Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/5111/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5111/20 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Непочатих В.О. ПОСТАНОВА Іменем України 18 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов`язати відповідача відшкодувати різницю середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 10.12.2018 по 07.08.2019 в розмірі 27 021,04 грн, з урахуванням належних відрахувань, на користь позивача. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року провадження у справі закрито. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є таке, що набрало законної сили, рішення суду. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для закриття провадження у справі відсутні. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2019 по справі №620/174/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, зокрема, щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку у сумі 58 308,56 грн. У вказаній постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середньомісячний заробіток внаслідок поновлення позивача на посаді підлягає стягненню за період з 10.12.2018 по 07.08.2019 в розмірі 58 308,56 грн (164 дня * 355.54 грн). Постановою Верховного Суду від 30.09.2020 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2019 по справі №620/174/19 залишено без змін. На виконання вказаної постанови суду відповідачем виплачено позивачу кошти за час вимушеного прогулу з 10.12.2018 по 07.08.2019 в розмірі 58308,56 грн. Вважаючи, що середньомісячний заробіток період з 10.12.2018 по 07.08.2019 мав бути виплачений у розмірі 85 329,6 грн, що визначений у довідці відповідача від 28.11.2019 №1147/124/21/01/-2019, позивач звернувся до суду із позовом у даній справі. Наведене дає підстави для висновку, що шляхом ініціювання нового спору у даній справі позивач фактично намагається домогтися перегляду рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2019 по справі №620/174/19, яке набрало законної сили, в частині, що стосується розрахунку та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі довідки, яка видана після прийняття вказаного судового рішення. Водночас, перегляд судових рішень суду апеляційної інстанції може у визначеному законом порядку здійснюватися в судом вищої інстанції в порядку касаційного провадження, а не шляхом ініціювання нового спору. Як вірно вказав суд першої інстанції, питання щодо права на отримання та щодо конкретного розміру середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у період з 10.12.2018 по 07.08.2019 вже вирішено судами у справі №620/174/19 та існує таке, що набрало законної сили рішення Шостого апеляційного адміністративного суду з цього питання. За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно частини другої статті 372 КАС судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Положеннями статті 382 КАС визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо. Крім того, приписами частиною першою статті 383 КАС передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Такі вимоги закону, щодо обов`язковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають Рекомендаціям Ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права. Так, в Рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка бу ла прийнята Комітетом Міністрів 9 вересня 2003 року на 851 нараді зазначено, що враховуючи необхідність забезпечення довіри приватних осіб до адміністративної і судової системи і, з огляду на це, також необхідність забезпечення виконання як рішень адміністративних органів, які покладають обов`язки на приватних осіб, так і судових рішень у сфері адміністративного права, які визначають права приватних осіб. Дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв`язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід`ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку. У постанові від 22.08.2019 по справі № 522/10140/17 Верховний Суд підкреслив, що зазначені правові норми КАС, мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання чи неналежне виконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з виконанням чи невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення належним чином. Обраний же позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно неналежного виконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати відповідача виконувати рішення суду у певний спосіб шляхом ухвалення нового судового рішення. Належним способом захисту прав позивача у спірних відносинах є звернення до суду із заявою про визнання неправомірними дій відповідача, в рамках процедури судового контролю. Відтак, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Отже, позивач у цій справі обравши спосіб захисту шляхом подання нового позову, не врахувала того, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, що, в силу вже згаданих приписів статей 382, 383 КАС пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Таким чином, на переконання судової колегії, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. У разі якщо позивач вважає, що суд у справі №620/174/19 неправильно вирішив спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то він вправі подати у встановленому законом порядку скаргу на таке судове рішення. А у разі, якщо позивач вважає, що відповідач неналежним чином виконав рішення суду у справі №620/174/19 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то він вправі ініціювати перед судом питання встановлення контролю за виконанням рішення в порядку статей 382, 383 КАС. Водночас, розгляд наведених питань в порядку окремого судового провадження, суперечить нормам процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС провадження в справі закривається, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Отже, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого спору і між тими самим сторонами, то наявні підстави для закриття провадження у справі згідно пункту 4 частини першої статті 238 КАС, на чому вірно наголосив суд першої інстанції. Викладену вище правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17, постанови Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 802/1933/18-а, від 16 грудня 2019 року у справі № № 336/1379/17-а(2-а/336/147/17) та ін.). Саме вказані правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню на наявних обставин. Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні дано спору немає. Посилання позивача на інші правові висновки Верховного Суду, зокрема у справах №№9901/433/18, 818/149/17, 802/1184/16-а, П/811/835/16 та ін., колегія суддів відхиляє, оскільки вони прийняті за цілком інших обставин та стосуються застосування інших норм. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про закриття провадження у справі. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 312, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя А.Ю. Коротких