Постанова 4852 № 340/5935/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 липня 2021 року м. Дніпросправа № 340/5935/20 головуючий суддя І інстанції Брегей Р.І. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року в адміністративній справі №340/5935/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за період з 16.11.2014 року по 17.08.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.08.2020 року; - зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 16.11.2014 року по 17.08.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.08.2020 року; - стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000.00 грн. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, яка надається учаснику бойових дій, за період проходження служби з 07 вересня 2015 року по 14 серпня 2020 року (за 2015, 2017-2020 роки). Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки, яка надається учаснику бойових дій, за період проходження служби з 07 вересня 2015 року по 14 серпня 2020 року (за 2015, 2017-2020 роки). Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5000 грн. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відпустка учасника бойових дій не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація. Відзив від позивача на адресу суду не надходив. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції, з 18 березня 2011 року по 14 серпня 2020 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ і Національній поліції України. 07 вересня 2015 року позивач набув правового статусу учасника бойових дій. Наказом Управління від 07 серпня 2020 року №255 о/с позивач був звільнений зі служби в поліції з 14 серпня 2020 року. Однак, при звільненні, відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Не погодившись з бездіяльністю відповідача по невиплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 16.11.2014 року по 17.08.2020 року, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позиває має право на отримання компенсації за невикористані відпустки, як учасник бойових дій. Зауважено, що керуючись принципом співмірності і справедливості, суд зробив висновок, що позивачу завдано моральну шкоду, яка вимірюється сумою у 5000 грн. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до ст. 16- 2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260). Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Так, приписами п. 8 розділу III Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць. Водночас, положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Зі змісту зазначених правових приписів Порядку № 260 вбачається, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація в році звільнення за невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак, положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, за весь період служби. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.05.2021 року по справі № 200/13837/19-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Відтак, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції відносно допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за період з 07.04.2015 року по 14.08.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.08.2020 року та необхідності зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 07.09.2015 року по 14.08.2020 року. Що стосується правомірності стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000.00 грн., то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв`язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Тобто, обов`язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на позивача. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 09.04.2021 року по справі № 260/1484/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Як вбачається з пояснень позивача, останній обгрунтовує вимогу з відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000.00 грн. посиланням на допущену відповідачем бездіяльність по ненарахуванню та невиплату при звільненні грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій та необхідність змінити звичаний спосіб життя, звертаючись до адвоката та суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Однак, вказані обставини щодо необхідності зміни звичайного способу життя не підтверджені позивачем належними та допустими доказами, в розумінні ст.ст. 73-76 КАС України, та не свідчать про те, що до моменту допущення відповідачем бездіяльності, у позивача такі життєві обставини не інсували, а звернення до адвоката та суду є правом, а не обов`язком і, аж ніяк не призводить до кардинальної зміни звичайного способу життя. Зазначене свідчить про недоведеність зв`язку цих обставин із бездіяльністю відповідача та, як наслідок, відсутності правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача. Також, колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що відповідач при виплаті вказаних сум, керувався Порядком № 260 і правомірність дій щодо цього була підтримана Верховним Судом, однак в подальшому правова позиція останнього була змінена. Крім того, вимоги про відшкодування моральної шкоди не можуть мати на меті безпідставне збагачення. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності часткового задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди і в цій частині в позові відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області задовольнити частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року в адміністративній справі №340/5935/20 скасувати в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 5000 грн. та в цій частині позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року в адміністративній справі №340/5935/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко