Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/5971/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5971/21 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської міської ради (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення від 13 травня 2021 року, прийнятого на черговій сесії Вишгородської міської ради VIII скликання, по питанню № 44, а саме в частині відмови у надані дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 га, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом розміщення модульного будинку, поблизу ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадстрової карти; - зобов`язати Вишгородську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 га, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом розміщення модульного будинку, поблизу ділянки за адресою . АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадстрової карти. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у відкритті провадження відмовлено. Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, визначеному КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі зазначено, що оскаржувану ухвалу суду прийнято без врахування всіх обставин справи, а тому її не можна вважати такою, що узгоджується з положеннями статті 242 КАС України щодо законності та обгрунтованості судового рішення. Вказано, що суд не став ретельно і предметно досліджувати предмет позову по справі № 320/7655/20 і резолятивну частину рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 320/7655/20, а лише обмежився загальними фразами прот те, що і предмет позову, і резолятивна частина Рішення містять однакові формулювання відносно незаконності бездіяльності Вишгородської міської ради. Але для правильності прийняття рішення суд і зобов`язан був шляхом порівняння встановити дійсні обставини справи. При цьому, результатом розгляду справи 320/7655/20 став предмет «Зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача», а предметом позову по справі № 320/5971/21 є «Зобов`язати відповідача надати дозвіл», що спростовує висновку суду на про наявність спору який виник «про той самий предмет». Судом при прийнятті оскаржуваної ухвали не прийнято до уваги, що при наявності механізму отримання земельної ділянки, звернення до суду про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою після того, як повноваженим органом було двічі незаконно відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту відносно той самої ділянки, є звичайної судовою практикою застосування статті 118 Земельного кодексу України, яка підтверджена висновками Верховного Суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Київського окружного адмністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 320/7655/20 за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії прийнято рішення, яким позов задоволено частково та визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 28 травнч 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 га, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) шляхом розміщення модульного будинку поблизу ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, а також зобов`язано Вишгородську міську раду розглянути на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради по суті клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 , в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України. На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі 320/7655/20 Вишгородською міською радою VIII скликання на черговій сесії, а саме 13 травня 2021 року було винесено питання № 44 щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою відведення ділянок у власність гр. ОСОБА_1 . За результатами голосування рішення щодо надання гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 , прийнято не було. Не городжуючись з такими діями Вишгородської міської ради, позивач звернувся до суду з даним позов. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що спір у справі є тотожним, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, оскільки підставою зверненя до суду є незгода позивача з діями відповідача, вчиненими на виконання рішенням Київського окружного адмністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 320/7655/20. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; організація землеустрою, тощо. Згідно п. 34 ч.1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних міських рад. Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. В силу положень статті 118 Земельного кодексу, відповідач був зобов`язаний розглянути клопотання позивача і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є повноваженням відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до наданих їм відповідним законодавством повноважень. В даному випадку спірне питання є повноваженням відповідача - Вишгородської міської ради, що має бути реалізоване шляхом голосування більшістю депутатів від загального складу ради за рішення надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або за рішення надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, передбачених законом. Тобто, в будь-якому випадку волевиявлення депутатів ради має бути оформлене розпорядчим актом - рішенням, а в разі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою таке рішення має бути мотивованим. Так, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі 320/7655/20 Вишгородською міською радою VIII скликання на черговій сесії 13 травня 2021 року було винесено питання № 44 щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою відведення ділянок у власність гр. ОСОБА_1 . Однак, за результатами голосування рішення щодо надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 прийнято не було. Колегія суддів наголошує на тому, що відповідачем не було прийнято мотивоване рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме не прийнято взагалі жодного рішення в розумінні Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки кількість присутніх на сесії ради депутатів складала 26 осіб, «за» проголосувало 0 депутатів, «проти» - 8 депутатів, тобто, більшістю депутатів від загального складу ради не проголосовано за жодне рішення, тому воно і вважається не прийнятим. Відповідно, рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі 320/7655/20, яким зобов`язано Вишгородську міську раду розглянути на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради по суті клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 , в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, не виконано. За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч.1 статті 370 КАС судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Згідно положень ч.1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Аналізуючи доводи і посилання апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушених прав шляхом подання позову про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, оскільки питання позивача щодо дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 га, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом розміщення модульного будинку, поблизу ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадстрової карти вже були розглянуті в рішенні Київського окружного адмністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 320/7655/20. Водночас, з аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а. Крім того, приписами ч.1 статті 383 КАС передбачено, що особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Такі вимоги закону щодо обов`язковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають Рекомендаціям Ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права. Так, в Рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 9 вересня 2003 року на 851 нараді зазначено, що враховуючи необхідність забезпечення довіри приватних осіб до адміністративної і судової системи і, з огляду на це, також необхідність забезпечення виконання як рішень адміністративних органів, які покладають обов`язки на приватних осіб, так і судових рішень у сфері адміністративного права, які визначають права приватних осіб. Дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв`язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід`ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку. У постанові від 22 серпня 2019 по справі № 522/10140/17 Верховний Суд підкреслив, що зазначені правові норми КАС мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання чи неналежне виконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з виконанням чи невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення належним чином. Обраний же позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно неналежного виконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати відповідача виконувати рішення суду у певний спосіб шляхом ухвалення нового судового рішення. Належним способом захисту прав позивача у спірних відносинах є звернення до суду із заявою про визнання неправомірними дій відповідача в рамках процедури судового контролю. Відтак, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Отже, позивач у цій справі, обравши спосіб захисту шляхом подання нового позову, не врахував того, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, що в силу вже згаданих приписів статей 382, 383 КАС пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Таким чином, на переконання колегії суддів, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Отже, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого спору і між тими самим сторонами, то наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі згідно п.2 ч.1 статті 170 КАС, на чому вірно наголосив суд першої інстанції. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у відкритті провадження. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд дійщов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п.1 ч.1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст рішення виготовлено 10 серпня 2021 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І.Мєзєнцев