Постанова 4855 № 640/7697/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року Справа № 640/7697/21 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 06.12.2019 ВП № 45227376 та № 45242854. В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що оскаржувані ним постанови про стягнення виконавчого збору винесені з пропуском строку, визначеного законодавством. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковими (на момент виникнення спірних правовідносин) умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, зазначаючи, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів з примусового виконання. Крім того, Апелянт зазначає, що Позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом. З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021 було відкрито апеляційне провадження у даній справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та правильності висновків суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Шевченківському РВ ДВС у м. Києві перебуває виконавче провадження № 45227376 про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Форум» боргу у розмірі 816 622,44 грн на підставі виконавчого листа № 2-6173/11, виданого 18 квітня 2012 року Шевченківським районним судом міста Києва. В рамках виконавчого провадження № 45227376 старшим державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Петрусенко Г.О. винесено такі постанови: - про відкриття виконавчого провадження від 28 жовтня 2014 року; - про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 жовтня 2014 року; - про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 06 листопада 2014 року. Також, у рамках зазначеного виконавчого провадження старшим державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Норкою Є.В. винесено наступні постанови: - про повернення виконавчого документа стягувачу від 22 грудня 2018 року; - про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2019 року; - про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 06 грудня 2019 року. Крім того, на виконанні в Шевченківському РВ ДВС у м. Києві перебуває виконавче провадження № 45242854 про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Форум» боргу у розмірі 444 441,92 грн на підставі виконавчого листа № 2-6172/11, виданого 18 квітня 2012 року Шевченківським районним судом міста Києва. У рамках виконавчого провадження № 45242854 старшим державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Петрусенко Г.О. винесено наступні постанови: - про відкриття виконавчого провадження від 29 жовтня 2014 року; - про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 29 жовтня 2014 року; - про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 06 листопада 2014 року. Також, у рамках зазначеного виконавчого провадження старшим державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Норкою Є.В. винесено наступні постанови: - про повернення виконавчого документа стягувачу від 22 грудня 2018 року; - про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2019 року; - про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 06 грудня 2019 року. Позивач, вважаючи протиправними постанови про стягнення виконавчого збору від 06.12.2019 ВП № 45227376 та № 45242854, звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У частині першій статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно зі ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частинами першою та п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Згідно з частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Статтею 42 Закону №1404-VІІІ визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Відповідно до абзацу 11 пункту 8 розділу III Інструкції № 512/5 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення того виконавчого провадження, у межах якого його первісно було винесено. При цьому, відповідно до законодавства у сфері виконавчого провадження, чинного в період з 28.08.2018 по теперішній час, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, незалежно від фактично стягнутої суми. Разом з тим, повернення виконавчого документа за заявою стягувача не є підставою для звільнення особи від сплати виконавчого збору. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що виконавчі листи № 2-6173/11 та № 2-6172/11 були повернуті стягувачу і після цього державним виконавцем винесено оскаржувані позивачем постанови про стягнення з нього виконавчого збору, який розраховано в розмірі 10% від суми, що підлягала примусовому стягненню. Разом з тим, доводи Позивача про те, що державним виконавцем порушено строки винесення спірних постанов, колегія суддів приймає до уваги, але зазначає, що це не є достатньою підставою для їх скасування з огляду на наступне. Так, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття рішення необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття рішення, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект рішення робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність рішення, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Отже, колегія суддів, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правомірність такого рішення. Наведені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18. Крім того, аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. Скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення від 24.03.1988 по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden). При цьому, колегія суддів також приймає до уваги правовий підхід, закладений ЄСПЛ при вирішенні справи «Сутяжник проти РФ» (рішення від 25.04.2018) та застосований Верховним Судом у справах №№ 826/5575/17, 910/10616/17, відповідно до якого надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом є правовим пуризмом. Скасування правильного по суті рішення, за відсутності фундаментального порушення, є відступленням від принципу правової визначеності («res judicata») та недопустимим. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі. Разом з тим, судова колегія вважає, що суд першої інстанції помилково застосував при вирішенні цієї справи висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18 та в інших справах, відповідно до яких стягнення виконавчого збору безпосередньо залежить від вчинення виконавцем відповідних виконавчих дій і фактичного стягнення заборгованості, апеляційний суд відхиляє з наступних підстав. Так, аналіз вказаної постанови ВП ВС та інших постанов, на які послався суд, надає підстави стверджувати, що вони ухвалені стосовно постанов про стягнення виконавчого збору, винесених у період до 28.08.2018, тобто до зміни редакції ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» та під час дії цієї норми в редакції, якою дійсно було передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що фактично стягнута. Отже, в цьому випадку відсутні достатні правові підстави, прямо передбачені ст. 242 КАС України, для застосування до спірних правовідносин, які виникли після вказаної дати, наведених правових висновків Верховного Суду. Разом з тим, апеляційний суд відхиляє доводи Апелянта щодо пропуску Позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки, як вбачається з матеріалів справи Позивач дізнався про порушення своїх прав лише 13.03.2021, а 22.03.2021 звернувся до суду і в позовній заяві просив поновити йому відповідних процесуальний строк, наводячи причини його пропуску. Аналізуючи всі доводи учасників справи, судова колегія також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Отже, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування. Таким чином, апеляційна скарга Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підлягає задоволенню, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2021 року - скасуванню, а позов - залишенню без задоволення. Розподіл судових витрат. З огляду на результат розгляду цієї справи, судові витрати, які були понесені позивачем, відповідно до ст. 139 КАС України, відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2021 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 10.08.2021. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: О.В. Карпушова Є.В. Чаку