Постанова 4821 № 695/1407/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1318/21Головуючий по 1 інстанції Справа №695/1407/18 Категорія: 304020000 Середа Л. В. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2021 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Нерушак Л.В., секретар: Торопенко Н.М. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округ Сахно Валентина Іванівна, особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2021 року у складі судді Середа Л.В., в с т а н о в и в : У травні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначили, що вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 3 березня 2011 року ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні злочину передбаченого ч.3 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, надавши іспитовий строк тривалістю 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_2 - 629 896,15 грн. моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_1 293 308,30 грн. моральної шкоди. Постановою головного державного виконавця ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві від 18 вересня 2012 року об`єднано виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-49/2011, виданого Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області, на виконання вироку суду, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 всього коштів в сумі 923 204,45 грн. Станом на день звернення позивачів з даним позовом до суду, вирок суду щодо відшкодування шкоди боржником не виконано. Постановою головного державного виконавця ДВС Голосіївського районного відділу юстиції у м. Києві від 4 квітня 2013 року накладено арешт на все нерухоме майно боржника - ОСОБА_3 . Постанова про накладення арешту на майно боржника була внесена до Державного реєстру обтяжень 16 квітня 2013 року. Проте, 16 травня 2013 року ОСОБА_3 здійснила відчуження житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 за договорами дарування. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. Про відчуження нерухомого майна позивачам стало відомо лише 05 травня 2018 року після одержання письмової інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскільки, на день укладення спірного правочину існував та існує на момент подачі позовної заяви, арешт на все нерухоме майно боржника - ОСОБА_3 , тому вважають, що даний правочин є недійсним. 21 червня 2018 року, збільшивши свої позовні вимоги, позивачі просили визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 16 травня 2013 року, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та посвідчений приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,217 га, кадастровий номер 7121581801:01:002:0501 від 16 травня 2013 року за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та посвідчений приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку від 16 травня 2013 року, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,217 га, кадастровий номер 7121581801:01:002:0501, від 16 травня 2013 року за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. Рішення суду мотивовано тим, що боржник ОСОБА_3 станом на день відчуження належного їй майна достеменно знала про наявність прострочення сплати за договором про відшкодування моральної та матеріальної шкоди від 23 листопада 2010 року, а також про наявність виконавчого провадження щодо примусового стягнення такої шкоди на підставі вказаного договору за вироком суду, а тому суд прийшов до висновку, що укладені між відповідачами договори дарування від 16 травня 2013 року спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання рішення суду про стягнення грошових коштів із ОСОБА_3 . Мета укладення таких договорів є приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів із ОСОБА_3 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що рішення суду першої інстанції не відповідає приписам ст. 263 ЦПК України. Не враховано, що стягнення грошової заборгованості за вироком місцевого суду повинно проводитися з врахуванням угоди про відшкодування майнової та моральної шкоди, яку сторони уклали на стадії прийняття вироку. Вказує, що суд не відобразив у своєму рішенні того, що у договорі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди від 23 листопада 2010 року вказано, що щомісячні платежі повинні складати не менше ніж 6334 грн., а сума повернення усієї суми коштів не пізніше 10 листопада 2022 року. Судом не вказано в чому полягає порушене право позивачів, та які саме пункти договору про відшкодування завданої злочином майнової та моральної шкоди від 23 листопада 2010 року були порушені відповідачами при укладенні спірних договорів дарування від 16 травня 2013 року. Також, не надано переконливих доказів того, що оспорюваними договорами дарування були порушені, невизнані або оспорені права позивачів. Зазначає, що твердження позивачів стосовно того, що договори дарування укладені відповідачами з метою ухилення від виконання вироку суду є припущенням. Судом не було враховано того, що ОСОБА_3 до ухвалення вироку було сплачено 35 000 доларів США потерпілим. Посилання в оскаржуваному рішенні щодо несплати ОСОБА_3 заборгованості, не відповідає дійсності, оскільки остання сплачувала грошові кошти. Також, не було враховано того, що станом на 15 травня 2013 року, тобто дату укладення спірних правочинів, у ОСОБА_3 не існувало заборгованості за вироком суду та договором про відшкодування шкоди від 23 листопада 2010 року. Судом не надано жодної належної правової оцінки обставинам, викладеним у листі від 13 грудня 2013 року Голосіївського ВДВС, відповідно до якого ОСОБА_3 здійснювала сплату коштів потерпілим, та не перевірено судом відомості стосовно належної сплати щомісячних платежів, починаючи з серпня 2012 року. Судом першої інстанції не враховано того, що позивачами не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження умов недійсності оспорюваного правочину. Вказує, що на момент укладення відповідачами спірного правочину, арешт на нерухоме майно боржника накладено не було, оскільки постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 8 квітня 2013 року в частині накладення арешту виконана не була. Судом не враховано того, що в постанові державного виконавця від 8 квітня 2013 року вказано про накладення арешту на все майно боржника, незалежно від його родових та видових ознак, однак в даній постанові нічого не зазначено про спірний житловий будинок. Зі змісту оскаржуваного рішення незрозуміло, яким чином відповідачі діяли протиправно при укладенні договору дарування. Вказує, що матеріали нотаріальної справи, яка була досліджена в суді першої інстанції, містить витяг із Державного реєстру про відсутність будь - яких обтяжень та заборон на відчуження нерухомого майна, в період травня 2013 року. ОСОБА_4 не була повідомлена належним чином про розгляд справи, що відбудеться 28 квітня 2021 року, у зв`язку з чим були порушені норми ЦПК України. Не враховано судом довідку Вільхівської сільської ради від 18 червня 2018 року, з якої вбачається, що в домоволодінні зареєстрована та проживає ОСОБА_4 зі своїм сином, а ОСОБА_3 не зареєстрована і фактично не проживає, господарську діяльність не веде. Судом першої інстанції також порушені приписи ст. 257 ЦК України та не застосовано до спірних правовідносин строк позовної давності тривалістю у три роки, що є підставою для відмови в задоволенні позову. 27 липня 2021 року приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Сахно В.І. направив відзив, в якому просив скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2021 року. Вказував, що підтвердженням відсутності обтяжень при посвідченні договору дарування є Витяг з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 11 квітня 2013 року та ряд інших витягів, взятих нотаріусом перед посвідченням договору дарування, де чітко зазначено, що обтяження припинено. Заслухавши представників сторін, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного. Як вбачається із матеріалів справи, 3 березня 2011 року Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області ухвалено вирок у справі №1-49/2011, згідно кого ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, надавши іспитовий строк тривалістю 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 629 896,15 грн. моральної шкоди (у відповідності до договору про відшкодування моральної та матеріальної шкоди від 23 листопада 2010 року). Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 293 308,30 грн. моральної шкоди (у відповідності до договору про відшкодування моральної та матеріальної шкоди від 23 листопада 2010 року). Вирок суду набрав законної сили 19 квітня 2011 року (т.1 а.с. 5-9). 23 листопада 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені і в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , укладено договір про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язалася в добровільному порядку, визначеному умовами даного договору, сплачувати грошові кошти за завдану матеріальну та моральну шкоду потерпілим та близьким родичам спричинену внаслідок ДТП, що мало місце 18 червня 2010 року (т.1 а.с.56-58). Як вбачається з матеріалів справи на виконання вироку суду були видані виконавчі листи про стягнення коштів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 11 вересня 2012 року головним державним виконавцем ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Чаргадзе Н.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 1-49/2011, виданого 2 серпня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 629 896,15 грн. (т.2 а.с.45). 18 вересня 2012 року головним державним виконавцем ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Чаргадзе Н.О. винесено постанову про об`єднання виконавчого провадження № 34156485 у зведене виконавче провадження № 38175729, яке веде відділ ДВС Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (т.2 а.с. 47). 8 квітня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Чаргадзе Н.О. винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника - ОСОБА_3 у межах суми звернення стягнення - 923 204,45 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь - якого майна, яке належить боржнику. Зазначено, копію постанови направити на виконання в органи та установи. Які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, та сторонам (т.2 а.с.55). 16 квітня 2013 року відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо суб`єкта, були внесені відомості до державного реєстру про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі постанови ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Київ від 4 квітня 2013 року (т.2.а.с.56-57). Згідно рішення окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2019 року у справі № 826/10053/18, суд дійшов висновку стосовно того, що дата постанови про арешт майна, яка зазначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 04.04.2013 року може бути технічною опискою, яка підлягає виправленню, шляхом внесення змін до записів у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (т.2 а.с.80-88). Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 16 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений спірний договір дарування будинку. Відповідно до якого ОСОБА_3 передала будинок з господарсько-побутовими спорудами у власність ОСОБА_4 безоплатно, який розташований у АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. (а.с.т.1 а.с 54-55). Також, 16 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування земельних ділянок. За цим договором ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар земельні ділянки: площею 0,2170 га, кадастровий номер 7121581801:01:002:0501 (в тому числі: прибудинкова територія - 0,2042 га, капітальна - 0,0093 га, капітальна - 0,0035 га) та площею 0, 1030 га, кадастровий номер7121581801:01:003:0501, які розміщені в с. Вільхи, Золотоніського району, Черкаської області (т.1 а.с. 141). 28 грудня 2017 року представник ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - ОСОБА_8 подав до Голосіївського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві заяву про передачу матеріалів зведеного виконавчого провадження за № 38175729, відносно боржника ОСОБА_3 , приватному виконавцю Плесюк О.С. (т.2 а.с.70). 4 травня 2018 року постановою заступника начальника Голосіївського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шевченко Р.М., виведено виконавче провадження № 34156329 з примусового виконання виконавчого листа № 1-49/2011, виданого 2 серпня 2012 року Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 629 896, 15 грн. (т.2 а.с.73). 4 травня 2018 року заступником начальника Голосіївського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шевченко Р.М. була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу (виконавчого листа № 1-49/2011 виданий 2 серпня 2012 року Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 629 896,15 грн.) (т.2 а.с.75). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва рішенням від 31 січня 2019 року у справі № 826/10053/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року та постановою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про скасування постанови головного державного виконавця відділу ДВС Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Чаргадзе Н.О. від 08 квітня 2013 року №34156324 про арешт майна ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження; скасування рішення державного реєстратора управління Державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дахно А.М. від 16 квітня 2013 року №1671392 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вид обтяження - арешт нерухомого майна ОСОБА_3 , номер запису обтяження 671392 від 16 квітня 2013 року. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки 122966038 від 05 травня 2018 року вбачається, що 16 травня 2013 року приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. вчинено записи про припинення права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на земельні ділянки площею 0,2170 га та площею 0,1030 га, кадастрові номери 7121581801:01:002:0501 та 7121581801:01:003:0501, призначені для ведення особистого селянського господарства, розміщені за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с. Вільхи (т.1 а.с. 10-16). Позивач звертаючись в суд з даним позовом вказував, що такі дії ОСОБА_3 , як укладення договорів дарування, спрямовані на уникнення понесення майнових витрат у зв`язку з примусовим виконанням вироку суду. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України). Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Позивачі обгрунтовували позовні вимоги посилаючись на те, що оспорювані правочини укладені без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, а лише з метою приховання цього майна від можливого звернення стягнення в рахунок погашення боргу і свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому ці правочини є фіктивними і повинні бути визнані судом недійсними. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи спірні договори дарування недійсними, суд першої інстанції урахував, що на момент вчинення зазначених правочинів, ОСОБА_3 була обізнана про наявність вироку Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 3 березня 2011 року про стягнення з неї моральної шкоди всього в сумі 923 204, 45 грн. та про наявність виконавчого провадження відкритого відносно неї, а тому могла передбачати негативні для себе наслідки. Зважаючи на викладене, внутрішня воля сторін оспорюваних правочинів, які є близькими родичами (донька і мати) була направлена на не настання правових наслідків укладення таких договорів, а на приховання майна від виконання вироку суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Вказаний правовий висновок стосується правомірності вчинення боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, будь-якого правочину, що має наслідком припинення його платоспроможності. Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 521/8260/17. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого та вмотивованого висновку, враховуючи вищевказані норми права та обставини справи, визнаючи договори дарування недійсними. Доводи скаржника стосовно того, що рішення суду першої інстанції не відповідає приписам ст. 263 ЦПК України є безпідставним. Колегія суддів не приймає доводи скаржника, як підставу для скасування рішення суду стосовно того, що судом не вказано в чому полягає порушене право позивачів та які саме пункти договору про відшкодування завданої злочином майнової та моральної шкоди від 23 листопада 2010 року були порушені відповідачами при укладенні спірних договорів дарування від 16 травня 2013 року. Також, на думку скаржника, не надано переконливих доказів того, що оспорюваними договорами дарування були порушені, невизнані або оспорені права позивача. З цього приводу колегія суддів виходить з правомірності вчинення боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, будь-якого правочину, що має наслідком припинення його платоспроможності (Постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 521/8260/17). Також, є безпідставним посилання скаржника на те, що судом не було враховано того, що станом на 15 травня 2013 року, тобто дату укладення спірних правочинів, у ОСОБА_3 не існувало заборгованості за вироком суду та договором про відшкодування шкоди від 23 листопада 2010 року, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повного фактичного виконання вироку суду в частині стягнення коштів із врахуванням умов договору про відшкодування шкоди від 23 листопада 2010 року. Колегія суддів вважає також безпідставними доводи скарги про те, що судом першої інстанції не враховано того, що позивачами не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження умов недійсності оспорюваного правочину, оскільки дані доводи спростовуються нормами матеріального та процесуального права, які правильно застосовані судом при ухваленні рішення та практикою суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах. З цього приводу скарга зводиться до неправильного трактування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Посилання скаржника є хибними стосовно того, що що на момент укладення відповідачами спірного правочину, арешт на нерухоме майно боржника накладено не було, так як постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 8 квітня 2013 року в частині накладення арешту виконана не була. Дані доводи спростовуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо суб`єкта, сформованої 13 червня 2013 року, з якої вбачається, що 16 квітня 2013 року до Державного реєстру були внесені відомості про арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_3 (т.2 а.с. 56). Посилання на те, що судом не врахована постанова державного виконавця від 8 квітня 2013 року, де вказано про накладення арешту на все майно боржника, незалежно від його родових та видових ознак, однак в даній постанові нічого не зазначено про спірний житловий будинок носять суб`єктивний характер та на правильність висновків суду не впливають. Також, колегія суддів не може прийняти доводи скарги стосовно того, що матеріали нотаріальної справи, яка була досліджена в суді першої інстанції, містять витяг із Державного реєстру про відсутність будь - яких обтяжень та заборон на відчуження нерухомого майна, в період травня 2013 року. Так, з витягу Державного реєстру обтяжень, сформованого 16 травня 2013 року, наданого приватним нотаріусом з матеріалів нотаріальної справи вбачається, що даний витяг про наявність чи відсутність обтяжень був здійснений по рухомому майну боржника, а не нерухомому, до яких відноситься будинок та земельні ділянки, що має істотне значення (т.1 а.с.96). Доводи ОСОБА_4 про те, що вона не була повідомлена належним чином про розгляд справи, що відбудеться 28 квітня 2021 року, у зв`язку з чим були порушені норми ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься заява представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10 (ордер міститься в матеріалах справи) про відкладення розгляду справи, що відбудеться 28 квітня 2021 року, яка свідчить про обізнаність останнього у даті розгляду справи. Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника стосовно того, що судом першої інстанції грубо порушені приписи ст. 257 ЦК України та не застосовано до спірних правовідносин строк позовної давності тривалістю у три роки, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається з матеріалів справи та вказується самими позивачами, вони дізнались про факт відчуження ОСОБА_3 належного їй майна, на яке може бути звернено стягнення при примусовому виконанні вироку суду з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки 122966038, сформованої 05 травня 2018 року на запит приватного виконавця Плесюка О.С. Наведене свідчить, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин, оскільки позивачі дізнались про порушення своїх прав 5 травня 2018 року, а звернулися з позовом до суду 14 травня 2018 року, тобто в межах трирічного строку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим й таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Постановлене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, колегія суддів не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2021 року у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 4 серпня 2021 року. Судді: Н. І. Гончар Ю. В. Сіренко Л. В. Нерушак