Постанова 4855 № 640/23207/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23207/19 Головуючий у 1 інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Коротких А.Ю. Чаку Є.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просила визнати протиправними і скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0354118-1310-2651 від 16.07.2019 року про визначення податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 851,65 гривень. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16 липня 2019 року №0354118-1310/2651. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та закрити провадження по справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що податкове повідомлення-рішення від 16.07.2019 року № 0354118-1310-2651 вважається відкликаним та не може бути скасоване судом, а отже, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки, відсутній предмет спору. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2019 року №0354118-1310-2651, на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна» за 2018 рік у сумі 851,65 грн. Вказана сума податку визначена ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 260,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Наявні у справі докази підтверджують, що ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить житловий будинок загальною площею 260,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до підпункту 266.1.1 підпункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Підпункт «б» підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлює, що визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб здійснюється наступним чином: якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. Згідно з підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується: для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). Отже, у випадку якщо об`єкт нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є один з осіб-власників, визначений за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. При цьому база оподаткування об`єкта житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2019 року №0354118-1310-2651, на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна» за 2018 рік у сумі 851,65 грн. (а.с. 42). Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як стверджує апелянт, згідно з пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України, ГУ ДПС у м. Києві відкликало податкове повідомлення-рішення від 16.07.2019 року № 0354118-1310-2651, а також направило позивачу лист № 231/1726-15-13-14-23 від 08.01.2020 року по адресу: АДРЕСА_2 . Зазначений конверт з листом № 231/1726-15-13-14-23 від 08.01.2020 року повернувся до Головного управління ДПС у м. Києві з відміткою причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання». Щодо викладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до пункту 60.3 статті 63 ПК України, у випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги. За приписами пункту 60.4 статті 60 ПК України, у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов`язання або податкового боргу). Згідно пункту 60.5 статті 60 ПК України, у випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду. Якщо нарахована сума грошового зобов`язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов`язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається) (п. 60.6 ст. 60 ПК України). Відтак, колегією суддів, у межах офіційного з`ясування обставин справи, встановлено відсутність, визначених пунктом 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, обставин на підтвердження відкликання податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2019 року №0354118-1310/2651, оскільки, рішення про скасування зазначеної податкової вимоги контролюючим органом не приймалось, а зазначене податкове повідомлення-рішення у судовому порядку не скасовувалась. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що у справі відсутні докази, які б підтверджували скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16 липня 2019 року №0354118-1310-2651 та, відповідно, доказів його відкликання. Таким чином, доводи апелянта про те, що податкове повідомлення-рішення від 16.07.2019 року № 0354118-1310-2651 вважається відкликаним та не може бути скасоване судом, а тому, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки, відсутній предмет спору, колегія суддів вважає необгрунтованими. Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції правомірно визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16 липня 2019 року №0354118-1310/2651. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Коротких А.Ю. Чаку Є.В.