170009001448. Оскільки ТзОВ «КПТ «Міг» визнано банкрутом згідно ухвали суду від 01.12.2011, непогашена кредиторська заборгованість ПП «Євротерм - Львів» перед ТзОВ «КПТ «Міг» є безнадійною і на підставі п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст.135 ПК України підлягає включенню до складу інших доходів ПП «Євротерм-Львів» в період ліквідації ТзОВ «КПТ «Міг». Отже, в порушення п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п.п. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135 ПК України ПП «Євротерм-Львів» занижено суму інших доходів на загальну суму 170 979,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 170 979,00 грн. Апелянт зазначає, що суд визнав, що кредиторська заборгованість не набула статусу безнадійної, оскільки згідно договору про відступлення права вимоги, грошова вимога до боржника (ПП «Євротерм-Львів») перейшла до нового кредитора ФОП « ОСОБА_1 » та підтверджується актами звірки взаєморозрахунків за 2012-2019 p.p. Однак, під час проведення перевірки, позивачем первинні бухгалтерські документи щодо переведення боргу не надавались, а надані позивачем суду акти звірки взаємних розрахунків між ПП «Євротерм-Львів» та ФОП ОСОБА_2 не відображають стан залишків по розрахунках (показників дебетового, кредитового сальда) зі сторони ОСОБА_2 . Перевіркою встановлено наступну розбіжність: згідно даних бухгалтерського обліку на кінець 2011 року (станом на 31.12.2011 року) вартість товару на балансі ПП «Євротерм - Львів» становила 3 946 031,88 грн., що підтверджено оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 281 «Товари» за грудень 2011 року (сальдо дебетове на кінець періоду - 3946031,88 грн.), оборотно-сальдовими відомостями по всіх рахунках бухгалтерського обліку за 4 квартал 2011, 2012, 2013. Бухгалтерський облік за 2011 рік представлено в ручному варіанті. В 2012 році ПП «Євротерм - Львів» переходить на електронну версію бухгалтерського обліку « 1С Бухгалтерія», і в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 281 «Товари» їхня вартість та кількість збільшена на суму 459 043,55 грн. і становить 4 405 075,43 грн. (сальдо дебетове на початок періоду по рах.281 «Товари»), Первинних документів на походження товару, вартість якого призвела до збільшення ТМЦ на 01.01.2012 року, до перевірки не представлено. В ході перевірки підприємству надано вимогу від 16.02.2015 року за №2744/10/13-50- 22-01/63 про надання до перевірки пояснень щодо встановлених розбіжностей по вартості товару та результатів проведених інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей на дату складання річної бухгалтерської звітності (2011 рік, 2012 рік, 2013 рік), обов`язковість проведення якої перед складанням річної фінансової звітності передбачена Законом України від 16.07.99р. №996-ХІ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», із змінами і доповненнями. Проте, на дату завершення перевірки посадовими особами ПП «Євротерм- Львів» пояснень ревізорам не надано, щодо інвентаризації усно повідомили, що інвентаризація на підприємстві не проводилась. Також апелянт вказує, що висновок перевірки про заниження податкового зобов`язання з ПДВ за січень 2013 року на суму 71225,00 грн. судом першої інстанції визнано безпідставним з огляду на те, що таке порушення не підтверджене жодними доказами. Проте жодних доводів податкового органу суд до уваги не взяв, обмежившись розбіжностями у сумах, що не знайшли свого підтвердження. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 813/1430/15 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що висновок податкового органу в частині заниження позивачем доходу від реалізації товарів, робіт, послуг за 4 квартал 2011 року є необгрунтованим. Також, судом зроблено висновок про відсутність заниження суми інших доходів на суму 170979,00 грн., оскільки кредиторська заборгованість позивача перед ТзОВ «КПТ «Міг» не набула статусу безнадійної. Також, висновок податкового органу про заниження позивачем суми доходів за 1 квартал 2012 суд визнав не підтвердженим жодними доказами, та є суперечливим, оскільки в одному пункті Акта перевірки відповідач зазначає, що товари на суму 459044,00 були отримані безоплатно, а в іншому, що позивач поніс витрати за придбання таких товарів. Також, висновок перевірки про заниження податкового зобов`язання з ПДВ за січень 2013 року на суму 71225,00 грн. судом визнано безпідставним з огляду на те, що таке порушення не підтверджене жодними доказами. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що З 29.01.2015 р. по 17.02.2015 р. ДПІ у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області було проведено планову виїзну перевірку ПП "Євротерм-Львів" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2013 р. За результатами перевірки 23.02.2015 р. було складено акт про результати планової виїзної перевірки ПП "Євротерм-Львів" (далі-Акт перевірки), відповідно до якого перевіркою встановлено порушення: п.п. 14.1.11, п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44. п. 135.1, п. 135.2, п.п. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.4, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2, п. 138.6 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження прибутку на загальну суму 9 522 929,00 грн., в тому числі за 4 кварта 2011 р. на суму 1 009 708,00 грн., за 1 квартал 2012 р. на суму 413 298,00 грн., за 2 квартал 2012 р. на суму 815 144,00 грн., за 3 квартал р. на суму 867 580,00 грн., за 4 квартал 2012 р. на суму 1 731 826,00 грн., за р. на суму 4 685 373,00 грн. п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1.1, п. 192.1 ст. 192 п. 198. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 85 299,00 грн. в тому числі за серпень 2012 р. в сумі 2 480,00 грн., за жовтень 2012 р. в сумі 9 070,00 грн., за січень 2013 в сумі 61 914,00 грн., за березень 2013 р. в сумі 411,00 грн., за квітень 2013 р. в сумі 123,00 грн. На підставі Акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.03.2015 року: за №0000372201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 11903661 грн. 00 коп., в тому числі 9522929 грн. 00 коп. - основний платіж та 2380732 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); за №0000382201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 106624 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 85299 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 21325 грн. 00 коп. ПП "Євротерм- Львів" не погодилося з цими податковими повідомленнями-рішеннями, тому звернулося в суд з позовом. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року провадження у справі за позовом Приватного підприємства "Євротерм-Львів" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.03.2015 року №0000382201 та №0000372201, в частині визначення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 381860 грн. 00 коп. було закрито. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року, з урахуванням ухвали про закриття провадження у справі, адміністративний позов було задоволено повністю - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.03.2015 року №0000372201, в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 11521801 грн. 00 коп., в тому числі 9217441 грн. 00 коп. - основний платіж та 2304360 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи). Згадані ухвала та постанова були залишені без змін Львівським апеляційним адміністративним судом. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 у справі №813/1430/15 (876/5308/15) були скасовані, а справа - направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згадана постанова була мотивована тим, що процесуальна можливість врегулювання адміністративних спорів шляхом примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу передбачає саме взаємну згоду сторін у справі на застосування такого інституту та відображає спільне волевиявлення щодо досягнення примирення. При цьому, суд касаційної інстанції також звернув увагу судів попередніх інстанцій на те, що порядок застосування процедури податкового компромісу встановлений і Методичними рекомендаціями щодо особливостей уточнення податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу, затвердженими наказом Державної фіскальної служби України від 17.01.2015 N 13 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 2.1 яких податковий компроміс розповсюджується виключно на факти заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість (у зв`язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв`язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування). Під заниженням податкових зобов`язань для цілей застосування Методичних рекомендацій слід розуміти неправомірне формування платником податків даних податкового обліку (формування податкового кредиту з податку на додану вартість або витрат з податку на прибуток) у податкових періодах до 01.04.2014, що призвело до заниження належних до сплати сум податкових зобов`язань. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що процедура податкового компромісу поширюється виключно на факти заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість (у зв`язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв`язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування), у тому числі встановлені за результатами здійснення контрольного заходу та відображені у відповідному податковому повідомленні-рішенні. У свою чергу, контролюючий орган рішенням від 06.04.2015 року за № 57/2/13-50-22-02-10/104, на якому ґрунтується клопотання про закриття провадження у справі, погодив податковий компроміс по податковому повідомленню-рішенню від 20.03.2015 року №0000382201 на суму 14074 грн. 00 коп. та податковому повідомленню-рішенню №0000372201 на суму 109559 грн. 00 коп. Таким чином, провадження в даній справі в частині позовних вимог щодо податкового повідомлення-рішення від 20.03.2015 року №0000382201 на суму 14074 грн. 00 коп. та податкового повідомлення-рішення від 20.03.2015 року №0000372201 на суму 109559 грн. 00 коп. закрито. Отже, предметом спору у даній справі є податкове повідомлення-рішення № 0000382201 та податкове повідомлення-рішення №0000372201 в частині, не скасованій постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року, зокрема в частині, яка стосується податкових зобов`язань, які виникають на підставі даних визначених наступними пунктами Акту: п. 3.1.1. Доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, згідно з яким ПП "Євротерм-Львів" занизило дохід від реалізації товарів, робіт, послуг за 4 квартал 2011 р. в сумі 261 756,00 грн. (т.1, а.с.21-23); п. 3.1.1. Доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, згідно з яким ПП "Євротерм-Львів" занизило суму інших доходів на загальну суму 170 979,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 р. в сумі 170 979,00 грн. (т.1, а.с.23-25); п. 3.1.1. Доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, згідно з яким ПП "Євротерм-Львів" занизило сумі інших доходів на загальну суму 459 044,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 р. на суму 459 044,00 грн. (т1, а.с.25-27); п. 3.1.2. Витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, згідно з яким ПП "Євротерм-Львів" завищило собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), по операціях з придбання ТМЦ та послуг з ТзОВ "ТПК Груп", ТзОВ "Укрміксі", ТзОВ "Вітер змін 2012" всього в сумі 63 874,00 грн., в тому числі за 2 квартал 2012 р. на суму 5 904,00 грн., за 4 квартал 2012 р. на суму 45 350,00 грн., за 2013 р. на суму 12 619,00 грн. (т.1, а.с.36-54); п. 3.1.2. Витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, згідно з яким ПП "Євротерм-Львів" завищило собівартість придбаних та реалізованих товарів на загальну суму 459 044,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 р. на суму 139 243,00 грн., за 2 квартал 2012 р. на суму 65 267,00 грн., за 3 квартал 2012 р. на суму 3 210,00 грн., за 4 квартал 2012 р. на суму 251 324,00 грн. (т.1, а.с.54-57). З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач зазначає, що ПП "Євротерм-Львів" занизило дохід від реалізації товарів, робіт, послуг за 4 квартал 2011 р. в сумі 261 756,00 грн. (т.1, а.с.21-23), оскільки не відобразило цей дохід. З матеріалів справи видно, що за 2-4 квартал 2011 позивач задекларував дохід від реалізації товарів (послуг) на суму 41 070536,00грн. (т.26, а.с.10.) Водночас, щодо зазначеної в Акті перевірки суми 261756,00грн., то апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідач не представив ні суду першої інстанції ні апеляційному суду доказів на обґрунтування зазначеної суми. Покликання відповідача в акті перевірки на інформацію оборотно-сальдової відомості є непідтверджені доказами. Відтак, висновки податкового органу в частині заниження позивачем доходу на вказану суму є безпідставними. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. З Акта перевірки видно, що відповідач встановив наявність кредиторської заборгованості у позивача на суму 170979,00грн. Ця заборгованість виникла у зв`язку з не проведеними розрахунками за отримані товари від ТзОВ "КПТ "Міг" відповідно до договору від 29.04.2011 №29042011. Відповідач при цьому покликається на той факт, що ТзОВ "КПТ "Міг" визнано банкрутом. Позивач не заперечує такого факту. Однак, позивач заперечує, що така заборгованість є безнадійною і покликається на те, що 07.07.2011 між ТзОВ "КПТ "Міг" та ФОП ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до п.1 якого первинний кредитор відступає новому кредитору в момент підписання цього договору грошову вимогу до боржника на суму 170979,00грн., яким є ПП "Євротерм-Львів", і яка виникла на підставі договору від 29.04.2011 №29042011. (т.26, а.с.183). Отже, з моменту укладення договору відступлення права вимоги, тобто з 07.07.2011 до ФОП ОСОБА_2 перейшло право вимоги до ПП "Євротерм-Львів" в розмірі 170 979,20 грн., яке виникла на підставі договору № 29042011 від 29 квітня 2011 р. Відповідно до п.135.1 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Підпунктом 135.5.4 п.135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи. Відповідно до пункту "а" п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України безнадійна заборгованість це заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності. Таким чином, у разі якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за отримані, але неоплачені товари (роботи, послуги) залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості, з урахуванням податку на додану вартість, включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування. Однак, ст.256 ЦК України передбачено, що позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ст.257 ЦК України, загальна позовна давність становить три роки. Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Таким чином, оскільки позивач вчинив дії, що свідчать про визнання ним свого боргу шляхом підписання актів звірки взаєморозрахунків з ФОП ОСОБА_2 (т.26, а.с.184-188), тому перебіг позовної давності був перерваний та розпочався заново. Щодо господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 , то свідок ОСОБА_2 зазначила, що вона тривалий час вона працює з позивачем, позивач має заборгованість, яка не погашена. При цьому свідок ФОП ОСОБА_2 пояснила, що вона не вживала заходів для стягнення цієї заборгованоті, оскільки це не на часі, вважає, що це її право. Про факт заборгованості з позивачем складає акти звірки. Суд ураховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 13 вересня 2019 р. у справі № 826/735/14. Верховний Суд зазначає, що якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за неоплачені товари/послуги залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, такі товари/послуги вважаються безоплатно отриманими і платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування. Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається. Зокрема, у частині першій вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обоє 'язку. При цьому, частиною третьою цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. До дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Таким чином, висновок відповідача про те, що кредиторська заборгованість позивача на суму 170979,00грн. є безнадійною, є безпідставним. Як видно з Акта перевірки, перевіркою встановлено, що згідно з даними бухгалтерського обліку на кінець 2011 року (станом на 31.12.2011 р.) вартість товару на балансі ПП "Євротерм-Львів" становила 3 946 031,88 грн., що підтверджено оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 281 "Товари" за грудень 2011 року (сальдо дебетове на кінець періоду - 3 946 031,88 грн.), оборотно-садовими відомостями по всіх рахунках бухгалтерського обліку за 4 квартал 2011, 2012, 2013. Бухгалтерський облік за 2011 рік представлено в ручному варіанті. В 2012 році ПП "Євротерм-Львів" переходить на електронну версію бухгалтерського обліку " 1С Бухгалтерія", і в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 281 "Товари" їхня вартість та кількість збільшена на суму 459 043,55 грн. і становить 4 405 075,43 грн. (сальдо дебетове на початок періоду по рах. 281 "Товари"). Первинних документів на походження товару, вартість якого призвела до збільшення ТМЦ на 01.01.2012 року, до перевірки не представлено. Обгрунтовуючи свій висновок, відповідач покликається на п. 137.10 cт. 137 ПК України, відповідно до якого безоплатно отримані товар (роботи, послуги) мають визнаватися доходами на дату їх фактичного отримання. Як видно з матеріалів справи, сальдо дебетове на початок періоду по рах. 281 "Товари" становить 4 405 075,43 грн., що відповідає сальдо дебетовому на кінець попереднього періоду (т.26, а.с.61-62). Таким чином, висновок відповідача про те, що вартість товару на балансі ПП "Євротерм-Львів" становила 3 946 031,88 грн. не підтверджений доказами. Як видно з Акта перевірки, ПП "Євротерм-Львів" завищило собівартість придбаних та реалізованих товарів на загальну суму 459 044,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 р. на суму 139 243,00 грн., за 2 квартал 2012 р. на суму 65 267,00 грн., за 3 квартал 2012 р. на суму 3 210,00 грн., за 4 квартал 2012 р. на суму 251 324,00 грн. Як видно з Акта перевірки, перевіркою встановлено, що ПП "Євротерм-Львів", порушуючи п. 138.2, п. 138.6 cт. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 cт. 139 ПК України, завищило собівартість придбаних та реалізованих товарів на загальну суму 459 044,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року на суму 139 243,00 грн.. за 2 квартал 2012 року на суму 65 267,00 грн., за 3 квартал 2012 року на суму 3 210,00 грн., за 4 квартал 2012 року на суму 251 324,00 грн., за рахунок відображення в складі витрат вартості реалізованих безоплатно отриманих товарів. Водночас в п. 3.1.1. Акта перевірки зазначено, що ПП "Євротерм-Львів" занизило суми інших доходів на загальну суму 459 044,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 р. на суму 459 044,00 грн. за рахунок безоплатно отриманих товарів. Відтак, відповідач, на підставі викладеною п. 3.1.1. Акта перевірки вважає, що товари на загальну суму 459 044,00 грн. були отримані безоплатні, отже ПП "Євротерм-Львів" не понесло за такі товари витрати, на підставі викладеного в п.п. 3.1.2. Акт перевірки, відповідач одночасно вважає, що витрати за такі товари були понесені, а тому такі висновки відповідача є необгрунтованими. Як видно з Акта перевірки, ПП "Євротерм-Львів" завищило собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), по операціях з придбання ТМЦ та послуг з ТзОВ "ТПК Груп", ТзОВ "Укрміксі", ТзОВ "Вітер змін 2012" всього в сумі 63 874,00 грн., в тому числі за 2 квартал 2012 р. на суму 5 904,00 грн., за 4 квартал 2012 р. на суму 45 350,00 грн., за 2013 р. на суму 12 619,00 грн. та податковий кредит по операціях з ТзОВ "ТПК Груп", ТзОВ "Укрміксі", ТзОВ "Вітер змін 2012", ТзОВ "Мерфіс", СПД ОСОБА_3 на загальну сумі 14 074,00 грн. в тому числі за квітень 2012 р. в сумі 1 181,00 грн., за травень 2012 р. в сумі 533,00 грн., за липень 2012 р. в сумі 283,00 грн. за серпень 2012 р. в сумі 483,00 грн., за жовтень 2012 р. в сумі 9 070,00 грн., за лютий 2013 р. в сумі 2 446,00 гри., за березень 2013 р. в сумі 78,00 грн. Відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Однією з підстав виникнення господарських зобов`язань ст. 174 ГК України визначає господарський договір. Відповідно до ч. 1 ст.263 ГК України, господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами. Стаття 264 ГК України передбачає, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Згідно із статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому, законом не встановлено обов`язковість додержання письмової форми таких договорів. Так, у відповідності до норм ГК України та ЦК України, між ПП "Євротерм-Львів" та вищевказаними контрагентами були укладені договори поставки товарів в письмовій, та в усній формі (т.26, а.с.179-181, ). Відповідно до умов даних договорів, ПП "Євротерм-Львів" придбавало в 2012 та 2013 роках у вказаних підприємств товари. На підтвердження відвантаження товару позивач надав видаткові накладні; проведення оплати за товар позивачем підтверджено платіжними та банківськими документами. У відповідності до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно ч. 1 ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції. Господарські операції згідно цього положення - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна. капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Пункт 2.4. Положення передбачає обов`язкові реквізити, які повинен мати первинний документ: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. З аналізу даних норм вбачається, що видаткова накладна є достатнім та належним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції щодо поставки товару. Чинним законодавством не встановлено виключних вимог щодо застосування певної форми первинного документа, а передбачено лише його обов`язкові реквізити, наявність яких є достатньою для правомочності та доказовості документа, як первинного. Факт виконання зобов`язань як позивачем, так і його контрагентами підтверджується первинними та платіжними документами, які були представлені для перевірки, що в свою чергу підтверджує реальність та дійсність цих операцій. Згідно з ст.44 ПК України, платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку. Фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами. Відповідно до пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). У відповідності до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II цього Кодексу. При цьому, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пункт 198.3 ст. 198 ПК України, передбачає: податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку".. Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями". За результатами операцій з придбання позивачем товарів (послуг) від вказаних підприємств, сторонами були складені первинні документи, що підтверджують факт здійснення вказаних господарських операцій. З матеріалів справи видно, що контрагентами позивачу були виписані та видані податкові накладні. На момент здійснення вказаних операцій та складення первинних документів, що їх підтверджують, зокрема податкових накладних, контрагенти позивача були зареєстровані як суб`єкти господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Їх державну реєстрацію та/або реєстрацію платниками ПДВ на момент здійснення операцій не було скасовано або анульовано. Таким чином, вони мали право нараховувати ПДВ, складати та видавати покупцю податкові накладні. Податкові накладні складені у відповідності до вимог п.201.1 ст.201 ПК України. Податкові накладні були включені позивачем до реєстру одержаних податкових накладних. Позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були ним сплачені у зв`язку з придбанням товарів від вказаних постачальників. Суд зазначає, що законодавством на платника податку не покладено обов`язку та не надано права контролювати правильність ведення податкового обліку контрагентами, знаходження його за юридичною адресою, а також своєчасність подання ними податкової звітності та сплати ними податків й зборів. Податковий кодекс України не пов`язує право платника податку, який виконав всі вимоги закону (зокрема наявність фактичної сплати вартості придбаних товарів (робіт, послуг), в т.ч. ПДВ у їх вартості, правильно оформленої податкової накладної, включення її до реєстру отриманих податкових накладних, складення первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції, вчасне подання належно оформленої податкової декларації), на включення витрат по сплаті ПДВ до складу податкового кредиту (визнання витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств) із фактичним перебуванням його контрагентом за місцезнаходженням згідно реєстраційних даних, наявністю матеріальної бази чи певної кількості персоналу. Таких підстав для не включення платником податків зазначених витрат до складу податкового кредиту з ПДВ (невизнання витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств) чинне законодавство не передбачає. І лише у разі, коли на момент проведення перевірки платника податку органом державної податкової служби суми, попередньо включені до складу податкового кредиту (витрат), залишаються не підтвердженими зазначеними у законі документами (первинними документами, податковими накладними, платіжними документами, вантажними митними деклараціями тощо), до платника податку можуть бути застосовані заходи відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, установлених законодавством. Якщо ж контрагент платника податків не знаходиться за своєю юридичною адресою, не виконує свого зобов`язання по подачі податкової звітності та/або сплаті податків, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для донарахування платнику податків податкових зобов`язань та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій. Суб`єкт господарювання не несе і не може нести відповідальності за правомірність діяльності його контрагентами. Податкова та цивільна відповідальність має виключно індивідуальний характер (стаття 61 Конституції України). При проведенні перевірки податковим органом не було встановлено факту, що контрагенти позивача не віднесли суми ПДВ за результатами операцій з позивачем до складу свого податкового зобов`язання. У акті перевірки встановлено відсутність фактичного здійснення зазначених операцій по поставці позивачу товарів від визначених у акті контрагентів, що, на думку податкового органу, означає, що правочини ПП "Євротерм-Львів" щодо придбання товарів від вищенаведених постачальників є по своїй суті фіктивними. Однак, висновки Акта перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки документально підтверджено одержання позивачем товарів (послуг) від контрагентів та факт їх оплати. Стаття 204 ЦК України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.ч.2-3 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Податковий орган вважає, що правочини між позивачем та його постачальниками є нікчемними, тому що вони не були спрямовані на настання реальних правових наслідків. Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. У акті перевірки відсутні посилання на прийняті судовими інстанціями рішення щодо визнання недійсними укладених між ПП "Євротерм-Львів" та його контрагентами угод. В свою чергу, відсутність у контрагента власних основних засобів та трудових ресурсів для постачання товарів не може бути доказом відсутності їх поставки. Покликання податкового органу на виявлення порушень у діях посадових осіб підприємств-контрагентів позивача або на те, що невстановлені особи використовували вищезазначені підприємства з метою прикриття незаконної діяльності є твердженням безпідставним, оскільки згідно з ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Оскільки такі обставини, як недійсність чи фіктивність правочину, а також здійснення певними особами фіктивного підприємництва повинні бути встановлені виключно рішенням/вироком суду, то, відповідно, єдиним доказом для доказування таких обставин є рішення суду (вирок). Іншими доказами ці обставини підтверджуватись не можуть. Відповідач не представив таких доказів. Водночас обґрунтування висновків про безтоварність господарських операцій на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів ПП "Євротерм-Львів", є неналежним, так як чинним податковим законодавством не передбачено можливості податкових органів документувати порушення податкового законодавства в акті про неможливість проведення зустрічної звірки. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки є документом, який містить податкову інформацію та засвідчує лише факт неможливості проведення зустрічної звірки.. Враховуючи ту обставину, що зустрічна звірка не є перевіркою в розумінні ст. 75 ПК України, у податкового органу не було правових підстав для здійснення перевірки повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету відповідних податків, а також формування в такому акті висновків про порушення контрагентами ПП "Євротерм-Львів" податкового законодавства. Відтак, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути підтвердженням здійснення чи нездійснення господарської операції. Придбані у зазначених вище контрагентів товари були використані позивачем у господарській діяльності, а саме, продані іншим суб`єктам. Суд також звертає увагу, що за період, який перевірявся, не виявлено завищення позивачем ПДВ, хоча податкове зобов`язання за цей період формувалося із урахуванням коштів, які надійшли від продажу товарів, придбаних у зазначених у Акті перевірки контрагентів. Таким чином, висновок відповідача про завищення позивачем собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) та податкового кредиту, є необґрунтованим. Відповідач у Акті перевірки встановив, що позивач занизив податкове зобов`язання з ПДВ на суму 71225,00грн., в тому числі за січень 2013 на суму 71225,00грн. З Акта перевірки видно, що позивач задекларував податкові зобов`язання на суму 2042929,00грн. за січень 2013. Цього не заперечує позивач. Втім, встановлене заниження ПДВ на суму 71225,00грн. відповідач не підтвердив належними доказами. Відповідно до п.5 Р.ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Мінфін України від 20.08.2020 №727 факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. Щодо порушень, визначених у п.3.1.1 Акта перевірки про заниження доходу від реалізації продукції на суму 261756,00грн., у п.3.2.1 Акта перевірки про заниження податкового зобов`язання по ПДВ на загальну суму 71225,00грн., то свідок ОСОБА_4 , фінансовий директор ПП "Євротерм-Львів", підтвердила, що жодної розбіжності у сумах, задекларованих у відповідних періодах не було. Зазначені суми підтверджені були первинними документами. Крім того, свідок ОСОБА_4 , зазначила, що не може відповісти на запитання представника відповідача про те, чому в Акті перевірки працівники податкової вказали на заниження доходу від реалізації продукції на суму 261756,00грн. та заниження податкового зобов`язання по ПДВ на загальну суму 71225,00грн., оскільки таке питання має адресуватися саме відповідачу. Щодо того, що позивач не звертався до відповідача із запереченнями на Акт перевірки та не оскаржував податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, то свідок ОСОБА_4 , як і свідок ОСОБА_5 пояснили, що сплативши 5% в порядку застосування податкового компромісу, вважали, що у такий спосіб понесли відповідальність. При цьому суд вважає за доцільне взяти до уваги аргументи представника позивача, які полягають у тому, що подання заперечень на Акт перевірки, як і оскарження податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку є правом, а не обов`язком платника податків. Водночас, відповідач, зазначене в Акті перевірки про заниження позивачем податкового зобов`язання з ПДВ на суму 71225,00грн., інших доходів на загальну суму 459 044,00 грн., та доходу від реалізації товарів, робіт, послуг за 4 квартал 2011 р. в сумі 261 756,00 грн., порушуючи вимоги п.5 Розділу ІІ зазначеного Порядку, виклав без посилання на первинні та інші документи. З урахуванням того, що податкові повідомлення-рішення від 20.03.3015 №0000372201 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 381860грн. та №0000382201 прийняті на підставі викладених вище висновків Акта перевірки, які були зроблені, як встановив суд, безпідставно та необґрунтовано, відтак такі суд визнає протиправними та такими, що підлягають скасуванню. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 813/1430/15 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 11.08.2021 року