Постанова 4824 № 760/5339/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/5339/21 Головуючий у суді І інстанції Букіна О.М. Провадження № 22-ц/824/8217/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 серпня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравця Вадима Валентиновича на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кравець Вадим Валентинович, про поділ спільного майна подружжя, в с т а н о в и в: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В.В., про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля. Одночасно позивач подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб - автомобіль Toyota Highlander, тип - загальний універсал - В, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ; а також заборони приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Кравцю В.В. та ДП «Сетам» вчиняти будь-які дії щодо примусової реалізації рухомого майна, що належить ОСОБА_2 , а саме: автомобіля марки Toyota Highlander, тип - загальний універсал - В, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , в межах виконавчого провадження № 63631381. На обґрунтування заявлених вимог про вжиття заходів забезпечення позову зазначено, що з 20 березня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та ними спільні кошти було придбано автомобіль Toyota Highlander, тип - загальний універсал - В, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , який 24 листопада 2018 року зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та який є предметом спору у пред`явленому позові про поділ спільного майна подружжя. 19 лютого 2021 року по вул. Мазепи в м. Києві біля готелю «Салют» відповідач був зупинений працівниками поліції, з якими перебував приватний виконавець Кравець В.В., який і повідомив відповідачу, що в ході виконання виконавчого провадження № 63631381, відкритого за заявою ОСОБА_3 на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 року у справі № 369/12546/18, здійснюється вилучення, опис та арешт спірного автомобіля. Приватний виконавець Кравець В.В. примусово вилучив у відповідача даний автомобіль, про що склав відповідну постанову, а також повідомив, що згідно із рішенням суду у справі № 369/12546/18 з відповідача на користь ОСОБА_3 буде здійснюватися стягнення боргу у розмірі 87 000 дол. США, що еквівалентно 2 463 840 грн за договором позики від 17 серпня 2009 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 810 грн. Крім того, приватний виконавець повідомив відповідачу, що спірний автомобіль буде проданий на електронних торгах через ДП «Сетам». Позивач вказала, що відповідач ніколи не укладав з ОСОБА_3 договір позики від 17 серпня 2009 року та не позичав в останньої грошові кошти у розмірі 87 000 дол. США, тому він звернувся до Вишгородського ВП ГУ Національної поліції України у Київській області із заявою про вчинення ОСОБА_3 відносно нього кримінального правопорушення, відомості про вчинення якого були зареєстровані 26 лютого 2021 року у ЄРДР за № 12021116150000024. Разом з тим, вилучений автомобіль, який є спільною сумісною власністю сторін, готується приватним виконавцем Кравцем В.В. в межах виконання виконавчого провадження № 63631381 до продажу на електронних торгах через організатора ДП «Сетам», що призведе до відчуження без її згоди майна, що є об`єктом спільної власності подружжя та завдасть їй матеріальних збитків. За наведених обставин невжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб, який стосується предмету спору і є співмірним до заявлених позовних вимог, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 рокузаяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на 1/2 частину автомобіля Toyota Highlander, тип - загальний універсал - В, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено. Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, характер спірних правовідносин та урахувавши межі заявлених вимог, вважав обґрунтованими вимоги позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту лише на 1/2 частину спірного автомобіля, так як невжиття заходів забезпечення позову ускладнить та/або зробить неможливим виконання рішення суду. Разом із тим, суд не вбачав підстав для задоволення поданої заяви в частині накладення арешту на весь автомобіль, оскільки позивачем ставиться питання про визнання за нею права власності в порядку поділу майна подружжя лише на 1/2 частину цього рухомого майна. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, приватний виконавець Кравець В.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанціїнорм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що продаж вилученого у відповідача майна - автомобіля Toyota Highlander, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , було проведено шляхом його реалізації 24 березня 2021 року організатором торгів - ДП «Сетам» в електронній формі у системі електронних торгів арештованого майна (лот № 469649) і переможцем торгів став ОСОБА_4 . З огляду на те, що спірний транспортний засіб є річчю неподільною, право на частку у майні мало бути реалізовано позивачем через виплату їй грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості її частки у спільному майні. При цьому позов про поділ майна подружжя та заява про забезпечення подано дружиною боржника без наявності факту розлучення та під час реалізації майна на електронних торгах, що було спрямовано на унеможливлення звернення стягнення на арештоване майно. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Згідно із частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його. Судом встановлено, що 2 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Солом`янського районного суду м. Києваз позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В.В., в якому просила: - поділити між нею та відповідачем майно, що придбано в період шлюбу, а саме: автомобіль марки «Toyota Highlander», тип - загальний універсал - В, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 ; - визнати за нею право власності в порядку поділу майна подружжя на 1/2 частину автомобіля марки «ToyotaHighlander», тип - загальний універсал - В, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 ; - стягнути з відповідача на її користь судові витрати. Як свідчать матеріали справи, 20 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований ВДРАЦС Шевченківського РУЮ у м. Києві, про складено відповідний актовий запис № 233. 24 листопада 2018 року за відповідачем було зареєстровано право власності транспортний засіб - автомобіль марки «Toyota Highlander», тип - загальний універсал - В, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . Встановлено, що починаючи з 16 листопада 2020 року на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. перебуває виконавче провадження № 63631381 з виконання виконавчого листа, виданого 11 грудня 2019 року Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі № 369/12546/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми боргу за договором позики від 17 серпня 2009 року у розмірі 87 000 дол. США, що еквівалентно 2 463 840 грн, та понесених витрат по сплаті судового збору у розмірі 8 810 грн. 10 лютого 2021 року в межах даного виконавчого провадження приватним виконавцем Кравцем В.В. прийнято постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до якої у відповідача було вилучено спірний транспортний засіб та 19 лютого 2021 року передано в рахунок погашення боргу на реалізацію боржника до ДП «Сетам». Звертаючись до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, позивач посилалась на те, що арештований, описаний та вилучений у відповідача приватним виконавцем автомобіль марки «Toyota Highlander», тип - загальний універсал - В, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 ,є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбаний нею та відповідачем, який є боржником у виконавчому провадженні № 63631381,під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні грошові кошти, а отже належить їм в рівних частках, незважаючи на те, що зареєстрований тільки за відповідачем. Утім, примусовий продаж в рамках виконавчого провадження на електронних торгах спірного майна, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності, фактично призведе до порушення її конституційних прав щодо непорушності права власності, оскільки всупереч волі та бажанню співвласника автомобіль буде відчужено третій особі - покупцю, а кошти, отримані від примусової реалізації цього автомобіля, будуть направлені на погашення боргу відповідача у виконавчому провадженні, до якого вона особисто не має ніякого відношення, адже не є боржником за виконавчим листом, а договір позики від 17 серпня 2009 року, який нібито підписав відповідач, було укладено у той час коли останній перебував у шлюбі з іншою жінкою. Отже, предметом судового розгляду в межах даної справи є майнові вимоги ОСОБА_1 щодо поділу спільного майна подружжя та визнання права власності на частку арештованого рухомого майна, 1/2 частина якого, на її думку, належить їй на праві спільної сумісної власності. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що стороною позивача було надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідачем та третьою особою вчинялися активні дії щодо платного примусового відчуження транспортного засобу - автомобіля Toyota Highlander, тип - загальний універсал - В, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , який був набутий боржником у виконавчому провадженні в період перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем. Таким чином, з матеріалів справи слідує, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом, як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19). Задовольняючи частково заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, характер спірних правовідносин та предмет позову, а також взявши до уваги наведені позивачем обставини, дійшов обґрунтованого висновку, що така заява спрямована на забезпечення прав сторони у спорі та з урахуванням наявних ризиків запобігатиме утрудненню чи неможливості виконання рішення суду в майбутньому. Указане відповідає роз`ясненням, наданим судам у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», відповідно до якого, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, утім шляхом накладення арешту лише на 1/2 частину спірного автомобіля, оскільки він є цілком доречним та обґрунтованим видом забезпечення позову у справі з огляду на те, що матеріали справи містять переконливі докази того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Водночас наведений захід забезпечення позову у вигляді арешту на рухоме майно, яке залишилося оформленим на боржника до вирішення спору по суті, відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій та судових спорів. Будь-які права інших осіб на час постановлення оскаржуваної ухвали, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу. За наведених вище обставин судом першої інстанції на законних підставах вжито заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В.В., про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля. В оцінці доводів апеляційної скарги колегією суддів враховано, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Таким чином аргументи апеляційної скарги про те, що позов про поділ майна подружжя та заява про забезпечення було подано дружиною боржника з метою унеможливлення звернення стягнення на арештоване майно не мають значення для вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ці обставини підлягають встановленню при вирішенні спору по суті заявлених позовних вимог. Тобто, питання обгрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання рішення суду у разі його потенційного задоволення. Посилання апеляційної скарги на те, що спірний транспортний засіб є річчю неподільною, тому право на частку у майні має бути реалізовано позивачем виключно через виплату їй грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості її частки у спільному майні відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, так як відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні судового рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет, підставу позову, способи захисту своїх прав, свобод та інтересів наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Аргументи приватного виконавця Кравця В.В. про те, що продаж вилученого у відповідача спірного автомобіля Toyota Highlander, 2016 року випуску, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , було проведено шляхом його реалізації 24 березня 2021 року організатором торгів - ДП «Сетам» в електронній формі у системі електронних торгів арештованого майна (лот № 469649) і переможцем торгів став ОСОБА_4 також ніким чином не вливають на результат перегляду ухвали суду про часткове задоволення заяви про забезпечення позову з огляду на те, що скаржник не уповноважений діяти від імені та в інтересах інших осіб, зокрема й переможця прилюдних торгів, які відбулися 24 березня 2021 року, тобто уже після постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 15 березня 2021 року та її отримання приватним виконавцем 18 березня 2021 року. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів третьої особи та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, її учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, ухвала суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравця Вадима Валентиновича залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній