Постанова 4824 № 373/453/21

справа № 373/453/21 провадження № 22-ц/824/11940/2021 головуючий у суді І інстанції Керекеза Я.І. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 5 серпня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року АТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 23 грудня 2014 року в розмірі 37 005,90 грн, з яких: 24 278,32 грн - заборгованість за тілом кредиту; 12 727,58 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, посилаючись на те, що між сторонами укладено кредитний договір, внаслідок невиконання відповідачем вимог якого виникла зазначена заборгованість. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2021 року у задоволені позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Позивач не погодився із вказаним рішенням суду. Представником АТ КБ «ПриватБанк» - Криловою О.Л. подано апеляційну скаргу, в якій вона вказує на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, прийнятим без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Вказує на те, що при підписані заяви №б/н від 23 грудня 2014 року відповідач особистим підписом засвідчив, що вказана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами банку складають договір про надання банківських послуг. Тобто з моменту підписання відповідачем вказаної заяви, між банком та відповідачем був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦПК України - договір приєднання. Зазначає, що відсутність підпису відповідача на відповідних Умовах та Привалах, а також Тарифах не свідчить про не укладення договору. Також вказує на те, що на підставі вказаної заяви відповідачеві було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, вказану картку відповідач активував та користувався, що підтверджується розрахунком заборгованості, випискою по рахунку та довідкою про видану кредитну картку. Також вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно не стягнув кошти, які були фактично використані відповідачем. У доводах апеляційної скарги позивач також указує, що кредитний договір є двостороннім та оплатним, де платою за користування кредитом є сплата відсотків. Відповідно посилається на положення ст. 1048 ЦК України, згідно із якою позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду не надав. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки у справі ціна позову становить 37 005,90 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і указана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не було надано доказів узгодження між сторонами умов кредитного договору. Також, суд першої інстанції не прийняв як доказ розрахунок заборгованості та виписку по рахунку за договором оскільки вважав, що такі докази не є належними та допустимими. Колегія суддів в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності підстав для задоволення позову з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 23 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банк. У заяві позичальника від 23 грудня 2014 року процентна ставка не зазначена. Ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції позивач не надав підписану позичальником довідку про умови кредитування, яка б підтверджувала, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, тому відсутні підстави вважати встановленими обставини щодо досягнення сторонами домовленості про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, а відтак укладення кредитного договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23 грудня 2014 року, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Оскільки матеріали справи не містять доказів, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України, але у іншому (збільшеному) розмірі, відсутні підстави вважати встановленими обставини щодо досягнення сторонами домовленості про сплату таких відсотків за несвоєчасне погашення кредиту. Крім того, анкета-заява не містить жодних узгоджених строків виконання зобов`язань. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення заявлених вимог в частині відсотків колегія апеляційного суду виходить із наступного. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як убачається із обґрунтувань позову та доводів апеляційної скарги, позивач у позові вимог про стягнення договірних відсотків не вказував. Вимог щодо стягнення нарахованих на підставі ст. 1048 ЦК України відсотків позивач також не заявив. Таким чином, відсутні підстави для стягнення з позичальника процентів відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, про які зазначає позивач у доводах апеляційної скарги, оскільки позивач вимог щодо стягнення відсотків у суді першої інстанції взагалі не заявляв, тому вказані відсотки не можуть бути нараховані судом за власною ініціативою. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Про неможливість стягнення на користь банку відсотків, які передбачені ст. 1048 ЦК України, якщо вони не були предметом позову у суді першої інстанції, також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Колегія апеляційного суду перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення основної суми заборгованості та відсотків нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України виходить із наступного. Підставою для нарахування передбачених статтею 625 ЦК України відсотків є наявність невиконаного грошового зобов`язання, а також прострочення цього виконання, а позивачем не надано докази прострочення грошового зобов`язання в частині стягнення основної суми боргу. Так, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу, суд першої інстанції виходив із недоведеності відкриття на ім`я відповідача рахунку. Однак, позивачем до позову було надано виписку за договором № б/н станом на 22 грудня 2020 року, яка наявна у матеріалах справи (а.с. 18-26). Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №200/5647/18 зазначив, що належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту є виписка по картковому рахунку. Таким чином, розмір заборгованості може бути підтверджений випискою по картковому рахунку, яка є належним доказом використаних та повернутих позичальником коштів. Разом з тим, із виписки по особовому рахунку, в якому міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей вбачається, що відповідачем було витрачено коштів за отриманою карткою на загальну суму 106 240,11 грн, а внесено на погашення заборгованості 129 597,44 грн (129 597,44 грн - 106 240,11 грн = 23 357,33 грн). Таким чином, відповідачем було внесено на погашення заборгованості на 23 357,33 грн більше, ніж витрачено. З огляду на те, що анкета-заява від 23 грудня 2014 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків та пені, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню саме на погашення тіла кредиту. Ураховуючи наведене надана банком виписка по особовому рахунку відповідача не підтверджує наявність у нього заборгованості. Відтак відсутні підстави для нарахування відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки сама заборгованість не підтверджена, та сторонами не було обумовлено строків повернення періодичних платежів, а відтак не підтверджено прострочення будь-яких платежів. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, щодо недоведеності підстав для стягнення заборгованості. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК. П. Приходько С.О. Журба