Постанова КАС ВС № 826/6596/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2021 року м. Київ справа №826/6596/18 адміністративне провадження № К/9901/36551/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Блажівської Н.Є., суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М., за участі: секретаря судових засідань: Жураковської Б.М., представника Позивача: Хлопузяна Р.Д., представника Відповідача: Прокопчука О.О., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року (головуючий суддя: Ганечко О.М., судді: Кузьменко В.В., Василенко Я.М.) у справі за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Головного управління ДПС у Полтавській області (правонаступник Головне управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. Короткий зміст позовних вимог Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (надалі також - Позивач, АТ «Укргазвидобування», скаржник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступник Головне управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ ДПС; надалі також - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 6 лютого 2018 року №0006471211. Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивачем 23 січня 2017 року було подано до Гадяцької ОДПІ заяву про розстрочення грошових зобов`язань за грудень 2016 року, в тому числі щодо задекларованої за грудень 2016 року рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на суму 75167319,01 грн. В порушення встановленого нормами податкового законодавства порядку та строків Державною фіскальною службою України, незважаючи на сформований податковою інспекцією висновок про можливість надання розстрочення, не прийнято рішення про надання розстрочення грошових зобов`язань. Таку бездіяльність ДФС України ПАТ «Укргазвидобування» оскаржило у судовому порядку. За наведених обставин Позивач вважає, що податкові зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на суму 75167319,01 грн, які були сплачені Позивачем 31 січня 2017 року, мали бути розстрочені з 30 січня 2017 року, а тому підстави для застосування штрафних санкцій на розстрочені з 30 січня 2017 року (дати, визначеної законом для сплати рентної плати за користування надрами за звітний період грудень 2016 року) грошові зобов`язання відсутні. 1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 серпня 2020 року позов задоволено повністю.Задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції взято до уваги подання Позивачем до настання граничного строку для сплати узгодженої ним самостійно суми грошового зобов`язання до відповідного органу ДФС заяви про розстрочення грошового зобов`язання з рентної плати за грудень 2016 року, що свідчить про вжиття платником податку заходів щодо недопущення порушення строків сплати грошового зобов`язання та накопичення податкового боргу. При цьому судом першої інстанції враховано, що встановлення в окремому складі податкового правопорушення елементу вини платника податків та надання юридичної оцінки характеристиці діяльності правопорушника в конкретних умовах є першочерговим. Також, при вирішенні цього спору судом першої інстанції було враховано висновки, що викладені в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року у справі №826/5157/17, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року, зокрема, про те, що орган ДФС, вважаючи, що питання щодо розстрочення сплати грошових зобов`язань втратило актуальність внаслідок сплати в повному обсязі платником грошових зобов`язань, по-перше, протиправно не прийняв рішення у спосіб, встановлений податковим законодавством; по-друге, орган ДФС не надав жодного значення наслідкам порушення позивачем граничного строку сплати грошового зобов`язання, один день якого призвів до накладення на позивача штрафу в розмірі 7,5 млн грн. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 серпня 2020 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог. Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що умовами незастосування штрафу, передбаченого статтею 126 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), є виключно прийняття рішення та укладання відповідного договору про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) на період до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання (податкового боргу) і це може стосуватись лише розстрочених (відстрочених) грошових зобов`язань (податкового боргу), сплата яких відбувається згідно з договором. Оскільки за наслідками проведеної камеральної перевірки контролюючим органом було встановлено несвоєчасну сплату ПАТ «Укргазвидобування» узгодженої суми податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу, задекларованих ним у поданій податковій звітності за звітний період грудень 2016 року, а саме: прострочення на 1 календарний день, за порушення термінів сплати узгодженого грошового зобов`язання у сумі 75167319,01 грн контролюючим органом обґрунтовано притягнуто скаржника до відповідальності за статтею 126 ПК України та застосовано штраф. 1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач вказує, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ У січні 2017 року ПАТ «Укргазвидобування» подало до Гадяцької ОДПІ (Зіньківське відділення) ГУ ДФС у Полтавській області податкову декларацію з рентної плати за звітний період грудень 2016 року, яка була зареєстрована в органі ДФС 19 січня 2017 року за №9266984512. Зокрема, відповідно до додатків 2 до такої податкової декларації - розрахунків №3, 6, 8, 11 і №14 з рентної плати за користування надрами для видобування вуглеводної сировини, акціонерне товариство задекларувало до сплати податкові зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу у загальному розмірі 75167319,01 грн. Граничний строк сплати такого податкового зобов`язання становив 30 січня 2017 року. ПАТ «Укргазвидобування» надіслало до Гадяцької ОДПІ супровідний лист за вих. №42-011-480 від 19 січня 2017 року про розстрочення грошових зобов`язань - рентної плати за користування надрами за грудень 2016 року. До цього супровідного листа були додані: заява про розстрочення грошових зобов`язань, графік сплати розстрочених грошових зобов`язань, баланс за 9-ть місяців 2016 року, звіт про фінансові результати за 9-ть місяців 2016 року, аналіз фінансового стану підприємства. Відповідно до змісту вказаної заяви, яка була зареєстрована в Гадяцькій ОДПІ 23 січня 2017 року, ПАТ «Укргазвидобування» просило надати йому розстрочення грошових зобов`язань з рентної плати за користування надрами, в тому числі з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу у сумі 75167319,01 грн, строк сплати якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівним частинами. Разом з листом від 30 січня 2017 року №57/8/16-07-17-11 «Про розстрочення грошових зобов`язань», Гадяцька ОДПІ надіслала ГУ ДФС у Полтавській області заяву ПАТ «Укргазвидобування» про розстрочення грошових зобов`язань за грудень 2016 року з іншими документами платника, а також, висновок щодо можливості надання розстрочення грошових зобов`язань. Так, за змістом наведеного висновку від 30 січня 2017 року Гадяцька ОДПІ за результатами аналізу наданих ПАТ «Укргазвидобування» матеріалів, пропонувала розглянути питання щодо розстрочення грошових зобов`язань за 2016 рік в частинах певних сум, в тому числі по рентній платі за користування надрами для видобування природного газу в межах повноважень ДФС України. ДФС України за результатами отримання заяви платника та інших документів про розстрочення грошових зобов`язань своїм листом від 21 березня 2017 року №6844/7/99-99-17-04-17 повідомила ПАТ «Укргазвидобування» та ГУ ДФС у Полтавській області про те, що питання про розстрочення втратило актуальність, оскільки за даними інформаційної системи грошове зобов`язання було сплачене в повному обсязі. При цьому, 17 січня 2018 року працівником ГУ ДФС у Полтавській області проведена камеральна перевірка, предметом якої було питання дотримання ПАТ «Укргазвидобування» граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов`язань по рентній платі за користування надрами для видобування природного газу, задекларованих в розрахунках з рентної плати за користування надрами за грудень 2016 року до податкової декларації реєстраційним №9266984515 від 19 січня 2017 року, поданих до Зінківського відділення Гадяцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області. За результатами проведення такої перевірки, контролюючим органом складений акт від 17 січня 2018 року №387/16-31-12-11-30/30019775, за висновком якого Позивач порушив граничні строки сплати сум узгодженого грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу за грудень 2016 року, передбачені пунктом 57.1 статті 57, пунктом 257.5 статті 257 ПК України, а саме, суми грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу за грудень 2016 року у розмірах: 14988559,64 грн (задеклароване платником в розрахунку (додатку 2 до податкової декларації) реєстраційний №9266984412 від 19 січня 2017 року, 93343,25 грн (задеклароване платником в розрахунку (додатку 2 до податкової декларації) реєстраційний №9266984441 від 19 січня 2017 року, 44010214,98 грн (задеклароване платником в розрахунку (додатку 2 до податкової декларації) реєстраційний №9266984515 від 19 січня 2017 року, 2182050 грн (задеклароване платником в розрахунку (додатку 2 до податкової декларації) реєстраційний №9266984747 від 19 січня 2017 року, 13893151,14 грн (задеклароване платником в розрахунку (додатку 2 до податкової декларації) реєстраційний №9266984758 від 19 січня 2017 року, - тобто, всього на загальну суму 75167319,01 грн по строку сплати - 30 січня 2017 року фактично сплачені - 31 січня 2017 року, тобто, із затримкою на 1 календарний день згідно з платіжним дорученням №223 від 31 січня 2017 року. 6 лютого 2018 року на підставі висновків акта камеральної перевірки ГУ ДФС у Полтавській області прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Ш» за №0006471211, яким, на підставі статті 126 ПК України, за порушення Позивачем граничного строку сплати суми грошового зобов`язання рентної плати за користування надрами для видобування природного газу (код платежу 13031200) у розмірі 75167319,10 грн нараховано штраф у сумі 7516031,91 грн, що складає 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання. Рішенням Державної фіскальної служби України від 12 квітня 2018 року №12814/6/99-99-11-03-01-25 про результати розгляду скарги вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу) У касаційній скарзі Позивач зазначає підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції застосування цим судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а (щодо викривлення даних інтегрованих (облікових) карток), а також щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який був застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні (щодо правомірності застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій за статтею 126 ПК України у період розгляду заяви такого платника податків про розстрочення сплати відповідного податкового зобов`язання). Зокрема, скаржник акцентує, що у пункті 75 постанови Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а міститься правовий висновок, згідно з яким адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення. Зауважує також на тому, що всупереч даним інтегрованої картки платника акт камеральної перевірки містить виключно посилання на платіжне доручення від 31 січня 2017 року №223, тобто, на думку скаржника, у спірних правовідносинах владний суб`єкт - контролюючий орган не досліджував і не оцінював обставини щодо своєчасного виконання Позивачем податкового обов`язку, зокрема, шляхом ініціювання переказу грошових коштів на підставі платіжного доручення №6 від 24 січня 2017 року. Обґрунтовуючи необхідність відступу від висновку Верховного Суду у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №826/10124/17 та підтриманого у справах №826/10694/17 та №826/10692/17, скаржник зауважує на тому, що цей висновок Верховного Суду в такому вигляді не в повній мірі враховує особливості інституту розстрочення (відстрочення) податкового зобов`язання та нівелює важливий аспект його правового значення. На думку Позивача наведений висновок Верховного Суду у цих постановах потребує доповнення, що попри неможливість звільнення платника податків від відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання у зв`язку із самою лише подачею ним заяви про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання, у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення про накладення штрафних санкцій на такого платника до моменту розгляду відповідної заяви, тому притягнення до відповідальності може бути виправданим лише за умови відмови у наданні розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання, відтак застосування штрафних санкцій до такої відмови є передчасним. Оскільки законодавець передбачив можливість застосування до платника податку норм статті 126 ПК України за наявності вини платника, не прийняття на час винесення оскарженого індивідуального акта про накладення штрафу ані рішення про розстрочення податкового зобов`язання, ані рішення про відмову у наданні такого розстрочення, підтверджує необґрунтованість та передчасність спірного рішення. При цьому звертає увагу, що бездіяльність податкового органу щодо неприйняття за встановлених обставин рішення щодо розстрочення грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу у розмірі 75167319,01 грн визнано протиправною згідно з судовим рішенням у справі №826/5157/17, що набрало законної сили, що також свідчить, на думку скаржника, на користь висновку щодо відсутніх правових підстав для застосування штрафних санкцій до вирішення питання про розстрочення грошового зобов`язання. 3.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу) У відзиві на касаційну скаргу Відповідач насамперед звертає увагу на безпідставність посилання скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2018 року по справі №509/4156/15-а з огляду на відмінність правовідносин у цій справі та, відповідно, іншого правозастосування. Вважає необґрунтованими доводи Позивача щодо необхідності відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25 лютого 2020 року по справі №826/10124/17 та від 16 листопада 2020 року по справі № 826/10694/17. При цьому стверджує, що за змістом підпункту 20.1.29 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючий орган має право прийняти рішення про розстрочення грошового зобов`язання, водночас не застосування штрафних санкцій до платника у випадку несвоєчасної сплати задекларованих зобов`язань може мати місце виключно за умови прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення грошових зобов`язань. Зауважує, що подання заяви про розстрочення виконання грошового зобов`язання, а так само несвоєчасний розгляд такої контролюючим органом не утворюють підстав для звільнення платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі несвоєчасної сплати задекларованого грошового зобов`язання. Оскільки за наслідком камеральної перевірки виявлено факт сплати із затримкою на 1 (один) календарний день задекларованої суми податкового зобов`язання з рентної плати за користування надрами за видобування природного газу, а саме: 31 січня 2017 року в сумі 75167319,01 грн згідно з платіжним дорученням №222 на суму 75167319,01 грн по строку сплати 30 січня 2017 року, що утворює склад податкового правопорушення, за відсутності рішення ДФС України про розстрочення вказаних зобов`язань, застосування штрафних санкцій за затримку сплати грошового зобов`язання на підставі статті 126 ПК України є обґрунтованим та правомірним. З цих підстав вважає необґрунтованим покликання скаржника на судові рішення по справі №826/5157/17, що не мають преюдиційного значення для правильного вирішення цього спору.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряючи правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з нормами пунктів 257.1, 257.5 статті 257 ПК України базовий податковий (звітний) період для рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за видобування нафти, конденсату, природного газу, у тому числі газу, розчиненого у нафті (нафтового (попутного) газу), етану, пропану, бутану, рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України та рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України, дорівнює календарному місяцю. Сума податкових зобов`язань з рентної плати, визначена у податковій декларації за податковий (звітний) період, сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такої податкової декларації. За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Статтею 32 ПК України передбачено, що зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки. За змістом положень абзацу 1 пункту 100.1, пункту 100.2, абзацу 1 пункту 100.11 статті 100 ПК України розстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення рішенням контролюючого органу строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу, яке здійснюється за заявою такого платника податків окремо за кожним податком і збором. Відповідно до пункту 100.4 статті 100 ПК України підставою для розстрочення податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Розстрочені суми грошових зобов`язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення (пункт 100.6 статті 100 ПК України). При цьому положеннями статті 100 ПК України передбачено, що розстрочення здійснюється на підставі рішення контролюючого органу та укладеного договору. Отже, передумовою звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 ПК України, за несвоєчасну сплату зобов`язань з рентної плати у строки, передбачені пунктом 257.5 статті 257 ПК України, є, перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк, зокрема шляхом надання контролюючим органом розстрочення сплати відповідних зобов`язань. Надаючи правову оцінку доводам скаржника при вирішенні питання щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у цій справі, які зроблено з урахуванням правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №826/10124/17, та підтриманою у постановах від 16 листопада 2020 року у справі №826/10694/17 та від 2 грудня 2020 року у справі №826/10692/17 за аналогічних обставин. У цих постановах Верховним Судом зроблено правовий висновок щодо застосування норм права до аналогічних правовідносин, відповідно до якого звернення з заявою, відповідно до статті 100 ПК України та Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №574, до прийняття рішення та укладення договору про розстрочення (відстрочення) сплати узгодженої суми грошового зобов`язання (податкового боргу), а так само несвоєчасний розгляд такої заяви контролюючим органом, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України. Тобто, застосування наведених правових норм не залежить від підстав неприйняття податковим органом позитивного для платника податків рішення за результатами розгляду заяви про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання. Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас, скаржником у цій справі не наведено обґрунтованих підстав необхідності відступу від наведеного правового висновку Верховного Суду у постановах від 25 лютого 2020 року у справі №826/10124/17, від 16 листопада 2020 року у справі №826/10694/17 та від 2 грудня 2020 року у справі №826/10692/17, а суд касаційної інстанції таких підстав не знаходить. Надаючи оцінки доводам скаржника щодо судового рішення у справі №826/5157/17 Суд зазначає таке. У справі №826/5157/17 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем/контролюючим органом, всупереч вимог чинного податкового законодавства, у встановлений законом строк не було підготовлено та направлено позивачу відповідного рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) або відмови платнику в розстроченні (відстроченні) податкового боргу. При цьому, колегією суддів касаційного суду також зазначено, що прийняття рішення про розстрочення грошових зобов`язань приймається відповідним контролюючим органом за певною процедурою, яка включає у себе, перевірку та оцінку доказів, які представляє платник податків для підтвердження обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, фінансового стану платника, перевірку та аналіз прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення, а також є дискреційним повноваженням такого органу (є правом, а не обов`язком контролюючого органу та приймається за наявності всіх підстав передбачених чинним податковим законодавством), а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили позивачу у задоволенні вимог про зобов`язання ДФС України прийняти рішення про надання розстрочення за заявами ПАТ «Укргазвидобування» та зобов`язали повторно розглянути заяви позивача про надання розстрочення грошових зобов`язань та прийняти відповідне рішення. Разом з тим, як вже йшлося, згідно з правовими висновками Верховного Суду у постановах від 25 лютого 2020 року у справі №826/10124/17, від 16 листопада 2020 року у справі №826/10694/17 та від 2 грудня 2020 року у справі №826/10692/17 застосування норм статті 126 ПК України не залежить від підстав неприйняття податковим органом позитивного для платника податків рішення за результатами розгляду заяви про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання. Отже, підтвердження судовим рішенням, яке набрало законної сили, обставин несвоєчасного прийняття податковим органом рішення за результатами розгляду заяви про розстрочення сплати зобов`язань з рентної плати не може розглядатися як законна передумова перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати зобов`язання на більш пізній строк як і не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з рентної плати згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України. Посилання ж скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2018 року по справі №509/4156/15-а не є релевантними, оскільки зроблені у справі, предметом оскарження у якій є відмова органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та стосуються оцінки рішення щодо відмови суб`єкта владних повноважень у наданні такого дозволу та критеріїв його правомірності. Скаржником процитовано зміст абзацу мотивувальної частини рішення Верховного Суду від 17 грудня 2018 року узятого з загального контексту висновків Суду у справі №509/4156/15-а та не зазначено, застосування апеляційним судом якої норми права суперечить висновку Верховного Суду у справі №509/4156/15-а. Варто звернути увагу, що встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах. Щодо доводів Позивача щодо сплати грошового зобов`язання з рентної плати шляхом ініціювання переказу грошових коштів на підставі платіжного доручення від 24 січня 2017 року №6, колегія суддів враховує, що за змістом встановлених обставин у цій справі скаржник звернувся до контролюючого органу з відповідною заявою щодо розстрочення сплати 75167319,01 грн як суми задекларованого податкового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу по строку сплати 30 січня 2017 року, сплаченої в подальшому саме 31 січня 2017 року, акцентуючи на тому, що такі зобов`язання мали б бути розстроченими з 30 січня 2017 року. Тому, фактично скаржник просить суд касаційної інстанції вийти за межі перегляду справи та дати нову оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, в той час як суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України не наділений повноваженнями дослідження доказів та обставин, які вже встановлені судами першої та апеляційної інстанцій. З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог та скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 серпня 2020 року, враховуючи й те, що на час його ухвалення Верховним Судом вже було сформовано правову позицію у аналогічних правовідносинах у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №826/10124/17, прийнявши рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. 4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Отже, переглянувши оскаржене судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому в задоволенні касаційної скарги слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 КАС України). З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуюча суддя Н.Є. Блажівська Судді І.В. Дашутін М.М. Яковенко