Постанова 4855 № 753/13360/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 753/13360/20 Суддя (судді) першої інстанції: Мицик Ю.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І.О., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження, у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 28 січня 2021 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 28.01.2021) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд скасувати постанову серії ДП 18 № 772122 від 23.07.2020 року. Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 28 січня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки фактичним обставинам справи, зокрема не встановив, що посадовими особами відповідача порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення. Апелянт зазначає, що наданий відеозапис з нагрудної камери свідчить про не роз`яснення йому прав та про чинення із сторони поліцейських тиску. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, з належними документами, що посвідчують право представників представляти їх інтереси, в судове засідання не з`явилися. Від апелянта 09.08.2021року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із його перебуванням за межами України. Приписами частин 1 та 2 статті 313 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Поряд із цим, приписами частини 5 ст. 286 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Враховуючи скорочені строки розгляду даної категорії справ, а також те, що позивача належним чином було повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги позивача. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку. Як було встановлено судом першої інстанції, 23 липня 2020 року поліцейським УПП у м. Києві ДПП капралом поліції Батрак І.В. складено постанову відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП18 № 772122, в якій зазначено, що позивач, керуючи транспортним засобом «Opel Vectra», номерний знак НОМЕР_1 , на законну вимогу поліцейського не надав посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс ОСЦПВВНТЗ, чим порушив п. 2.1 «а», «б», «ґ» ПДР України. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. Не погоджуючись з прийнятими суб`єктом владних повноважень рішеннями про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає про таке. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Закон України "Про дорожній рух" регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України). Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів i технічних засобів, що мають функції фото- i кінозйомки, відеозапису, засобів фото- i кiнозйомки, вiдеозапису. Згідно з ч.1 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію" поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Відповідачем на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення надано до матеріалів справи відеозапис з відеореєстратора патрульного автомобіля та бодікамери, де зафіксовано процес зупинки транспортного засобу яким керував позивача та розгляду відповідачем справи про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП, та складання відповідної постанови серії ДП18 № 772122, яку і оскаржує позивач. Так, ознайомившись із вказаними відеозаписами колегією суддів встановлено, що 20.07.2020 на місці зупинки транспортного засобу, яким керував позивач, інспектор поліції неодноразово звертався до останнього з вимогою пред`явити посвідчення водія на право користування транспортним засобом, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Разом з цим, позивачем на всі вказані вимоги не було надано інспектору відповідних документів. Колегія суддів наголошує, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на законну вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Колегія суддів констатує, що доводи позивача, стосовно необґрунтованості винесення постанови, а саме факту не здійснення правопорушення за яке передбачена відповідальність за частиною першою статті 126 КУпАП, спростовуються наведеними вище відеозаписами. Водночас, на думку скаржника, він мав право не пред`являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка його транспортного засобу була законною. Такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 по справі №127/19283/17. Крім того, з вказаних відеозаписів судом апеляційної інстанції, з поміж іншого, встановлено, що позивач зазначив про готовність пред`явити документи лише після озвучення йому причин зупинки його транспортного засобу. Однак, навіть після неодноразового зазначення працівником поліції підстав зупинки, позивач продовжив ігнорувати законну вимогу працівника поліції надати вказані документи. Також слід зазначити, що з відеозапису від 20.07.2020, на якому зафіксовано процес розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП, вбачається, що поліцейським у повній мірі роз`яснено позивачу його права та обов`язки при розгляді справи про адміністративне правопорушення, більш того надано допомогу при зверненні до центра вторинної безоплатної правової допомоги. З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом обставини справи, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП, вважає, що постанова від 20.07.2020 серії ДП18 № 772122 винесена посадовими особами відповідача у межах повноважень, зміст постанови відповідає вимогам ст.ст.283-284 КУпАП, та адміністративне стягнення накладено в межах санкції вказаної статті. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд дійшов вірних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 271-272, 286, 308, 310, 315, 317, 321-322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 28 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 28 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя І. О. Грибан Суддя А. Б. Парінов (Повний постанови складено 10.08.2021р.)