Постанова Донецький апеляційний суд № 219/2362/19

Єдиний унікальний номер 219/2362/19 Номер провадження 22-ц/804/1735/21 Єдиний унікальний номер 219/2362/19 Номер провадження 22-ц/804/1735/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Азевича В.Б., Кішкіної І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Бахмут апеляційні скарги ОСОБА_1 та Легезіна Олексія Геннадійовича, який діє в інтересах Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Медінцева Н.М., повний текст судового рішення складено 23 квітня 2021 року), В С Т А Н О В И В: 26 лютого 2019 року позивач Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» звернулось до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за Кредитним договором № Ф-455 від 14 січня 2008 року у сумі 2080,22 доларів США та судовий збір. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2021 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК», заборгованість за кредитним договором № Ф-455 від 14 січня 2008 року в розмірі 1524 долари США 22 центи. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК», витрати по сплаті судового збору в розмірі 1407 грн. 56 коп. Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та представник Банку ОСОБА_2 та подали апеляційні скарги. ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі зазначив, що викладені висновки в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи, та невірно застосовано норми матеріального права. В обґрунтування скарги зазначив відповідно до Кредитного договору № Ф-455 від 14.01.2008 року встановлено окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повертати борг частинами, з 1 по 10 число кожного місяця сплачувати суму не меншу за 44,83 долара США, щомісячно, до кожного 10 числа кожного місяця, сплачувати проценти за користування кредитом. З вимогою про захист свого права позивач до суду звернувся 15 березня 2019 року. Зі змісту позову випливає, що заборгованість, вимогу про стягнення якої заявляє позивач, виникла 01.07.2014 року. Зазначає, що визначена позивачем загальна заборгованість за кредитом в сумі 1882,68 доларів США складалась із 42 невиконаних відповідачем окремих самостійних зобов`язань по щомісячній сплаті 44,83 доларів США за період з липня 2014 року по січень 2018 рок. Тобто, з липня 2014 року по грудень 2014 року 6 місяців, у 2015 році 12 місяців, у 2016 році 12 місяців, у 2017 році 12 місяців, всього 42 невиконаних зобов`язання. Станом на 05 березня 2019 року, строк позовної давності, сплинув по 21 окремому зобов`язанню, з липня по грудень 2014 року6 місяців сплинув у відповідних місцях 2017 року, по зобов`язанням з січня по грудень 2015 року (12 місяців), сплинув у відповідних місяцях 2018 року, по зобов`язанням з січня по березень 2016 року (3 місяці) сплинув у відповідних місяцях 2019 року. Наголошує на тому, що позивачу мало бути відмовлено у стягненні на його користь заборгованості у сумі 941,43 доларів США, до стягнення належало 941,25 доларів США. ОСОБА_1 , просив рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним за кредитним договором № Ф-455 від 14.01.2008 року у розмірі 941,25 доларів США. Представник банку ОСОБА_2 у своєї апеляційній скарзі зазначив, що вважає, оскаржуване рішення в частині відмови суду в задоволенні частини позовних вимог до відповідача необґрунтованими, таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права . В обґрунтування доводів скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивним та застосовується, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом. Пунктом 3.1.10 кредитного договору визначено, що на залишок простроченої заборгованості за кредитом процентам нараховуються, виходячи із процентної ставки, зазначеної у п.1.1 збільшеної на 1 процент (тобто у розмір 14,5%), починаючи з дня фактичного виникнення простроченої заборгованості. Збільшена процентна ставка на прострочену суму боргу передбачена вказаним пунктом кредитного договору і є збільшеним розміром 3% річних погоджених сторонами, а відтак, у позивача наявні підстави для нарахування та пред`явлення вимог до позичальника щодо стягнення відсотків за простроченою заборгованістю за кредитом. ОСОБА_2 просив рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2021 року в частині відмови позову скасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційній скарги не надходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить, 58316,06 гривень тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (2270 х 100 = 227 000), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційній скарги не підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 14 січня 2008 року між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Ф-455, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати відповідачеві грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору є: сума кредиту 5380 доларів США на строк з 14 січня 2008 року по 13 січня 2018 року, процентна ставка за користування кредитом 12,5 % річних. (а.с.20-24). Також пунктом 3.3.3 передбачено, що повернення суми кредиту здійснювати щомісячно з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем початку стандартного періоду, в розмірі не менше 1/120 від суми отриманого кредиту, що становить 44,83 долара США. Якщо останній день для сплати частини кредиту припадає на вихідний або святковий день, то сплата чергового платежу по кредиту здійснюється напередодні. Відповідно до копії додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 14 січня 2008 року № Ф-455 від 05 березня 2009 року (а.с.25) з моменту укладення цієї додаткової угоди до кредитного договору, отримані від позичальника на рахунок № НОМЕР_1 кошти направляються банком в першу чергу для оплати простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім строкової заборгованості по процентах за кредитом, потім строкової заборгованості по кредиту. Зважаючи на те, що позивач свої обов`язки за кредитним договором виконав повністю, а свої договірні зобов`язання відповідач належним чином не виконує, внаслідок чого перед позивачем виникла заборгованість, у зв`язку з чим суд приймає до уваги та вважає таким, що проведений вірно, представлений представником позивача розрахунок заборгованості, за яким станом на 18 січня 2019 року відповідачем не сплачено: нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01 липня 2014 року по 30 квітня 2015 року 197,54 доларів США, заборгованість за кредитом 1882,68 доларів США, загальна заборгованість за кредитним договором, станом на 18 січня 2019 року складає 2080,22 доларів США. (а.с.5-19). Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем було пропущено строк позовної даності. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суд першої інстанції. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Пунктом 12 Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-п, гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом, на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошових еквівалентів в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи та послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом та договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, судом встановлено, що 14 січня 2008 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком до 13 січня 2018 року включно, кредитні кошти у сумі 5380 доларів США, які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 12,58% річних. Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до щомісячно з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем початку стандартного періоду, в розмірі не менше 1/120 від суми отриманого кредиту, що становить 44,83 долара США. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного. Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов`язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами до 13 січня 2018 року включно. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 14 січня 2008 року було укладено кредитний договір № Ф-455, відповідно до якого відповідач отримав у кредит 5 380,00 Доларів США. Згідно п. 1.1. вказаного договору Кредит надається на строк з 14 січня 2008 року по 13 січня 2018 року або по день визначений в п. 3.3.11 цього Договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 12,5% річних. Відповідно п. 3.3.3. зазначеного договору повернення суми Кредиту здійснювати на рахунок « НОМЕР_2 , відкритий у ЛФ ВАТ АБ «Укргазбанк», щомісячно з 1-ого по 10-е (десяте) число кожного місця, починаючи з місяця наступного за місяцем початку Стандартного періоду, в розмірі не менш 1/120 від суми отриманого Кредиту, що становить 44,83 долара США. Якщо останній день для сплати частини Кредиту припадає на вихідний або святковий день, то сплата чергового платежу по Кредиту здійснюється напередодні. З виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 , вбачається, що останнє погашення кредиту він здійснив 11 липня 2014 року (а.с.11), тобто з пропуском строку, а тому суд першої інстанції задовольняючі частково позовні вимоги дійшов правильного висновку, застосувавши позовну давність та стягнув заборгованість за період з 05 березня 2016 року по 18 січня 2019 року. Доводи відповідача в апеляційній скарзі стосовно незгоди щодо стягненню щомісячних платежів, є безпідставними, та не відповідають обставинам справи, оскільки з оскаржуваного рішення вбачається, що судом було стягнуто заборгованість за 34 місяці з 05 березня 2016 року по 18 січня 2019 року, твердження ОСОБА_1 , що сума повинна бути зменшеною до 941,43 доларів США не відповідає наданим розрахункам банка, а тому апеляційний суд вважає, що скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Стосовно скарги банку слід зазначити наступне. Подавши апеляційну скаргу, банк просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, та стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 1882,68 доларів США та нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01.07.2014 року по 30.04.2015 року у розмірі 197,54 доларів США. Скарга в частині стягнення повної суми заборгованості за кредитом є безпідставною, оскільки, як було досліджено судом першої інстанції та з яким погодився апеляційний суд, сума відповідача підлягає стягненню в мажах строку позовної давності у розмірі 1524,22 доларів США з 05 березня 2016 року по 18 січня 2019 року. Стосовно стягнення відсотків. Стосовно доводів апеляційної скарги позивача, щодо застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, слід зазначити що банк не позбавлений права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі кредитного договору у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України, посилання на яку повинні міститися у позовній заяві банку, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, провадження № 12-14гс18. Оскільки у своїй позовній заяві банк не просив застосувати ч. 2 ст. 625 ЦК України, то такі вимоги не можуть бути застосовані за ініціативою суду. Так, наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи В.Б. Азевич І.В. Кішкіна