Постанова 4811 № 466/3822/20

Справа № 466/3822/20 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І. Провадження № 22-ц/811/479/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:84 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар Юзефович Ю.І., з участю представника апелянта ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Ікавого М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Кавацюка В.І., у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог Львівська міська рада, ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про зобов`язання вчинити дії, - в с т а н о в и в: 28 травня 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулись в суд з позовом, в якому просили зобов`язати управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради видалити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право спільної сумісної власності їх, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , на квартиру АДРЕСА_1 з реєстраційним номером майна - 6865409. В обгрунтування своїх позовних вимог послались на те, що 07 червня 2004 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради було видано розпорядження №529 «Про передачу квартир у власність громадян», яким передано їм, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 . Того ж дня на підставі вказаного розпорядження їм було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 серія САА від 07 червня 2004 року. Через деякий час вони, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , звернулись до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою, в якій просили передати квартиру АДРЕСА_1 до державного житлового фонду, а свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 серія САА від 07 червня 2004 року вважати недійсним. 23 лютого 2005 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради було видано розпорядження № 173, яким відмінено розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №529 від 7 червня 2004 року «Про передачу квартир у власність громадян» в частині передачі квартири АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та вважати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 серія САА від 07.06.2004 року. Цим же розпорядженням передано квартиру АДРЕСА_1 до державного житлового фонду. Після винесення Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради вищевказаного розпорядження №173 від 23 лютого 2005 року вони, позивачі, вважали, що їх право власності на згадану квартиру припинене. В 2019 році позивачам, надійшов лист від Державної фіскальної служби з вимогою сплатити податковий борг за нерухомість: квартиру АДРЕСА_1 та з цього листа їм стало відомо про наявність запису про реєстрацію за ними права власності на зазначене майно, а тому вони вирішили звернутись в суд. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2020 року позов задоволено. Зобов`язано управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради видалити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 з реєстраційним номером майна 6865409. Не погоджуючись з даним рішенням, Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради оскаржило таке в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з тим, що постановлене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. В обґрунтування вимог покликається на те, що в матеріалах справи відсутня інформація про повідомлення управління про дату та час судового засідання, що позбавило відповідача скористатись своїми процесуальними правами та доступом до правосуддя, що є самостійною підставою для скасування судового рішення. Вказує на те, що судом зобов`язано управління вчинити дії, які не передбачені Законом України «Про державну реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме видалити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності. Звертає увагу на постанову Верховного Судувід 11.11.2020 року у справі №171/59/19, де суд зазначив, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати рішення. Аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року по справі №183/2691/16. Відповідно до постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.12.2019 року у справі №569/4719/16-а, суд установив, що з огляду на положення Конституції України, КАС України щодо компетенції суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Також наголошує на тому, що позивачі не звертались до відповідача про вчинення відповідних реєстраційних дій, а тому задоволення такої вимоги судом першої інстанції є безпідставним та передчасним. Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Тому рішення суду про видалення записів з державного реєстру речових прав не передбачено чинним законодавством та не є належним способом захисту права. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2020 року та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову позивачів. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів ОСОБА_10 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги такого не спростовують. Підстави для скасування рішення відсутні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 07 червня 2004 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради було прийнято розпорядження №529 «Про передачу квартир у власність громадян» (далі - розпорядження №529), яким позивачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (до укладення шлюбу ОСОБА_11 ), ОСОБА_5 (до укладення шлюбу ОСОБА_11 ) відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду передано у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . На підставі цього розпорядження відділом приватизації житла Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради позивачам було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 серія САА від 07 червня 2004 року. 15 лютого 2005 року позивачі склали нотаріально засвідчену заяву до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якій просили повернути вищевказану квартиру АДРЕСА_1 до державного житлового фонду, у зв`язку з наданням їм квартири АДРЕСА_2 . 23 лютого 2005 року Шевченківськарайонна адміністрація Львівської міської ради, керуючись рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №269 від 15 червня 2011 року «Про порядок переведення приватизованих квартир (будинків) до державного житлового фонду», «Положенням про Шевченківську районну адміністрацію», затвердженим рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №503 від 20 червня 2003 року, видала розпорядження №173 «Про переведення квартири АДРЕСА_1 до державного житлового фонду». Вказаним розпорядженням №173 вирішено:

1. Відмінити розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №529 від 7 червня 2004 року «Про передачу квартир у власність громадян» в частині передачі квартири АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та вважати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 серія САА від 07червня 2004 року.

2. Передати квартиру АДРЕСА_1 до державного житлового фонду.

3. Відділу приватизації державного житлового фонду: 3.1. Провести відповідні операції, пов`язані з передачею приватизованої квартири до державного житлового фонду. 3.2. Направити копію розпорядження у Львівське ОДКБТІ та ЛКП 401 «ДОБРОБУТ».

4. Контроль за виконанням п. 3 доручити завідувачу відділу приватизації державного житлового фонду Шевченківського району м. Львова Я. Петрію. 20 квітня 2006 року позивачі були зняті з реєстрації (виписані) з вищевказаної квартири АДРЕСА_1 та з вказаного часу в даній квартирі не проживають. 25 квітня 2006 року Управління житлово-комунального господарства Львівської міської ради та Управління МВС України у Львівській області склали акт №42 про передачу квартири АДРЕСА_1 для повторного заселення. В 2019 році позивачі, отримавши від органів ДФС листа з вимогою сплатити податковий борг за квартиру АДРЕСА_1 , дізнались, що вищевказане розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №173 «Про переведення квартири АДРЕСА_1 до державного житлового фонду» Львівським ОДКБТІ в частині передачі цієї квартири до державного фонду виконане в установленому порядку не було та в Державному речових прав на нерухоме майно й надалі наявний запис про їх право власності на вказану квартиру. В зв`язку з цим 07 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_3 зверталась до управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради з заявою про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Рішенням державного реєстратора №49052364 від 07 жовтня 2019 року у скасуванні даного запису було відмовлено, посилаючись на положення ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тут і далі в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону (частина четверта статті 5 Закону України «Про приватизацію»). Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Відповідно до частини третьої статті З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Установивши, що право позивачів на приватизацію квартири виникло до 1 січня 2013 року, та було зареєстровано у встановленому на той час порядку, однак в подальшому, за їх згодою, приватизація була скасована органом місцевого самоврядування, та спірна квартира передана для повторного заселення, а позивачами отримано нове житло, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення прав позивачів, наявністю в Державному реєстру запису щодо реєстрації спірної квартири за позивачами, зокрема, у спосіб сплати ними відповідних податків з нерухомості, яка їм не належить. Такий запис також порушує права теперішніх власників такого житла, адже в силу принципу реєстраційного підтвердження права володіння майном, таке належить саме позивачам, а не теперішнім власникам (користувачам). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) указано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19) зроблено висновок, що «суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта…Тобто суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, виходили з того, що дії нотаріуса та оскаржена постанова відповідають вимогам чинного законодавства, тому немає підстав для визнання незаконною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню і вимога позивача про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом. При цьому суди не звернули увагу на те, що суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції. Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом слід відмовити з вказаної підстави. Нотаріус вносить відповідну інформацію у Спадковий реєстр на підставі рішення суду про визнання його дій неправомірними чи у зв`язку зі скасуванням судом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії». Наведеного суд першої інстанції не врахував, дійшов до невірного висновку, що права позивачів слід захисти в спосіб зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц (провадження № 61-23269св18) та висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. Згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18 та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19). При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Враховуючи предмет та фактичні підстави заявленого позову, колегія суддів приходить до висновку, що позов обґрунтований та доведений, однак права позивачів слід захистити у спосіб не обраний ними, а у спосіб, встановлений законом, а саме шляхом скасування запису про державну реєстрацію щодо спірної квартири. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Враховуючи наведене рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову, а саме скасування запису про державну реєстрацію права спільної сумісної власності позивачів на квартиру АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером майна - 6865409 Керуючись ст. ст. 258, 259, 367- 369, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог Львівська міська рада, ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково. Скасувати запис про державну реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером майна - 6865409. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 02 серпня 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.