Постанова 4855 № 640/11140/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11140/20 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі про відмову у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 06.09.2017 року перерахунок та виплату пенсії, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Прокуратури міста Києва № 18/61 від 27.02.2020р. без всяких обмежень. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 29.10.2001 року ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII. З метою перерахунку раніше призначеної пенсії, позивачем отримано довідку Прокуратури міста Києва про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) що враховаується для перерахунку пенсії від 27.02.2020 № 18/61. Покликаючись на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019, позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній станом на час призначення пенсії). Проте, відповідач відмовив у проведенні перерахунку пенсії. Позивач вважає рішення відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії протиправним та таким, що порушує гарантоване державою її право на пенсію. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі довідки прокуратури м. Києва від 27.02.2020 р. №18/61. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві з 13.12.2019 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати, на підставі довідки прокуратури м. Києва від 27.02.2020 р. №18/61 з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Крім того, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким змінити п. 4 рішення Окружного адміністративного суду від 16.03.2021 року про відмову в задоволенні решти позовних вимог і задовольнити позовні вимоги в частині про перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, яка зазначена в довідці прокуратури м. Києва № 18/61 від 27.02.2020 року та здійснити виплату різниці між нарахованою після перерахунку та фактичною отриманою пенсією разом однією сумою. Також, позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, та отримує пенсію за вислугу років з 29.10.2001 року, призначену відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати. У зв`язку з набранням чинності 06.09.2017 р. постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" ОСОБА_1 отримав довідку прокуратури м. Києва від 27.02.2020 р. №18/61 про розмір фактично нарахованої заробітної плати за аналогічною посадою у розрізі складових, на які нараховані страхові внески. За посадою старший прокурор прокуратури області відповідний розмір заробітної плати, з якої було сплачено страховий внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, становить 35 017, 92 грн. 28.02.2020 р. та 05.05.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України м. Києва з заявою про перерахунок пенсії на підставі вказаної довідки. 13.03.2020 ГУ ПФУ в м. Києві листом №2600-0308-8/35286 у перерахунку пенсії позивачу відмовлено та зазначено, що після прийняття рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 р. №7-р(П)/2019, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, нормативно-правові акти про підвищення заробітної плати працівникам прокуратури прийнято не було. Постановою Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці прокурорів" від 11.12.2019 р. №1155 зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури не є підставою для перерахунку пенсії. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, вважаючи його необґрунтованим та протиправним, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а вимога позивача про виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, є передчасною. Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників визначалися Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ). Відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Частиною 11 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) передбачено, що пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються органами Пенсійного фонду України і виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною 12 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначенні пенсії позивачу) визначалися підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам, відповідно до якої обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком. Згідно з ч. 17 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції чинній на час призначенні пенсії позивачу) призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. Таким чином, станом на час призначення пенсії позивачу порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у ч. 12 та ч. 17 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ. Разом з тим, станом на дату звернення позивача із заявами до відповідача про перерахунок пенсії правове регулювання відносин, що виникають у сфері пенсійного забезпечення прокурорів змінено. 01.01.2015 ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено в новій редакції у відповідності до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VIII, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. 14.10.2014 прийнято новий Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ), який набрав чинності з 15.07.2015. Відповідно до ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VІІ, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 3 розділу ХІІ "Прикінцевих положень" Закону № 1697-VІІ, попередній Закон України "Про прокуратуру" (№ 1789-ХІІ ) із змінами частково втратив чинність, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 Закону. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІ (далі - Закон № 213-VІІ) знову внесено зміни до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а саме в ч. 15 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, згідно з якою визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (п. 1 розділу І Закону № 213-VІІ). Водночас, п. 5 розділу ІІІ "Прикінцевих положень" Закону № 213-VІІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, "Про прокуратуру". Таким чином, з моменту призначення позивачу пенсії згідно з Законом № 1789-ХІІ до ст. 50-1 даного Закону неодноразово вносились зміни. З наведеного вбачається, що нова редакція ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким пенсія призначена до набрання чинності новою редакцією. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 22, ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до ст. 22 Конституції України не допускається. У Рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що положення ч. 1 ст. 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (пп. 2.2 п. 2). Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований ст. 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48). На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб (пп. 2.3 п. 2). Крім того, слід зазначити, що Рішенням Другого Сенату Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 (справа № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) положення частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, визнано такими, що не відповідають Конституції України. Конституційний Суд України у вказаному рішенні встановив, що: частина двадцята статті 86 Закону №1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; частина двадцята статті 86 Закону №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: "

20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки". Конституційний Суд України зазначив, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом. Конституційний Суд України також дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України. Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно зі статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У Рішенні від 24.12.1997 №8-зп у справі №3/690-97 Конституційний Суд України зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. У Рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі №1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, положення частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VII зі змінами, якою передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №7-р(II)/2019 (справа №3-209/2018(2413/18, 2807/19), як це визначено статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", тобто з 13.12.2019. Отже, з 13.12.2019 Закон №1697-VII не містить вимоги про необхідність визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України. Натомість, підставою для проведення перерахунку пенсій працівників прокуратури є підвищення заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій № 18/61, виданої 27.02.2020 прокуратурою м. Києва, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 657 від 30.08.2017, що є підставою для перерахунку пенсії, розмір заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за нормами, чинними на 06.09.2017, за відповідною (прирівняною) посадою старший прокурор відділу, становить 35017,92 грн (а.с. 14). Вказана довідка була долучена позивачем до заяви про перерахунок пенсії. Довідка складена на бланку органу прокуратури, містить обов`язкові реквізити (дату та вихідний номер), підписана посадовими особами, підпис яких скріплений гербовою печаткою, містить інформацію про назву та розмір складових заробітної плати (грошового забезпечення) за аналогічною посадою, зазначено прізвище, ім`я та по-батькові особи, які видано таку довідку, тобто, відповідає вимогам та містить усі необхідні відомості про заробітну плату для перерахунку пенсії позивача. Таким чином, вказана довідка є належним та достатнім доказом розміру заробітної плати працівника прокуратури за аналогічною посадою та саме на підставі такої довідки має бути проведений перерахунок пенсії позивача. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунку пенсії позивача з 13.12.2019 року на підставі довідки прокуратури м. Києва від 27.02.2020 №18/61. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14, 04.11.1950, визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52). Відповідно до п. 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( заява № 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Корецький та інші проти України", щоб положення національного закону відповідали цим вимогам (бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю), він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства - яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки - значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується ("Маестрі проти Італії"). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки перерахунок пенсії позивача пов`язаний з переглядом розміру вже призначеної пенсії, то при визначенні розміру не може поширюватися законодавство, яке прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.07.2019 року по справі № 569/4150/16-а. Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що із дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019 у позивача виникло право на перерахунок пенсії. З матеріалів справи вбачається, що позивачем було дотримано вимоги щодо реалізації права на перерахунок пенсії, а саме - отримано довідку про заробітну плату, подано відповідну заяву про проведення перерахунку пенсії разом із вказаною довідкою. Таким чином, рішення пенсійного органу про відмову у здійсненні перерахунку пенсії позивачу, є протиправним та підлягає скасуванню. Статтею 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, частина 20 статті 86 Закону № 1697-VII, набрала чинності з 13.12.2019 року. Отже, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача саме з 13.12.2019 року з урахуванням п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2019. В свою чергу, колегія суддів зазначає, що оскільки позивачу невідомий розмір пенсії, який він буде отримувати після перерахунку пенсії, та чи буде він обмежений максимальним розміром, вимога про виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, є передчасною. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши п. 3 резолютивної частини рішення, в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 13.12.2019 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру", виходячи з розрахунку 90% суми місячної заробітної плати, на підставі довідки прокуратури м. Києва від 27.02.2020 р. №18/61, без обмеження її максимальним розміром, виплативши різницю між нарахованою та фактично виплаченою пенсією, починаючи з 13.12.2019 року». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2021 року - залишити без змін. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення. Частиною 1 ст. 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення, підлягає зміні в п. 3 резолютивної частини, шляхом викладення її у новій редакції. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст.242, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року - змінити у резолютивній частині, шляхом викладення п. 3 наступним чином: «

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 13.12.2019 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру", виходячи з розрахунку 90% суми місячної заробітної плати, на підставі довідки прокуратури м. Києва від 27.02.2020 р. №18/61, без обмеження її максимальним розміром, виплативши різницю між нарахованою та фактично виплаченою пенсією, починаючи з 13.12.2019 року». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма