Постанова Київський апеляційний суд № 758/3834/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 758/3834/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/747/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року (суддя Сіромашенко Н.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Міжнародні авіалінії України» про захист прав споживача, відшкодування майнової та моральної шкоди, встановив: у травні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача матеріальні збитки у розмірі 7 098грн, компенсаційну виплату у розмірі 10 287грн, моральну шкоду у розмірі 200 000грн та судові витрати. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що в листопаді 2021 року він придбав у відповідача електронні авіаквитки на переліт сполученням Київ-Берлін-Київ, номер бронювання UF6BSK, загальною вартістю 7 098грн, сплативши за них згідно квитанції від 28 листопада 2021 року. Перевіривши на офіційному сайті електронних квитків їхній статус, він впевнився в укладенні договору купівлі квитків з відповідачем. Однак, через деякий час відповідач повідомив про те, що у зв`язку з впливом пандемії COVID-19 на пасажирські авіаперевезення його рейс PS423 KBP-BER 24FEB було скасовано. Позивач посилався на те, що відповідач приніс вибачення за завдані незручності та запропонував надіслати претензію щодо повернення коштів за невикористаний квиток, що він і зробив 10 грудня 2021 року. У подальшому, 18 грудня 2021 року, він звернувся до фахівця контакт-центру стосовно компенсації коштів за невикористані квитки, на що отримав відповідь про те, що термін оформлення повернення коштів складає 90 днів. Однак, після закінчення вказаного строку відповідач кошти за невикористані квитки не повернув. Позивач, посилаючись на ч. 5 ст. 104 ПК України та розділ 16.2 Правил повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу ПрАТ «Авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», зазначав, що оскільки відстань між містом Київ та містом Берлін складає 1 343 км, тому у випадку скасування рейсу відповідач має сплатити на його користь компенсацію у розмірі 250 євро за кожен квиток. Також, позивач зазначав, що відмова відповідача у своєчасному поверненні коштів за невикористаний квиток внаслідок скасованого авіарейсу спричинила йому душевні страждання та вплинула на його сімейні стосунки, відтак йому було завдано моральну шкоду, яку він, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог, оцінює в 200 000грн. Крім цього, позивач зазначав, що 23 травня 2022 року ним було укладено договір про надання правничої допомоги, згідно п. 4 якого та платіжної квитанції від 23 травня 2022 року його витрати на правничу допомогу склали 7 000грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за авіаквитки в розмірі 7 098грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 224,62грн, а всього - 7 322,62грн. Стягнуто з ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» на користь держави 1 073,60грн судового збору. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити, задовольнивши його позов в повному обсязі, посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Позивач зазначає, що відповідачем було фактично визнано зазначене в позовній заяві порушення, однак всупереч п. 16.2.2 Правил повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу приватного акціонерного товариства «Авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України» відповідачем упродовж семи днів не було відшкодовано вартість перевезень, яка має бути виплаченою готівкою, електронним ваучером чи, за наявності засвідченої у письмовій формі згоди пасажира, у вигляді дорожніх чеків та/або інших послуг - повної вартості квитка за ціною, за якою його було придбано. Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки відповідач повідомив його про скасування рейсу завчасно, а не відмовив у перевезенні проти волі пасажира, то вимоги про стягнення компенсації задоволенню не підлягають. Крім цього, суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про те, що нормами міжнародного і приватного права можливість відшкодування моральної шкоди не передбачена. Позивач зазначає, що введення карантину внаслідок коронавірусної інфекції COVID-19, який мав місце в той період, не свідчить про настання форс-мажорних обставин, оскільки не впливав на графік пасажирських перевезень, а відтак не звільняє відповідача від виконання зобов`язань. Відтак, позовні вимоги про відшкодування шкоди підлягають задоволенню на підставі ст. 1167 ЦК України. Крім цього, позивач посилався на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки викладеним у позовній заяві його доводами з приводу стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України, які діяли на час відкриття апеляційного провадження, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 28 листопада 2021 року позивач придбав квитки для здійснення повітряного перевезення за бронюванням «UF6BSK» рейсами PS 423 Київ-Берлін 24 лютого 2022 року та PS 424 Берлін-Київ 3 березня 2022 року (с.с.6-8). За вказані квитки позивачем було сплачено 7 098грн, що підтверджується квитанцією про оплату від 28 листопада 2021 року №MNW4UJ27G1128 (с.с.9-10). 7 грудня 2021 року позивач отримав електронний лист від відповідача, в якому зазначалось про те, що у зв`язку з впливом пандемії COVID-19 його рейс було скасовано (с.с.21). Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не заперечував отримання 10 грудня 2021 року претензії позивача про повернення коштів за невикористаний квиток, а також про повідомлення 18 грудня 2021 року позивача про те, що термін повернення коштів складає 90 днів. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми вартості квитків у розмірі 7 098грн, суд першої інстанції виходив з того, що придбавши квитки, позивач уклав з відповідачем договір на міжнародне повітряне перевезення, однак через скасування рейсу, на підставі положень ПК України та Правил, відповідач мав повернути кошти позивачу, що не зробив. Рішення суду в цій частині не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду. Відмовляючи у стягненні з відповідача компенсації, передбаченої ч. 4 ст. 104 ПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був завчасно повідомлений про скасування рейсу, отже підстави для стягнення такої компенсації відсутні. Також, суд першої інстанції вважав, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди діями відповідача, а також доказів заподіяння йому моральних страждань, які той оцінив у 200 000грн. Проте, повністю погодитися з висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з таких підстав. Щодо стягнення компенсаційної виплати. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами. Положеннями статті 908 ЦК Українивстановлено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. За договором перевезення пасажира, перевізник зобов`язується перевезти пасажира до пункту призначення, а у разі здавання багажу, доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу. Укладання договору перевезення пасажира та багажу з перевізником підтверджується видачею пасажирського квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів) (стаття 910 ЦК України). У частині другій статті 100 Повітряного кодексу України вказано, що правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів, багажу, вантажу і пошти авіаперевізником, суб`єктами з наземного обслуговування, а також галузеві стандарти та нормативи якості такого обслуговування встановлюються авіаційними правилами України та мають бути однаковими для внутрішніх і для міжнародних рейсів. Авіаперевізник зобов`язаний виконувати зазначені у частині другій цієї статті правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів, багажу, вантажу і пошти, а також галузеві стандарти та нормативи якості обслуговування. При цьому критерії віднесення до класу обслуговування (бізнес-клас, економ-клас, преміум-клас) повинні бути однаковими для внутрішніх і для міжнародних рейсів (частина третя статті 100 Повітряного кодексу України). Згідно з приписами частини четвертої статті 100 Повітряного кодексу України, авіаперевізник на підставі зазначених у частині другій цієї статті правил повітрянихперевезень повинен встановити свої правила, спрямовані на підвищення ефективності та якості перевезень, які не можуть містити стандартів чи нормативів якості, відповідальності за обслуговування пасажирів, нижчих за рівень установлених вимог, попередньо погодивши їх з уповноваженим органом з питань цивільної авіації. Авіаперевізник під час організації повітряних перевезень повинен вжити заходів для доведення до відома споживачів через інформаційно-рекламні засоби, у тому числі автоматизовані системи бронювання, інформації щодо повітряних ліній і розкладу польотів повітряних суден, тарифів на перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти повітряним транспортом, а також про умови обслуговування пасажирів та обробки вантажу на землі перед польотом, після нього та на борту повітряного судна (частина сьома статті 100 Повітряного кодексу України). Згідно пунктів 2, 3 глави 1 розділу ІІІ Авіаційних правил України «Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу», затверджених наказом Державної Авіаційної Служби України від 26.11.2018 № 1239, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.02.019 за № 141/33112 (далі - Авіаційні правила), укладення договору повітряного перевезення та його умови підтверджуються квитком, який видається пасажиру авіаперевізником або агентом з продажу. Квиток надає право пасажиру, зазначеному у квитку, на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов`язує авіаперевізника здійснити перевезення пасажира і його багажу та надати інші послуги відповідно до договору повітряного перевезення, крім випадків, визначених у пункті 5 цієї глави. За змістом пунктів 1, 2, 3 глави І розділу XVI Авіаційних правил, перевізник може затримати або скасувати рейс як з комерційних причин, так і з причин, які не залежать від нього. Згідно з положеннями частини шостої статті 100 Повітряного кодексу України, авіаперевізник у своїх правилах повинен встановити та довести до відома пасажирівпорядок виплати компенсації і надання допомоги пасажирам у разі відмови від прийняття на борт або скасування польоту чи затримки вильоту, зниження класу обслуговування пасажира, повернення плати за ненадану послугу з повітряного перевезення, розмір та спосіб виплати компенсації і обслуговування пасажирів, яким відмовлено у прийнятті на борт. Зазначені правила повинні відповідати вимогам та правилам, установленим міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, законодавству України, в тому числі авіаційним правилам України. При цьому розмір виплати компенсації та надання допомоги пасажирам мають бути однаковими для внутрішніх і для міжнародних рейсів. Згідно з частиною 16 статті 100 Повітряного кодексу України, пасажир має право на компенсацію від авіаперевізника і наданнядопомоги у разі відмови у перевезенні, скасування чи тривалої затримки рейсу, зниження класу обслуговування пасажиру в порядку, встановленому цим Кодексом, авіаційними правилами України та міжнародними договорами України. Регламент (ЄС) Європейського Парламенту та Ради від 11 лютого 2004 року № 261/2004 «Про запровадження загальних правил компенсації та допомоги пасажирам у разі відмови у перевезенні та скасування чи тривалої затримки рейсів», передбачає: п. 14) як і в рамках Монреальської конвенції (995-594) зобов`язання фактичних авіаперевізників повинні бути обмежені або фактичні авіаперевізники повинні звільнятися від відповідальності, якщо подія викликана надзвичайними обставинами, яких неможливо було б уникнути навіть у випадку прийняття всіх розумних заходів. Подібні обставини, зокрема, можуть виникати у випадках політичної нестабільності, метеорологічних умов, несумісних з виконанням відповідного авіарейсу, ризиків, пов`язаних з безпекою, непередбачених несправностей, здатних вплинути на безпеку авіарейсу, а також страйків, які впливають на роботу фактичного авіаперевізника. Як було встановлено судом, скасування рейсу, на який позивач придбав квиток, відбулось у зв`язку з впливом пандемії COVID-19, тобто з підстав, яких неможливо було уникнути та які не залежали від дій відповідача. Згідно статті 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Згідно частини п`ятої статті 104 Повітряного кодексу України, якщо пасажиру відмовлено у перевезенні проти його волі, авіакомпанія здійснює компенсаційну виплату у таких розмірах: 250 євро - для рейсів дальністю до 1500 кілометрів; 400 євро - для рейсів дальністю понад 1500 до 3500 кілометрів; 600 євро - для рейсів дальністю понад 3500 кілометрів. Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2018 року у справі № 761/46018/16-ц зазначив, що для того, щоб мала місце відмова у перевезенні має існувати декілька обставин: рейс виконується за розкладом; позивачі вчасно прибули для посадки на рейс; іншим пасажирам надано можливість скористатися рейсом; позивачам відмовлено у праві скористатися рейсом з підстав, які знаходяться під контролем перевізника. Відповідно до частини першої статті 105 Повітряного кодексу України у разі скасування рейсу пасажирам має бути запропоновано обслуговування відповідно до частини другої статті 104 цього Кодексу та компенсацію відповідно до частин п`ятої і шостої статті 104 цього Кодексу. Пасажир має право на компенсацію, якщо його не поінформовано про скасування рейсу: щонайменше за два тижні до запланованого часу відправлення; у період не більше ніж за два тижні і не менше ніж за сім днів до запланованого часу відправлення та запропонованозміну маршруту, що дасть змогу вирушити з пункту відправлення не пізніше ніж за дві години до запланованого часу відправлення та прибути у кінцевий пункт призначення не пізніше ніж через чотири години після запланованого часу прибуття; менше ніж за сім днів до запланованого часу відправлення та запропоновано зміну маршруту, що дасть змогу вирушити з пункту відправлення не пізніше ніж за годину до запланованого часу відправлення та прибути у кінцевий пункт призначення не пізніше ніж через дві години після запланованого часу прибуття. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення компенсаційної виплати, оскільки відповідач, виконуючи вимоги закону, більше ніж, за два місяці повідомив позивача про скасування його рейсу та причини скасування. Щодо стягнення моральної шкоди. Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Повітряний кодекс України, та Монреальська Конвенція 1999 року, а також Авіаційні правила не передбачають відшкодування заподіяної моральної шкоди повітряним перевізником. Наведені висновкипідтверджуються і позиціями, які викладені у постанові Верховного суду від 17 вересня 2018 року у справі № 761/46018/16-ц. Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 вказано, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства». Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Станков проти Болгарії, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»). Колегія суддів зазначає, що за змістом позовної заяви моральна шкода позивачу була завдана не самим скасуванням рейсу, а необґрунтованим затягуванням відповідачем з виплатою відшкодування вартості авіаквитків. Враховуючи, що суд першої встановив, що відповідач безпідставно не повернув позивачу сплаченні останнім грошові кошти за квитки, позивач має право на отримання морального відшкодування за порушення його прав. Разом з цим, колегія суддів вважає необґрунтованим та неспівмірним заявлений позивачем розмір моральної шкоди та приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5 000грн, оскільки саме такий розмір відповідає характеру та глибині завданих позивачу моральних страждань, а також забезпечуватиме дотримання принципів розумності та справедливості. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000грн. Суд першої інстанції, частково задовольнивши позов, стягнув на користь позивача витрати на професійну правову допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК). Частина 2 статті 141 ЦПК України визначає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, позивач має правові підстави для відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню і колегія суддів частково задовольняє позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, розмір витрат позивача на правову допомогу, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, підлягає збільшенню до 377,30грн (7 000грн х 5,39%), тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Міжнародні авіалінії України», ЄДРПОУ 14348681, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду у розмірі 5 000грн. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року в частині визначення розміру витрат на професійну правову допомогу змінити, збільшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню Приватного акціонерного товариства «Міжнародні авіалінії України» на користь ОСОБА_1 з 224,62грн до 377,30грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук