Ухвала КАС ВС № 320/12668/20

УХВАЛА 09 серпня 2021 року м. Київ справа № 320/12668/20 адміністративне провадження № К/9901/27020/21 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області, в якому просив: - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у квітні, травні, червні, липні, серпні 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у розмірі 158109,14 грн. 05 лютого 2021 року рішенням Київського окружного адміністративного суду позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (код ЄДРПОУ 26268119) на користь судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 158109,14 грн. (сто п`ятдесят вісім тисяч сто дев`ять грн. 14 коп.) з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. 08 червня 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду змінено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року, виклавши абзац 3 резолютивної частини в такій редакції: «Зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Київській області нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки) на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».». В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року - залишено без змін. На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 23 липня 2021 року. У касаційній скарзі Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області посилається на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), як на підстави касаційного оскарження судових рішень. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування з квітня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Судом установлено, що подана Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області касаційна скарга є аналогічною за змістом попередньо поданій касаційній скарзі, яка ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року (К/9901/ 23122/21) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. За висновком Верховного Суду в зазначеній ухвалі, у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин). Крім того, Верховний Суд у згаданій постанові виснував, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх). Верховний Суд зазначив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Крім того, Суд наголошує, що аналогічний правовий висновок викладений і у постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справах №160/12091/20, №260/3598/20, №460/6542/20, №560/6831/20. Враховуючи, що у цій касаційній скарзі заявник касаційної скарги посилається на ті ж підстави та мотиви касаційного оскарження судового рішення, що і в попередній касаційній скарзі (К/9901/23122/21), яким вже надавалася оцінка Верховним Судом в ухвалі від 19 липня 2021 року, а отже заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження відповідач зазначає, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини другої статті 353 КАС України). Верховний Суд відхиляє аргументи заявника касаційної скарги щодо помилковості розгляду судами справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки незважаючи на те, що суд першої інстанції помилково визнано цю справу справою незначної складності, відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України ця справа не відноситься до переліку справ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження та не підпадає під дію частини четвертої статті 257 КАС України, яка встановлює перелік справ, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Таким чином, відсутні підстави, за яких цю справу не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження, оскільки вона не відноситься до переліку справ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження. Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Подаючи касаційну скаргу вдруге, скаржником так і не викладено підстав для касаційного оскарження судових рішень, у зв`язку з чим така касаційна скарга підлягає поверненню. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права. Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням відповідачем у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Шевцова