Постанова Київський апеляційний суд № 755/14910/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 755/14910/19 номер провадження: 22-ц/824/6530/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року у складі судді Гончарука В.П., у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського місткого нотаріального округу Бублик Тетяни Володимирівни, ОСОБА_1 , про розірвання договору довічного утримання, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського місткого нотаріального округу Бублик Т.В., у якому просила: розірвати договір довічного утримання, укладений 10 березня 2015 року між нею та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бублик Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №345; квартиру АДРЕСА_1 повернути їй, скасувавши реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ; визнати за нею ( ОСОБА_2 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; зняти заборону на квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бублик Т.В. повернути оригінал витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та оригінал свідоцтва про право власності на належну позивачу квартиру. Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року відкрито провадження у даній справі за позовом ОСОБА_2 . У лютому 2021 року ОСОБА_3 , який є правонаступником позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , через свого представника - адвоката Бриндака П.А. подав до суду заяву про забезпечення вказаного вище позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Заява про забезпечення позову мотивована тим, що предметом оспорюваного договору довічного утримання від 10 березня 2015 року єквартира АДРЕСА_1 , до якої відповідачка ОСОБА_4 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , без погодження з позивачем ОСОБА_3 та за відсутності судового рішення, зламала замки та проникла. Вказував, що ОСОБА_4 також без дозволу власника зареєструвалась у вказаній квартирі та переоформила право власності на квартиру на себе, а в подальшому відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 . Тому з метою недопущення та запобігання можливості відчуження ОСОБА_4 спірної квартири, а також недопущення істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду першої інстанції у разі задоволення позову, ОСОБА_3 просив задовольнити його заяву про забезпечення позову. Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Бриндака П.А., залучено до участі у справі ОСОБА_1 як третю особу (а.с.23). Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_4 . Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач просив забезпечити позовом шляхом накладення арешту на квартиру, що належить особі, яка не є учасником справи. Також вказує, що у заяві про забезпечення позову не наведено належних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Крім того зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення судових повісток (а.с.61-65, 67). Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи сторін такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що у провадженні суду першої інстанції перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського місткого нотаріального округу Бублик Т.В., ОСОБА_1 , про розірвання договору довічного утримання. У лютому 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бриндак П.А. звернувся до суду із заявою про забезпечення вказаного вище позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що предметом оспорюваного договору довічного утримання від 10 березня 2015 року є вказана квартира, до якої відповідачка ОСОБА_4 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , без погодження з позивачем ОСОБА_3 та за відсутності судового рішення, зламала замки та проникла. Вказував, що ОСОБА_4 також без дозволу власника зареєструвалась у вказаній квартирі та переоформила право власності на квартиру на себе, а в подальшому відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 . Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову підлягають задоволенню, та є саме тим видом забезпечення позову, що зможе запобігти ризикам невиконання рішення суду або утрудненню його виконання у разі задоволення позову та є співмірними із заявленими позовними вимогами. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 149 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 640/13156/18 зроблено правовий висновок про те, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. У постанові від 05 лютого 2020 року справі № 490/3925/19 (провадження № 61-13546св19) Верховний Суд дійшов таких висновків, що інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Відповідно до ч.1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Частиною 1 ст.51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Учасниками справи не заперечується та вбачається із доданої представником позивача - адвокатом Бриндаком П.А. до суду першої інстанції інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що на час постановлення оскаржуваної ухвали квартира АДРЕСА_1 , на яку ОСОБА_3 просить накласти арешт, з 10 березня 2020 року належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.19), яка не є відповідачем у справі, а залучена до участі у справі як третя особа. Отже, враховуючи, що на час постановлення оскаржуваної ухвали власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , правомірність набуття нею права власності на вказане майно позивачем не оспорюється, позовних вимог до ОСОБА_1 не заявлено та вона не є відповідачем у справі, тому у даному випадку накладення арешту на належне їй майно суперечить вимогам ст.150 ЦПК України. З наведених підстав колегія суддів приходить до висновку, що заява представника ОСОБА_3 - адвоката Бриндака П.А. про забезпечення позову задоволенню не підлягає. Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, у порушення вимог ст.263 ЦПК України, наведених вище норм закону та обставин справи належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволеннізаяви представника ОСОБА_3 - адвоката Бриндака П.А. про забезпечення позову з наведених вище підстав. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - адвоката Бриндака Петра Антоновича про забезпечення позову відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: