Постанова Київський апеляційний суд № 761/4854/20

справа №761/4584/20 головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О. провадження №22-ц/824/6462/2021 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про захист прав споживачів, В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач-1) та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач-2) звернулися до суду з позовом до ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (далі по тексту - відповідач) про захист прав споживачів, відповідно до якого просили визнати відмову відповідача від перевезення позивачів незаконною, а права позивачів, як споживачів послуг з перевезення повітряним транспортом, порушеними; стягнути з відповідача на користь позивачів повну вартість квитків у розмірі 5 918 грн та вартість додаткових послуг (бронювання місць) в розмірі 1 924 грн; стягнути з відповідачів на користь позивачів компенсацію за відмову проти їх волі в перевезенні в розмірі по 250 євро кожному та стягнути з відповідача на користь позивачів моральну шкоду у розмірі по 10 000 грн кожному. В обґрунтування позовних вимог вказували, що ОСОБА_2 30 жовтня 2018 року придбав через веб-сайт відповідача https://www.flyuia.com/ua/ru/home на своє ім`я та ім`я ОСОБА_1 електронні квитки ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» за №566-2412394136 та №566-2412394137 на міжнародне перевезення за маршрутом Київ-Відень-Київ рейсом Р8 845, з датою вильоту до Відня 30 листопада 2018 року та датою повернення до Києва 4 грудня 2018 року. Окрім квитків на зазначений рейс позивачем-2 30 жовтня 2018 року були оплачені додаткові послуги відповідача, а саме придбані певні посадкові місця в аварійному ряду. 30 листопада 2018 року позивачі здійснили попереднє зважування ручної поклажі позивача-2 без портативного персонального комп`ютера, яка була зважена на вагах в залі проходження реєстрації, та становила 6,7 кг. Під час безпосередньої посадки на рейс Київ-Відень Р8 845 представниками відповідача, що здійснювали наземне обслуговування даного рейсу, було заявлено вимогу здійснити повторне зважування ручної поклажі звичайним побутовими ручними вагами - кантером, після чого ними було заявлено, що вага багажу позивача-2 становить 11 кг, не було дозволено дістати з сумки ноутбук, і заявлено про відмову в перевезенні позивача-2 без додаткової сплати ним за перевищення ваги з посиланням на нові діючи правила перевезення. Позивачами було заявлено, що кантер виглядає як звичайний побутовий та ще й непрезентабельний, що викликає сумніви в його придатності виконувати функцію зважування належним чином; позивачі попросили надати документ, що підтверджує проходження повірки/сертифікації зважувального пристрою, щоб його покази могли бути використані як достовірні; позивачами було зазначено, що нові правила перевезення почнуть діяти лише з 15 січня 2019 року, як зазначено в посиланні на сайті відповідача. На зазначені посилання представники відповідача заявили, що 30 листопада 2018 року вже застосовуються нові правила перевезення, тобто, було дозволено перевозити виключно одну одиницю ручної поклажі без будь-яких додаткових предметів, а не декілька. Позивачі з метою вирішення ситуації запросили ідентифікаційні дані представників відповідача, але їм було відмовлено. Також, позивачі зазначали, що бейджи, які носять представники відповідача, були перевернуті ними та приховані, ідентифікувати себе вони відмовились. Як вказували позивачі, їх спроба довести неправомірність дій представників відповідача не мала жодного успіху та не дала жодного результату. В подальшому, представники відповідача склали акт відмови в перевезені одноособово. 4 грудня 2018 року позивачі звернулись до ДП «Аеропорт «Бориспіль» з метою збереження відеозапису інциденту, однак, даний запит був повністю проігнорований. Після інциденту позивачі надіслали відповідачу письмові претензії щодо незаконності відмови в перевезенні, з вимогою повернути в повному обсязі сплачену позивачами вартість квитків, додаткових послуг, компенсації, але відповідач відмовив у поверненні повної вартості квитків та сплаті компенсації, запропонувавши повернути тільки невикористані податки та збори. В подальшому, позивачі також звертались до Державної авіаційної служби. В результаті розгляду Державною авіаційною службою скарг позивачів були отримані відповіді з висновками щодо неправомірності дій представників відповідача в частині зважування багажу несертифікованим пристроєм та за результатами роботи комісії ДП «Аеропорт «Бориспіль» було обмежено доступ в контрольовану зону представникам відповідача. За викладених обставин, позивачі звернулися з позовом до суду за захистом своїх прав. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про захист прав споживачів задоволено частково. Визнано відмову ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» від перевезення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконною, а права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як споживачів послуг з перевезення повітряним транспортом, порушеними. Стягнено з ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на користь ОСОБА_1 повну вартість квитків в розмірі 5 918 грн та вартість додаткових послуг (бронювання місць) в розмірі 1 924 грн. Стягнено з ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на користь ОСОБА_2 повну вартість квитків в розмірі 5 918 грн та вартість додаткових послуг (бронювання місць) в розмірі 1 924 грн. Стягнено з ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 компенсацію за відмову проти їх волі в перевезенні в розмірі по 250 євро кожному. Стягнено з ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі по 2 000 грн кожному. Стягнено з ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у розмірі по 7 200 грн кожному. Стягнено з ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на користь держави судовий збір у розмірі 2 522,40 грн. В іншій частині позову - відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» звернулось до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідач 1 червня 2021 направив до суду заяву, якою просив продовжити граничні строки, що встановлені ухвалою суду від 17 лютого 2020 для подачі відзиву на позовну заяву, а також відкласти подальші процесуальні дії на більш пізній термін після скасування дії карантинних заходів (аркуші справи 86 - 88, додаток 5), однак суд першої інстанції ніяким чином не відреагував на зазначену заяву і у подальшому ухвалив рішення, в якому послався зокрема на недотримання відповідачем ст.ст. 183, 127, у зв`язку із чим «повернув» заяву відповідачу без розгляду. Вважає ситуацію з розглядом заяви такою, що в значній мірі порушує права учасника судового процесу, оскільки заява містить обґрунтування причин не можливості вчасної підготовки заперечень, а обставини, що викликали таку неможливість є загальновідомими і очевидно мали прямий і негативний вплив на діяльність відповідача. Вказує, що на підставі квитків № 566 2412394136 та № 566 2412394137 (додатки 1 та 2 до позову), що були придбані 1 листопада 2018 року на сайті МАУ, позивачі мали бути перевезеними на рейсах PS 845 - 30 листопада 2018 року (Київ - Відень) та PS 846 - 1 грудня 2018 (Відень - Київ). Придбані квитки передбачали можливість перевезення лише ручної поклажі (по 1 валізі максимальною вагою до 7 кілограм кожна), а у випадку бажання/необхідності перевезення зареєстрованого багажу - пасажири мали б сплатити додатковий збір. Під час придбання квитків пасажири ознайомилися з умовами Договору перевезення, а також Правилами МАУ і проставили у відповідному полі веб-інтерфейсу позначку на підтвердження того, що вони зрозуміли і повною мірою приймають зазначені умови, які зокрема містять інформацію про вимоги авіакомпанії до розмірів і ваги ручної поклажі. Придбання квитка неможливо завершити без проставлення зазначеної позначки. Оскільки пасажири придбали додаткову послугу з вибору місць в салоні повітряного судна, то їхні посадкові талони були оформлені раніше (направлені на електронну пошту, а також були доступними у відповідній програмі МАУ в мобільному телефоні) - 16 листопада 2018 року (додаток 6 - витяг з системи AirDb, в якій реєструється будь-яка дія пов`язана з придбаним перевезенням): текст «Print Boarding Pass» перекладається як «друк посадкового талону». Отже в день відправлення рейсу, оскільки у пасажирів не було валіз, які необхідно було б здати для перевезення у якості зареєстрованого багажу, вони одразу направились для проходженням передпольотних формальностей (контроль на безпеку і паспортний контроль). Після проходження зазначених формальностей, пасажири прибули до відповідного гейту для посадки на рейс. Під час сканування посадкових талонів на гейті представники обслуговуючої компанії також перевіряють відповідність ручної поклажі пасажирів установленим лімітам (вага та розміри). Розміри перевіряються в калібраторі (ніша обмежених розмірів, в яку вставляється валіза), вага перевіряється ручним кантером для зважування багажу. Під час зважування було встановлено, що вага валізи, яка належала ОСОБА_1 не перевищує 7 кілограмів у зв`язку із чим може бути прийнята до перевезення. У той самий час вага валізи ОСОБА_2 склала 11 кілограмів. У зв`язку із перевищенням дозволеної ваги, пасажиру було повідомлено, що він має привести вагу валізи у відповідність до вимог укладеного договору перевезення для перевезення її у якості ручної поклажі, або ж здати її для перевезення у якості зареєстрованого багажу з додатковою оплатою 55 євро. Вказує, що ОСОБА_2 відмовився вживати будь-яких заходів, та наполягав на тому, що вага відповідає вимогам для прийняття її в якості зареєстрованого багажу, оскільки в ній також знаходиться книга та ноутбук, які у відповідності до Правил МАУ можна перевозити окремо від валізи. При цьому пасажир категорично відмовлявся вийняти зазначені предмети з валізи для того, щоб перевірити вагу валізи без врахування ваги ноутбуку і книги. Також вказує, що під час спілкування з агентами позивачі наполягали на тому, що дії агентів є "незаконними" і такими, що порушують їх права, вели відео зйомку, наполягали на тому, щоб агенти дозволили зняти на камеру їх бейджі. Враховуючи сукупність зазначених обставин, пасажирам було відмовлено в перевезенні, у зв`язку із чим виписано акт про відмову в перевезенні (додаток 7 до позову), де викладено аналогічні обставини щодо невідповідності ваги (11 кг.) та поведінки (нецензурна лексика). Зазначає, що якщо пасажир ставить під сумнів показання кантера, то він має право підійти зі співробітником обслуговуючої компанії до сертифікованих вагів, що розташовані в залі відправлення, і переконатися, що результати зважування є точними. Оскільки у даній справі точність зважування не ставилася під сумнів, зазначена вище дія не була вчинена. Подальше посилання на неї у позові не спростовує факту відмови пасажира дістати ноутбук та книгу з валізи. Вважає, що позивач був достовірно обізнаним про те, що вага його валізи без ноутбука та книги, перевищує 7 кг, а тому він категорично відмовлявся від зазначеної дії. Звертає увагу суду, щоОСОБА_2 є досвідченим користувачем повітряного транспорту, наприклад протягом 2017 року ним було придбано 17 квитків на рейси МАУ, а в 2018 році - 12 квитків. За результатами використання послуг МАУ, ОСОБА_2 здійснює постійне направлення скарг до МАУ, зокрема протягом відповідного року було отримано скарг: 2016 - 12 шт.; 2017 - 3 шт.; 2018-5 шт.; 2019-8 шт. Паралельно, з тих самих підстав, ОСОБА_2 направляє скарги до Державіаслужби України, Уповноваженого ВРУ з прав людини та до інших державних органів. ОСОБА_2 є німецьким адвокатом, який достовірно обізнаний щодо своїх прав і обов`язків та за найменшої можливості намагається створювати ситуації, під час яких він буде мати можливість направити чергову скаргу для захисту його нібито порушених прав. На думку відповідача, обставини справи свідчать про те, що саме позивачі завдали моральної шкоди співробітникам МАУ, а їхні дії з небажання привести вагу ручної поклажі до умов укладеного Договору перевезення, є умисними і такими, що направлені на створення конфліктної ситуації, яка може/має призвести до відмови в перевезенні. 29 червня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Кидалов І.М. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідача ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» - адвокат Ярмак М.М. просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із доведеності позову в частині вимог про відшкодування повної вартості квитків та стягнення компенсаційної виплати. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку щодо зменшення розміру стягнення моральної шкоди. Таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі наступних встановлених обставин. Судом встановлено, що позивач-2 30 жовтня 2018 року придбав через веб-сайт відповідача https://www.flyuia.com/ua/ru/home на своє ім`я та ім`я позивача-1 електронні квитки ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» за №566-2412394136 та №566-2412394137 на міжнародне перевезення за маршрутом Київ-Відень-Київ рейсом Р8 845, з датою вильоту до Відня 30 листопада 2018 року та датою повернення до Києва 4 грудня 2018 року. Вказане підтверджується копіями електронних квитків №566-2412394136, №566-2412394137. Окрім квитків на зазначений рейс позивачем-2 30 жовтня 2018 року були оплачені додаткові послуги відповідача, а саме придбані певні посадкові місця в аварійному ряду https://www.flyuia.com/ua/ua/services/choose-seats, що вбачається з бронювання авіапослуг, що отримане позивачами на електрону адресу позивача-2 після здійснення оплати, та рахунку-фактури №12468ЕС від 30 жовтня 2018 року. Як вбачається з акта про відмову в перевезенні від 30 листопада 2018 року рейс №845, позивачам було відмовлено у перевезенні. Як підставу для відмови в зазначеному акті зазначено наступне: «у пасажира ручна поклажа 11 кг, відмовляється сплачувати і щось змінювати. Виражався нецензурною лексикою, знімав відео і фотографував агентів на телефон і відмовився летіти». Крім того, підставою для відмови в перевезенні зазначено передбачену у п. 2 розділу ХІ Правил підставу, зокрема, пасажир поводиться таким чином, що викликає сумніви щодо забезпечення безпеки польоту під час перевезення, а саме демонструє агресивну поведінку з використанням погроз стосовно інших пасажирів, працівників перевізника та екіпажу повітряного судна; пасажиром не були сплачені відповідний тариф або збори, які повинні бути сплачені. Судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини, що виникли між сторонами спору та правильно застосовані норми, які регулюють ці правовідносини, а саме: норми ЦК України, що регулюють загальні умови перевезення, Повітряний кодекс України, Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2012 №735, Правила сертифікації аеропортів, затверджені наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 13.06.2006 року №407 та Конвенція про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, вчиненої 28 травня 1999 року в місті Монреалі, до якої Україна приєдналась 17 грудня 2008 року на підставі Закону №685-VI. Відповідно до ч. 2 ст. 908 ЦК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Статтею 910 ЦК України встановлено, що за договором перевезення пасажира перевізник зобов`язується перевезти пасажира до пункту призначення, а у разі здавання багажу - доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу. Укладання договору перевезення пасажира та багажу з перевізником підтверджується видачею пасажирського квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів). На час дати вильоту до Відня 30.11.218 року вже набули чинності Авіаційні правила України «Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу», затверджені наказом Державної авіаційної служби України від 26.11.2018 № 1239, однак на сайті МАУ було розміщене повідомлення про те, що нові правила та умови перевезення ручної поклажі діятимуть для пасажирів, які придбали перевезення починаючи з 01 листопада 2018 року з датою вильоту починаючи з 15 січня 2019 року. Пунктом 1 глави 1 Розділу ІV Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2012 №735, передбачено, що пасажирський квиток та багажна квитанція є підтвердженням укладення договору про перевезення та відображають його умови. Квиток надає право пасажиру на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов`язує перевізника здійснити відповідне перевезення пасажира та його багажу, а також надати інші послуги, пов`язані з перевезенням, згідно з умовами договору перевезення, крім випадків, визначених у пункті 4 цієї глави. Умови договору перевезення, що додаються до квитка, не повинні суперечити Монреальській конвенції, Повітряному кодексу України та цим Правилам. Як ручна поклажа за указаними правилами приймаються речі, що мають вагу та габарити, встановлені перевізником, які дозволяють безпечно розмістити їх у салоні повітряного судна на багажних полицях або під сидінням крісла. Забороняється розміщення ручної поклажі та дозволених до перевезення речей у всіх проходах салону повітряного судна. Відповідно до п. 3 глави 2 розділу ХІІ указаних Правил, пасажир має право перевезти безоплатно понад норми безкоштовного перевезення багажу предмети, які він тримає при собі і не поклав до багажу, зокрема дамська і чоловіча сумки, харчування для дитини, що необхідно під час польоту та прогулянковий дитячий візок. Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України, перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Згідно з ч. 16 ст. 100 Повітряного кодексу України, пасажир має право на компенсацію від авіаперевізника і надання допомоги у разі відмови у перевезенні, скасування чи тривалої затримки рейсу, зниження класу обслуговування пасажиру в порядку, встановленому цим Кодексом, авіаційними правилами України та міжнародними договорами України. Як правильно встановлено судом першої інстанції, з відповіді Державної авіаційної служби України від 28 січня 2019 року, за результатами перевірки було встановлено, що ТОВ «Маяк Гарант», який здійснював обслуговування пасажирів рейсу PS 845 за маршрутом Київ (Бориспіль) - Відень 30 листопада 2018 року, в частині обслуговування пасажирів та багажу, а саме зважування товару, здійснював без сертифіката відповідності, що є порушенням вимог Повітряного кодексу України та Правил сертифікації аеропортів, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 13 червня 2016 року №407, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23 червня 2006 року №740/12614. За результатами роботи комісії ДП МА «Бориспіль» обмежив доступ в контрольовану зону працівниками ТОВ «Маяк Гарант». Таким чином, висновок суду першої інстанції про непідтвердження викладеної в акті обставини про перевищення вантажу, як підстави для відмови у перевезенні, з огляду на те, що ТОВ «Маяк Гарант» здійснювало зважування товару без сертифіката відповідності, є правильним. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про непідтвердження обставини, яка теж була зазначена в акті як підстава для відмови у перевезенні позивачів, а саме про те, що пасажир виражався нецензурною лексикою, знімав на відео та фотографував, а відтак був загрозою безпеки польоту. Як вбачається, з відповіді Державної авіаційної служби України від 28 січня 2019 року, ведення аудіо запису технологічного процесу в ДП МА «Бориспіль» не передбачено, що свідчить про відсутність інших доказів, окрім наявного в матеріалах справи акта від 30 листопада 2018 року про події, викладені в акті. Водночас, відповідач не надав суду будь-яких інших доказів, які свідчать про те, що позивачі демонстрували агресивну поведінку з використанням погроз стосовно інших пасажирів, працівників перевізника та екіпажу повітряного судна. Окрім того, в матеріалах справи наявні пояснення, надані поліцейському СПП в а/п «Бориспвль» Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області Верещуку П.О., з яких вбачається, що ситуація, яка мала місце 30 листопада 2018 року, відбулася саме у зв`язку з перевищенням ваги багажу позивача-2, який зважувався, як встановлено вище без сертифіката відповідності. Водночас, доказів протилежного відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду надано не було, як і не надано доказів того, що позивачі поводилися таким чином, що викликало сумніви щодо забезпечення безпеки польоту під час перевезення, а саме демонстрували агресивну поведінку з використанням погроз стосовно інших пасажирів, працівників перевізника та екіпажу повітряного судна. Судом першої інстанції також правильно встановлено, що актом зафіксовано відмову у перевезенні обох позивачів, однак акт не містить підстав щодо відмови у перевезенні від 30 листопада 2018 року щодо кожного позивача, зокрема ОСОБА_1 . Отже, судом першої інстанції було правильно встановлено, що єдиним наявним в матеріалах справи доказом, який послугував підставою для відмови у перевезенні позивачів, є акт про відмову в перевезенні від 30 листопада 2018 року, однак, вказаний акт не може слугувати належним доказом у справі, оскільки, складений відносно позивачів, водночас, зі змісту якого не вбачається, ким саме було здійснено порушення, яке, на думку відповідача, і стало підставою для відмови у перевезенні пасажирів. Інших доказів, що підтверджують правомірність відмови позивачам у перевезені, відповідачем не надано. Відповідно до п. 1 Глави 2 Правил, примусове повернення коштів або перебронювання без застосування штрафних санкцій здійснюються у випадках: скасування, перенесення, затримки рейсу, на який у пасажира були заброньовано місце та оформлено квиток; неправильного оформлення перевізних документів; заміни класу обслуговування або типу повітряного судна; неможливості надати пасажиру місце відповідно до бронювання; незабезпечення перевізником стикування з рейсом, на який пасажир має підтверджене бронювання і який зазначений у тому самому квитку, що і попередній; відмови в перевезенні через несплату пасажиром тарифу чи зборів (такс) у разі зміни тарифів або правил їх застосування порівняно з тими, що діяли на день відправлення пасажира з початкового аеропорту, зазначеного у квитку; використання перевізником права відмови в перевезенні з причин, що викладені у пунктах 1 та 6 розділу ХІ цих Правил; хвороби пасажира або членів його родини, що подорожують разом із ним, за наявності відповідним чином оформленої довідки закладу охорони здоров`я; в інших випадках відмови пасажира від перевезення або відмови перевізника у перевезенні пасажира, що сталися з вини перевізника. Згідно з п. 2 Глави 2 Правил, у випадку примусового повернення сума коштів, що повертається пасажиру, повинна дорівнювати: якщо жодна частина квитка не була використана - сумі, що дорівнює повній вартості квитка за ціною, за якою його було придбано. З урахуванням викладеного та зважаючи на докази, долучені до матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що відповідач має відшкодувати позивачам повну вартість квитків у розмірі 5 918,00 грн та вартість додаткових послуг (бронювання місць) в розмірі 1 924 грн. Окрім того, відповідно до п. 3 Глави 1 Розділу ІV Правил, умови договору перевезення, що додаються до квитка, не повинні суперечити Монреальській конвенції, Повітряному кодексу України та цим Правилам. Отже, придбавши електронні авіаквитки, позивачі уклали з відповідачем Договір на міжнародне повітряне перевезення за Умовами Договору повітряного перевезення авіакомпанії МАУ відповідно до Правил, які, в свою чергу, не повинні суперечити Монреальській конвенції, Повітряному кодексу України та цим Правилам. Відповідно до ст. 29 Монреальської конвенції, під час перевезення пасажирів, багажу та вантажу будь-який позов стосовно заподіяної шкоди, незалежно від його підстави, чи то на підставі цієї Конвенції, договору, у зв`язку з правопорушенням або на будь-якій іншій підставі, може бути поданий лише відповідно до умов і меж відповідальності, які передбачені цією Конвенцією, без шкоди для визначення кола осіб, що мають право на позов, та їхніх відповідних прав. При будь-якому такому позові штрафи, штрафні санкції чи будь-які інші виплати, що не стосуються компенсації фактичної шкоди, не підлягають стягненню. За змістом п. 2 Глави 2 розділу XXVII Правил, відповідальність перевізника за неналежне перевезення в будь-якому випадку обмежена реальними збитками, доведеними пасажирами. Відповідно до пп. 17.2.5 п. 17.2 Розділу 17 Правил повітряних перевезень пасажирів та багажу ПрАТ «Авіакомпанія «міжнародні авіалінії України» та п. 5 Глави 2 Розділу 16 Правил №735, якщо пасажиру відмовлено у перевезенні проти його волі, авіакомпанія здійснює компенсаційну виплату у таких розмірах: 250 євро - для рейсів дальністю до 1500 кілометрів включно; 400 євро - для рейсів дальністю понад 1500 до 3500 кілометрів включно; 600 євро - для рейсів дальністю понад 3500 кілометрів. Суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність підстав для відшкодування позивачам компенсаційної виплати за відмову в перевезені в розмірі по 250 Євро кожному. Указаний розмір ні позивачами ні відповідачем не заперечується. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» відмовило позивачам у наданні послуг з авіаперевезення без достатніх на те правових підстав, в зв`язку з чим понесені ними майнові збитки мають бути відшкодовані за рахунок відповідача. Однак колегія апеляційного суду не може погодитись, що встановлені судом першої інстанції обставини є підставою для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди. Так, у доводах апеляційної скарги відповідач заперечує наявність підстав для стягнення з нього моральної шкоди, що суперечить нормам права, які регулюють спірні правовідносини. Згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України (254к/96-ВР) або у випадках, передбачених нормами Цивільного кодексу України (435-15), а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди, зокрема, Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12). Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно п. 5) ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. При цьому положеннями ч. 3 ст. 101 Повітряного кодексу України передбачено, що дія Закону України "Про захист прав споживачів" поширюється на повітряні перевезення, крім питань, які врегульовані цим Кодексом, правилами повітряних перевезень пасажирів та вантажів, міжнародними договорами України. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 2 ЦПК України 2004 року). Аналогічне положення міститься у частині другій статті 3 Повітряного кодексу України. Правовідносини у галузі авіаперевезення регулюються Конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 року, яка набрала чинності для України 06 травня 2009 року (далі - Монреальська конвенція), Повітряним кодексом України (далі - ПК України) та Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2012 року №735. Так, позивачам було відшкодовано повну вартість квитків, що є фактичною шкодою, та компенсаційні виплати за відмову в перевезенні, які не є фактичною шкодою, а є компенсацією, розмір якої обумовлено у п. 5 глави 2 розділу ХVІ Правил, яким, при цьому не передбачено відшкодування моральної шкоди. Також положеннями статті 29 Монреальської конвенції передбачено, що під час перевезення пасажирів, багажу та вантажу будь-який позов стосовно заподіяної шкоди, незалежно від його підстави, чи то на підставі цієї Конвенції, договору, у зв`язку з правопорушенням або на будь-якій іншій підставі, може бути поданий лише відповідно до умов і меж відповідальності, які передбачені цією Конвенцією, без шкоди для визначення кола осіб, що мають право на позов, та їхніх відповідних прав. При будь-якому такому позові штрафи, штрафні санкції чи будь-які інші виплати, що не стосуються компенсації фактичної шкоди, не підлягають стягненню. Аналогічне положення міститься у пункті 2 глави 2 розділу ХХVІІ Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, де зазначено, що відповідальність перевізника за неналежне перевезення в будь-якому випадку обмежена реальними збитками, доведеними пасажирами. Зі змісту зазначених норм права випливає, що авіаперевізник відповідає за неналежне перевезення у межах реальних (фактичних) збитків, доведених пасажирами, але не вище ніж розмір відшкодування, встановлений нормами Монреальської конвенції. Аналогічні висновки міститься у постановах Верховного Суду України від 29 квітня 2009 року та Верховного Суду від 17 вересня 2018 року у справі № 761/46018/16-ц. Як убачається із преамбули Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, вчиненої 28 травня 1999 року в місті Монреалі, до якої Україна приєдналась 17 грудня 2008 року на підставі Закону №685-VI, Держави - сторони цієї Конвенції домовились щодо її умов визнаючи значний внесок Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, підписаної у Варшаві 12 жовтня 1929 року (далі - Варшавська конвенція), та інших пов`язаних з нею документів у справу гармонізації норм міжнародного приватного повітряного права; визнаючи необхідність удосконалення й консолідації Варшавської конвенції та пов`язаних з нею документів; визнаючи важливість забезпечення захисту інтересів споживачів під час міжнародних повітряних перевезень і необхідність справедливої компенсації відповідно до принципу найбільш повного відшкодування; знову підтверджуючи бажаність упорядкованого розвитку міжнародних повітряних перевезень і безперешкодного пересування осіб, багажу та вантажів згідно з принципами й цілями Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, учиненої в Чикаго 7 грудня 1944 року; будучи переконаними в тому, що колективні дії держав стосовно подальшої гармонізації й кодифікації деяких правил, які регулюють міжнародні повітряні перевезення, у формі нової конвенції є найбільш адекватним способом досягнення справедливого балансу інтересів. Таким чином, підстави вважати, що компенсаційні виплати є недостаніми для відшкодування завданої позивачам перевізником шкоди та не відповідають досягненню справедливого балансу інтересів, позивачами не доведено та судом першої інстанції не встановлено. Ураховуючи наведене висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди є помилковими. Тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Предметом позову є вимоги, як майнового, так і не майнового характеру, за які було тричі сплачено судовий збір по 840,80 грн за кожну вимогу. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів виходить із того, що позовні вимоги задоволено щодо двох таких вимог майнового та немайнового характеру та відмовлено у відшкодуванні моральної шкоди. Тому колегія апеляційного суду дійшла висновку щодо пропорційності задоволених вимог на 2/3 частини. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України). Таким чином, витрати на правову допомогу у суді першої інстанції підлягають відшкодуванню у розмірі 9 600 грн (по 4 800 грн кожному) та з ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 681,60 грн. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2020 року в частині вирішення вимоги про стягнення моральної шкоди та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. В задоволенні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про стягнення моральної шкоди відмовити. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі по 4800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп. кожному . Стягнути з приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на користь держави судовий збір у розмірі 1681 (одну тисячу шістсот вісімдесят одну) грн. 60 коп. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба