Постанова КАС ВС № 804/7056/16

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2021 року м. Київ справа № 804/7056/16 адміністративне провадження №К/9901/26155/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мацедонської В.Е. суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В., за участю: секретаря судового засідання - Морозенко С.П. представника Першого заступника прокурора Дніпропетровської області - Косенка Д.В., представника Східного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України - Мосіної М.І., представника відповідача - Шестакова Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.08.2020 (головуючий суддя - Семененко Я.В., судді: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі № 804/7056/16 за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України до Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" про стягнення заборгованості,- у с т а н о в и в : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог. В жовтні 2016 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області, правонаступником якої є Східний офіс Держаудитслужби Державної аудиторської служби України (далі - позивач) звернувcя до суду з позовом до Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль», правонаступником якого є АТ «Криворізька теплоцентраль» (далі - відповідач), в якому просив суд: стягнути з відповідача кошти у сумі 4291463,47 грн. до Державного бюджету на рахунок Управління державного казначейства в Дніпропетровській області. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", в ході якої виявлені порушення, які вимогою зобов`язано усунути. На час звернення до суду не вжито заходів по відшкодуванню зазначених у вимозі порушень, а саме відшкодуванню матеріальної шкоди (збитків), завданих державному бюджету через незаконне отримання коштів субвенції. Підставою для звернення першого заступника прокурора Дніпропетровської області з цим позовом є неналежний захист інтересів держави уповноваженим органом, а саме невжиття заходів позовного характеру, направлених на усунення виявлених порушень, а також порушення економічних інтересів держави з боку відповідача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що фактично кошти, які заявлено прокурором до стягнення, є суми субвенцій, виділені з бюджету відповідачу, які використано останнім не за цільовим призначенням. Установивши таку правову природу коштів, які просить стягнути прокурор, суд дійшов висновку про те, що органом державного контролю (Східним офісом Держаудитслужби) не було дотримано процедуру повернення бюджетних коштів в разі їх нецільового використання, яка передбачена Порядком повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету в разі їх нецільового використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1163. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Стягнуто з Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» (ЄДРПОУ 00130850) кошти у сумі 4 291 463,47грн. (чотири мільйони двісті дев`яносто одну тисячу чотириста шістдесят три гривні сорок сім копійок) до державного бюджету на рахунок Управління державного казначейства в Дніпропетровській області №37122517601304, код платежу 21080500 одержувач Управління ДКСУ у Жовтневому районі м. Кривого Рогу МФО 805012. Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом спору у цій справі є стягнення шкоди (збитків), яка (які) завдані державному бюджету внаслідок безпідставного отримання відповідачем коштів субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію. Тобто спір, який розглядається у межах цієї справи, не стосується використання субвенцій не за цільовим призначенням. Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що загалом ревізією питання використання коштів субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню встановлено зайве отримання коштів субвенції з державного бюджету внаслідок завищення відповідних розрахунків на суму 4.291.463,47 грн. (259.538,0 грн.+1.844.050,76 грн.+2.187.874,71 грн.). Відповідачем на час розгляду справи не виконано вимогу про усунення порушень від 11.12.2015 №850-15/1944, направлену останньому органом фінансового контролю на підставі п. 7ст. 10, ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», та не вжито заходів по усуненню порушень та відшкодуванню завданих збитків, які полягають у безпідставному отриманні сум субвенцій у розмірі 4.291.463, 47 грн. Також суд апеляційної інстанції вважав безпідставними аргументи відповідача щодо обрання прокурором невірного способу захисту інтересів держави, оскільки до даних правовідносин необхідно застосовувати постанову КМУ від 29.01.2014 №30, яка визначає послідовність дій в питанні надання в 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що прокурор може брати участь у розгляді судом адміністративних, господарських або цивільних справ як представник органу прокуратури, яка має статус відповідача, позивача або третьої особи, а також як представник держави - виконуючи конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому, статус прокурора, що здійснює представництво інтересів держави в суді, не можна ототожнювати зі статусом представника сторони в судовому процесі, а аргументи відповідача про те, що перший заступник прокурора не мав повноважень на звернення до суду із цим позовом, суд апеляційної інстанції відхилив у зв`язку з їх безпідставністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень). У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, уважає його незаконним та необґрунтованим, а тому просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник указує на те, що позивач не підтвердив необхідність судового захисту інтересів держави саме прокурором від імені суб`єкта владних повноважень. Скаржник зазначає, що Перший заступник прокурора Дніпропетровської області Р. Сосков обґрунтував підписання та подання ним позову відсутністю фінансування видатків Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на сплату судового збору, при цьому не надавши докази щодо цього. Окрім того, скаржник зауважує, що судом апеляційної інстанції проігноровано його клопотання про закриття провадження у зв`язку з тим, що Р. Сосков станом на 20.09.2016 не виконував обов`язки прокурора Дніпропетровської області, отже адміністративний позов подано особою, яка не мала повноважень на його підписання. Першим заступником прокурора Дніпропетровської області та Східним офісом Держаудитслужби відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті. Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року, за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року розгляд справи призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 03 серпня 2021 року о 15:00 год. Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року задоволено клопотання представника Східного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України - Олени Ус про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ На виконання п.2.9 плану роботи Держфінінспекції в Україні на ІІІ квартал 2015 року на підставі направлення №201 від 11.08.2015, виданого начальником Криворізької ОДФІ, фахівцями інспекції проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» (далі - ДП «Криворізька теплоцентраль»), у тому числі використання коштів субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, за період з 01.01.2014 по 30.06.2015, якою виявлено ряд фінансових порушень та недоліків, що відображені в акті ревізії від 09.11.2015 №850-39/21. Перевіркою правильності визначення обсягу заборгованості з різниці в тарифах встановлено таке. Постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 29.01.2014 затверджено Порядок та умови надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі Порядок № 30). Так, відповідно до п. 6 Порядку № 30 обсяг заборгованості визначається надавачами послуг як різниця між фактичними витратами на теплову енергію, що виробляється, транспортується та постачається населенню, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення і фактичними нарахуваннями згідно з тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, з урахуванням витрат, пов`язаних з провадженням інвестиційної діяльності, та відрахуванням проведених перерахунків за низькоякісні і надані не в повному обсязі послуги та трансфертів з державного та місцевих бюджетів, отриманих надавачами послуг для відшкодування різниці в тарифах, і фактично погашеної заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за рахунок субвенції, отриманої за минулі роки. Ревізією питання правильності та достовірності визначення ДП «Криворізька теплоцентраль» фактичних витрат, пов`язаних з наданням послуг населенню за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 встановлено, що базою для визначення витрат у Розрахунках із різниці в тарифах, пов`язаних з наданням підприємством послуг населенню, за 2014 рік є: виробнича собівартість продукції, адміністративні витрати в повному обсязі та витрати на збут. В бухгалтерському обліку вказані витрати відображено за Дебетом рахунків 901 «Собівартість реалізованих послуг», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» з наступним віднесенням в дебет рахунку 79 «Фінансовий результат». Розмір різниці в тарифах визначався підприємством, як різниця між нарахованими доходами за послуги з опалення населенню та витратами, без урахування податку на додану вартість. Обсяг фактичних витрат на послуги для населення з постачання теплової енергії, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», якою затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води (далі Порядок № 869). Відповідно до п. 4 Порядку № 869 тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання - вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням планованого прибутку, тарифи на надання послуг з централізованого опалення - вартість надання одиниці послуги з централізованого опалення відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку. Також, відповідно до ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 визначено, що встановлені тарифи на комунальні послуги повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планових витрат на їх виробництво з урахуванням планового прибутку. Формування тарифу на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії для підприємства здійснюється на підставі річного плану відпуску теплової енергії, економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів та цін у планованому періоді (п.12 Порядку № 869). При цьому, в ході ревізії встановлено зайве отримання коштів субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню в сумі 259 538,0 грн., яке виникло внаслідок не підтвердження даними бухгалтерського обліку амортизаційних витрат, які були включені до Розрахунку фактичної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії по ДП «Криворізька теплоцентраль» за 12 місяців 2014 року. Так, відповідно даних Головної книги за 2014 рік амортизаційні витрати по ДП «Криворізька теплоцентраль» за 12 місяців 2014 року складають у сумі 9 667 538,46 грн, а саме: рахунок 131 «Знос основних засобів» - 8 129 441,33 грн; рахунок 132 «Знос інших необоротних матеріальних активів» - 598 888,12 грн; рахунок 133 «Накопичена амортизація нематеріальних активів» - 939 178,01 грн; рахунок 135 «Знос інвестиційної нерухомості» - 31,00 гривень. Однак, до Розрахунку фактичної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії по ДП "Криворізька теплоцентраль» за 12 місяців 2014 року включені амортизаційні витрати у сумі 9 966,0 тис. гривень. Різниця між даними Головної книги за 2014 рік та Розрахунку фактичної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії по ДП "Криворізька теплоцентраль" за 12 місяців 2014 року складають 259 538,0 грн (9 667 538,0 грн - 19 366,0 грн (рахунок 949) - 9 966 000,0 грн) х 81,66% = 259 538,0 грн. В результаті завищення фактичних витрат на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася і постачалася населенню за січень-грудень 2014 року, внаслідок включення до фактичної собівартості амортизаційних витрат, ДП «Криворізька теплоцентраль» завищено Розрахунок заборгованості із різниці в тарифах на суму 259 538,0 грн, що призвело до незаконного використання коштів субвенції та до матеріальної шкоди (збитків), завданих державному бюджету, на вказану суму. Вищезазначене є порушенням вимог п. 1, 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 (далі - Закон № 996-XIV), п. 5 Порядку № 375 та п.п. 16,18 Порядку №

869. Крім того, в ході даної ревізії встановлено завищення фактичних витрат підприємства за 2014 рік в загальній сумі 1 844 050, 76 грн., що виникло внаслідок включення до прямих витрат виробничої собівартості витрати паливно мастильних матеріалів експлуатації транспортних засобів, які були задіяні на ремонтні роботи. З загальної суми витрат ДП «Криворізька теплоцентраль» окремим рядком виділено витрати на придбання палива зі сторони, спожитого по категоріям: населення, бюджет, інші та на господарські потреби. Відповідно до п. 18 Порядку № 869 до складу планованої виробничої собівартості включаються прямі матеріальні витрати, зокрема витрати на придбання палива (газу, мазуту, вугілля, торфу, інших видів технологічного палива) та електричної енергії для технологічних потреб, що визначаються виходячи з планованого обсягу виробництва теплової енергії згідно з пунктом 13 цього Порядку. Так, до статті паливо зі сторони Розрахунку фактичної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії по ДП «Криворізька теплоцентраль» за 12 місяців 2014 року включені витрати на паливо у сумі 294 056 593,59 грн., а саме: газ природний у сумі 291 154 738,39 грн., паливо зі сторони (ПММ) у сумі 2 258 205,69 грн. та ПММ загальновиробничих витрат у сумі 643 649,51 грн. В ході ревізії встановлено, що витрати паливно мастильних матеріалів експлуатації транспортних засобів у сумі 2 258 205,69 грн були списані ДП «Криворізька теплоцентраль» не на рахунок 235 «Ремонт та обслуговування необоротних активів», а віднесені на прямі витрати, без урахування 10% ліміту витрат на ремонтні роботи. Різниця складає (294 056 593,59 грн. - 291 154 738,39 грн. (паливо на технологічні потреби) - 643 649,51 грн (ПММ загальновиробничі) х 81,66% = 1 844 050,76 грн. За таких обставин, в результаті завищення фактичних витрат на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася і постачалася населенню за січень- грудень 2014 року, внаслідок включення до фактичної собівартості завищених витрат на паливно-мастильні матеріали, ДП «Криворізька теплоцентраль» завищено Розрахунок заборгованості із різниці в тарифах на суму 1 844 050,76 грн. (в тому числі за січень-травень 2014 року в сумі 906000,0 грн, червень- грудень 2014 року 938050,76 грн), що призвело до незаконного використання коштів субвенції та до матеріальної шкоди (збитків), завданої державному бюджету. Вищезазначене є порушенням п. 1, 8 ст. 9 Закону № 996-XIV, п. 6 Порядку № 30, п. 16 Порядку №

869. В ході ревізії також встановлено зайве отримання коштів субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню в сумі 2 187 874,71 грн, яке виникло внаслідок включення в Розрахунок фактичної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії по ДП «Криворізька теплоцентраль» за 12 місяців 2014 року понаднормових втрат теплової енергії в мережах за листопад та грудень 2014 року, що є порушенням пп. 3.1.8 КТМ 204 України 244-94 "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько- побутові потреби в Україні", п.5 Порядку № 375, п.16,18 Порядку № 869 та п. 1, 8 ст. 9 Закону № 996-XIV. Так, нормування втрат теплової енергії в мережах теплопостачання та питомих витрат палива і електроенергії, які використовуються для виробництва та транспортування теплової енергії, здійснюється в установленому законодавством порядку відповідно до міжгалузевих, галузевих та регіональних методик, інших нормативних документів з нормування витрат та втрат ресурсів, у яких враховуються основні особливості технологічних процесів конкретного виробництва (п.14 Порядку № 869). Для ДП «Криворізька теплоцентраль» відповідно до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько - побутові потреби в Україні (КТМ 204 Україна 244-94, Київ 1998), загальновиробничі норми питомих витрат палива, теплової та електричної енергії складають 20,52%. Норми питомих витрат палива, теплової та електричної енергії затверджені Дніпропетровською обласною державною адміністрацією та підписані в.о. генеральним директором ДП «Криворізька теплоцентраль» Кустарьовим М.С. При цьому, ревізією нормативних втрат теплової енергії в мережах за 2014 рік встановлено, що підприємство в Розрахунку вартості різниці втрат тепла в мережах між фактичними та нормативними втратами по ДП «Криворізька теплоцентраль» за січень-грудень 2014 року при розрахунку втрат тепла в мережах застосовує коефіцієнт у розмірі 20,52, який був визначений по результатам випробувань на підставі договору № 14 від 09.04.2009 на виконання роботи: «Випробування водяних теплових мереж з діаметром головної ділянки Ду=600 мм ДП «Криворізька теплоцентраль» на втрати тепла через ізоляцію трубопроводів», укладеного між відповідачем та Відкритим акціонерним товариством «Західенергоавтоматика». В ході ревізії, встановлено, що в жовтні 2009 року на виконання умов зазначеного договору від 09.04.2009 № 14 проведені розрахунки втрат тепла під час випробувань зовнішніх водяних теплових мереж ДП «Криворізька теплоцентраль» від РК-3 до ЦТП-14, при співставленні експлуатаційних теплових втрат прийняті теплові втрати, які одержані під час випробувань. Згідно РД 34.09.225 (Методические указания по определению теплових потерь в водяных и паровых тепловых сетях) коефіцієнти для подавальних трубопроводів надземного прокладання К=0,908; для зворотних трубопроводів надземного прокладання К=0,827; для трубопроводів підземного прокладання К=1,16 дозволяється застосовувати для розрахунку нормативних втрат тепла через ізоляцію теплопроводів на протязі не більше 5 років. Отже, в жовтні 2014 року сплинув термін дії застосування коефіцієнтів для подавальних трубопроводів надземного прокладання К=0,908; для зворотних трубопроводів надземного прокладання К=0,827; для трубопроводів підземного прокладання К= 1,16. Таким чином, відповідач в порушив вимоги п.3.1.8 КТМ 204 Україна 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні», затвердженим Державним комітетом України по житлово- комунальному господарству від 14.12.1993, яким визначено, що втрати теплової енергії в теплових мережах визначаються за результатами проведених теплових випробовувань. У разі неможливості визначення втрат тепла в теплових мережах на підставі випробовувань допускається приймати величину втрат у частках від відпущеного тепла, але не більше 13 %. При цьому, в рядку 245 Звіту про транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами за листопад та грудень 2014 року (форма №2-НКП-тепло (місячна)), нормативні втрати теплової енергії в теплових мережах ліцензіата становлять відповідно 35 911 Гкал та 41 055 Гкал. Питома вага відпущеної теплової енергії для населення, в загальному обсязі корисно відпущеної теплової енергії, становить 81,66%. Сумарні втрати теплової енергії в теплових мережах для населення становлять 62 850,4 Гкал (35 911 Гкал + 41 055 Гкал) х81,66% = 62 850,4 Гкал). Собівартість 1 Гкал для категорії населення складає 462,91 гривень. Різниця між фактично використаним підприємством та нормативно визначеними втратами теплової енергії в теплових мережах для населення становлять 2 187 874,71 грн. (62 850,4 Гкал х (20,52%-13%) х 462,91 грн). За таких обставин, загалом ревізією питання використання коштів субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню встановлено зайве отримання коштів субвенції з державного бюджету внаслідок завищення відповідних розрахунків, на суму 4 291463,47грн. (259 538,0 грн. + 1 844 050,76 грн. + 2 187 874,71 грн.). З метою усунення виявлених порушень на підставі п. 7 ст. 10, ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» об`єкту контролю була направлена вимога про усунення порушень від 11.12.2015 №850-15/1944. Однак станом на час звернення з позовом до суду ДП «Криворізька теплоцентраль» не вжито заходів по усуненню порушень та відшкодуванню завданих збитків, які, за твердженням позивача, полягають у безпідставному отриманні підприємством сум субвенцій у розмірі 4 291463,47грн. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Конституція України від 28 червня 1996 року Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Приписами частини другої статті 6 КАС України визначено, що у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Відповідно до частини другої статті 60 КАС України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в адміністративному суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання адміністративному суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 108 цього Кодексу. Пунктом 3 частини третьої статті 108 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII). Частиною першою статті 23 установлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Відповідно до частини третьої статті 23 прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Окремими абзацами частини четвертої статті 23 установлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону № 1697-VII У системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Регіональну прокуратуру очолює керівник регіональної прокуратури - прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, який має першого заступника та не більше трьох заступників. Частинами першою, третьою статті 11 Закону № 1697-VII визначено, що керівник регіональної прокуратури: 1) представляє регіональну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями; 2) організовує діяльність регіональної прокуратури; 3) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку; 4) затверджує акти з питань, що стосуються організації діяльності регіональної прокуратури; 5) у десятиденний строк з моменту вивільнення посади повідомляє Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у регіональній прокуратурі; 6) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів регіональної прокуратури; 7) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом; 8) у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування його на посаді прокурора; 9) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства та інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій; 10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України. У разі відсутності керівника регіональної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника регіональної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника регіональної прокуратури. Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1697-VII право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам. Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939-XII). Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Згідно із статтею 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Орган державного фінансового контролю відповідно до покладених на нього завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. (ст. 8 Закону №2939-ХІІ) Положеннями статті 10 Закону № 2939-ХІІ, визначено права органу державного фінансового контролю, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п. 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13). IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 02.11.2020 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Криворізька теплоцентраль» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.08.2020 відкрито за пунктом 1 частини 4 ст. 328 КАС України. Заявник касаційної скарги посилається на невірне застосування судом апеляційної інстанції статей 11, 23 Закону України «Про прокуратуру», а також неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №819/478/17 щодо підписання позову особою, яка не мала на те відповідних повноважень, а також постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.07.2018 у справі №813/661/17, від 27.12.2019 у справі №826/15235/18 щодо наявності (відсутності) підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. З урахуванням вимог ст. 341 КАС України перегляд постанови суду апеляційної інстанції здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і правовим питанням є наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. Із наведених вище нормативних положень можливо зробити висновок, що прокуратура з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій, має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави (стаття 55 Конституції України), але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення. Конституція України, КАС України та Закон України «Про прокуратуру» визначають перелік випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Зокрема, здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Конституційний суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 року № 3-рп/99 зазначив, що для вирішення справи суттєвим вбачається з`ясування поняття "інтереси держави". У процесі дослідження встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Таке обґрунтування повинно ґрунтуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист. Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен обґрунтувати, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави є наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно. У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб`єкта виконання владних управлінських функцій, а - спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб`єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній. З огляду на наведене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень. Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 в справі №806/1000/17, від 10.04.2019 в справі №813/661/17, від 18 жовтня 2019 року в справі № 320/1724/19, від 09 жовтня 2019 року в справі № 0440/4892/18, від 04 жовтня 2019 року в справі № 804/4728/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 826/10807/16, від 20 травня 2020 року в справі №580/17/20 і Суд не вбачає підстав відступу від нього у цій справі. За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 прийнятої з метою врегулювання розбіжностей у викладених раніше правових позиціях, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, яка означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, проте не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону №1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Проаналізувавши приписи Закону №2939-XII убачається, що саме орган державного фінансового контролю (Держфінінспекція, в подальшому Держаудитслужба), відповідно до покладених на нього завдань, уповноважений пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку. Отже здійснення захисту інтересів держави у сфері державного фінансового контролю покладено на органи державного фінансового контролю, які у визначений законом спосіб реалізують свої повноваження у цій сфері суспільних відносин, а тому право на звернення з цим позовом могло бути реалізовано заступником прокурора виключно у разі доведення ним, що вказаний суб`єкт захист таких інтересів не здійснює або здійснює у неналежний спосіб. Звертаючись до суду з позовом, перший заступник прокурора Дніпропетровської області зазначив, що підставою для звернення з цим позовом є неналежний захист інтересів держави уповноваженим органом, а саме невжиття заходів позовного характеру, направлених на усунення виявлених порушень, а також порушення економічних інтересів держави з боку ДП «Криворізька теплоцентраль», зокрема, встановлене ревізією зайве отримання коштів субвенції з державного бюджету внаслідок завищення відповідних розрахунків на суму 4.291.463, 47 грн. Разом з тим, всупереч ч. 4 ст. 23 Закону №1697- VII доказів щодо звернення першого заступника прокурора до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до подання позову з метою повідомлення про порушення інтересів держави та надання можливості компетентному органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову, під час звернення до суду не надавалось. Враховуючи аргументацію протиправності дій відповідача, предмет спору, характер спірних правовідносин, прокурор в позові акцентує увагу на порушенні вимог законодавства у сфері державного фінансового контролю, які допустив відповідач. Отже, Перший заступник прокурора Дніпропетровської області не дотримався порядку передбаченого ст. 23 Закону №1697-VII, належним чином не обґрунтував підстави для представництва ним у цій справі інтересів держави - Східного офісу Держаудитслужби; не надав належних і допустимих доказів, зокрема, доказів неналежності здійснення повноважень та/або неспроможності самостійно звернутися до суду за захистом порушених інтересів Східним офісом Держаудитслужби, який наділений відповідними повноваженнями; доказів наявності у прокурора підстав для представництва відповідно до статті 23 Закону №1697-VII. Оскільки, звертаючись до суду з цим позовом, Першим заступником прокурора Дніпропетровської області не доведено необхідність захисту інтересів держави саме прокурором, належним чином не обґрунтовано підстави звернення до суду, зокрема від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які б підтверджували встановлення наявності підстав для представництва відповідно до статті 23 Закону №1697-VII, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність підстав у даній справі для звернення прокурора до суду в інтересах держави. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво інтересів громадян або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У свою чергу, згідно з частиною другою статті 60 КАС України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) невиконання прокурором вимог щодо надання адміністративному суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 108 цього Кодексу. Статтею 108 КАС України (в редакції, що була чинною на момент спірних правовідносин) передбачені підстави для залишення позову без руху та повернення позову. Такі процесуальні дії здійснює суд на стадії відкриття провадження у справі. Разом з тим, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 відкрито провадження в даній справі, суд не встановив підстав для її повернення. Ураховуючи, що відповідні обставини виявлені після судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (п. 2 ч. 1 ст. 240 КАС України). Подібна правова позиція щодо процесуальної можливості залишення позовної заяви без розгляду в справах, провадження у яких відкрито за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, дійшов Верховний Суд у постановах, зокрема, від 27.12.2019 у справі №826/15235/18, від 17.02.2021 у справі № 240/400/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. Доводи касаційної скарги з приводу того, що Р. Сосков (підписант позовної заяви) станом на 20.09.2016 не виконував обов`язки прокурора Дніпропетровської області, отже адміністративний позов подано особою, яка не мала повноважень на його підписання, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав у позивача на звернення до суду з даним позовом, а тому установлення факту наявності повноважень у Р. Соскова на підписання позовної заяви не є доцільним. За правилами пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. Механізм застосування такого повноваження конкретизовано у статті 354 КАС України, частина перша якої визначає, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. V. Судові витрати Розподіл судових витрат врегульовано статтею 139 КАС України. Частиною п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Ураховуючи те, що за результатами касаційного перегляду Верховним Судом скасовані рішення судів попередніх інстанцій та прийнято нове про залишення позову без розгляду, Верховний Суд уважає, що судові витрати понесені відповідачем у сумі 42 040,00 грн (судовий збір у суді касаційної інстанції) підлягають стягненню в повному обсязі. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.08.2020 скасувати. Позов Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України до Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" про стягнення заборгованості залишити без розгляду. Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (зареєстрованого за адресою 50014, м. Кривий ріг, вул. Електрична, 1, код ЄДРПОУ 00130850) судові витрати в розмірі 42 040 грн 00 коп (сорок дві тисячі сорок гривень) сплачені згідно із платіжним дорученням №253 від 16 вересня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повний текст виготовлено 04 серпня 2021 року. Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська Судді Н.А. Данилевич Н.В. Шевцова