Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/12949/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12949/20 Головуючий у І інстанції - Кузьменко А.І. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року № Ф-3088-17У. В обґрунтування позовних вимог Позивачка посилалась на те, що не була та не є фізичною особою-підприємцем, отже відсутні підстави для нарахування та сплати єдиного внеску. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості про те, що Позивачка є чи була фермером, що підтверджується випискою з цього реєстру. Зазначає, що не має і ніколи не мала ні у власності, ні у користуванні чи оренді земельної ділянки. Вказує, що у рішенні № 18135/6/99-99-11-05-02- 25 від 17.04.2019 Державної фіскальної служби України, яким було задоволено її скаргу та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-26025-17 від 14 січня 2019 р. ГУ ДФС у м.Києві про сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн., було встановлено, що Позивачка не зареєстрована як фізична особа-підприємець, а також зобов`язано Відповідача привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та мою інтегровану картку платника з урахуванням вищенаведеного, згідно вимог чинного законодавства. Вказує, що зазначена вимога ДФС України відповідачем виконана не була, що призвело до безпідставного та протиправного формування Відповідачем оскаржуваної вимоги № Ф-194369-17У від 14 травня 2019 року. На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що посилання Позивача на те, що він не займався підприємницькою діяльністю, є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону № 2464-VI, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Вказує, що Позивач зазначених дій, які б могли призвести до звільнення його від обов`язку сплачувати єдиний внесок, не вчинив. Зазначає, що згідно інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві, ФОП ОСОБА_1 з 13.09.2000 перебуває на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДПС у м. Києві як ФОП на загальній системі оподаткування, у зв`язку з чим, на момент надання відповіді, в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за 1 квартал 2018 року - II квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування на загальну суму 37 788,74 грн. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року № Ф-3088-17У, якою, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, Позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 21 030,90 грн. 22 квітня 2020 року Позивачем оскаржено вимогу від 14 травня 2019 року № Ф-3088-17У в адміністративному порядку. Рішенням Державної фіскальної служби України від 06 червня 2020 року № 17697/6/99-00-08-06-01-01 скаргу Позивача залишено без задоволення, а вимогу від 14 травня 2019 року № Ф-3088-17У без змін. Вважаючи вимогу протиправною, а свої права порушеними, Позивачка звернулась до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що 01 січня 2018 року члени фермерського господарства виключені із переліку платників, які мають право на добровільну сплату ЄСВ та водночас визнані платниками ЄСВ, крім тих, які підлягають страхуванню на інших підставах (частина 4 статті 10 Закону № 2464-VI). Зазначив, що докази наявності обставин, які дають право на звільнення Позивачки від сплати ЄСВ в матеріалах справи відсутні. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок обчислення і сплати єдиного соціального внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ). За приписами статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI закріплено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. У відповідності до частини першої статті 25 Закону № 2464-VI, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. У силу положень частини першої статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV). Згідно пункту 4 статті 1 вказаного закону, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. Пунктом сьомим цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Водночас, пунктом восьмим статті 4 Закону № 755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як вбачається з доданого Позивачкою до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 08.06.2020 року ОСОБА_1 не була та не є фізичною особою - підприємцем (а.с. 86). Крім того, в матеріалах справи наявне рішення Державної фіскальної служби про результати розгляду скарги від 17.04.2019 року № 18135/6/99-99-11-05-02-25, з якого вбачається, що розглянувши скаргу ОСОБА_1 щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.01.2019 року № Ф-26025-17 ГУ ДФС у м. Києві було встановлено, що оскаржувана вимога сформована з порушенням норм законодавства, оскільки Скаржник не зареєстрований як фізична особа - підприємець згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у зв`язку з чим вимогу скасовано та зобов`язано ГУ ДФС у м. Києві привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника (а.с. 12-14). За приписами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Всупереч зазначеному Відповідачем жодним чином не спростовано доводи Позивачки стосовно того, що воно не була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Щодо доводів Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про відсутність відомостей в ЄДР щодо припинення державної реєстрації Позивачки, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації Позивачки як фізичної особи-підприємця, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки Позивач не є страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Крім іншого, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з ГУ ДФС у м.Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, у загальній сумі 2202,80 грн., сплаченої за подання позову у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції від 10.06.2020 року № 1041899076 та за подання апеляційної скарги у розмірі 1362,00 грн. згідно квитанції від 11.06.2021 року № 9235-3543-4835-9411. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року № Ф-3088-17У. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 2202 (дві тисячі двісті дві) гривні 80 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко