Постанова Харківський апеляційний суд № 643/14797/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2021 року м. Харків справа № 643/14797/19 провадження № 22-ц/818/336/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання - Сабельнік Б.В., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 січня 2020 року в складі судді Поліщук Т.В. УСТАНОВИВ: У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики від 13.07.2012 у сумі еквівалентній 15 000 доларам США, що дорівнює 373200,00 грн. та суми відсотків за користування грошовими коштами за період з 11.09.2016 по 11.09.2019 у розмірі 33591,28 грн. Позовна заява мотивована тим, що 13.07.2012 між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір позики грошових коштів на суму 15 000,00 доларів США, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу кошти в сумі, зазначеній у борговій розписці, а відповідач зобов`язався повернути гроші за першою вимогою позивача, проте не раніше 01.09.2012, про що відповідач написав розписку. Грошові кошти передавалися відповідачу у доларах США. Відповідач свої зобовязання за договором позики не виконав, позивач неодноразово шляхом телефонного зв`язку звертався до відповідача з вимогою повернути грошові кошти, а також направляв відповідачу письмову вимогу, проте грошові кошти відповідачем позивачу не повернуті. Як на підставу вимоги про стягнення з відповідача суми позики та процентів у гривневому еквіваленті, позивач зазначає, що грошовою одиницею в Україні є гривня та посилається на ст. ст. 524, 533 ЦК України, правовий висновок викладений у постанові Верховного суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17, постанові Вищого спеціалізованого суду України від 13.09.2017 по справі № 344/16245/15-ц, постанові Верховного суду України від 25.04.2018 по справі № 686/7092/16-ц. Станом на дату звернення до суду 11.09.2019 офіційний курс НБУ дорівнює 2488,2279 за 100 дол. США. При здійсненні округлення до цілого числа офіційного курсу НБУ із розрахунку суми боргу в розмірі 15000 дол. США, сума стягнення з відповідача у гривні складає 373 200,00 грн. Крім того, з відповідача підлягають стягненню три відсотки річних, відповідно до ст. 536 ЦК України та ч.2 ст. 625 ЦК України, за користування грошовими коштами, з урахуванням строку позовної давності у три роки, за період з 11.09.2016 по 11.09.2019 у розмірі 33 591,28 грн. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 13.07.2012 у розмірі 15000 доларів США, три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 11.09.2016 по 11.09.2019 у розмірі 1350 доларів США 86 центів, а всього 16350 доларів США 86 центів, та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4067 грн 93 коп. У решті позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань щодо повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики. У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання суд відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача три відсотки річних за період з 11.09.2016 по 11.09.2019 у розмірі 1350, 86 дол. США, а всього 16350,86 доларів США. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення норм процесуального права; неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що в основу висновків суду були покладені показання свідків, надані в нотаріальній конторі та посвідчені нотаріусом. Такого порядку надання показів свідків цивільно-процесуальним законодавством не передбачено. Розписка підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх. Свої зобов`язання по поверненню позики відповідач ОСОБА_2 виконував про що свідчать наявність у відповідача реєстрів з переліком купюр переданих кредитору в рахунок виконання зобов`язань за підписом кредитора від 24.11.2015, 21.02.2016, 15.05.2016 та 28.10.2016.Позивач відмовився на вимогу боржника видати йому розписку про одержання часткового виконання зобов`язання. Вказані дії слугували підставою для затримки виконання зобов`язання Починаючи з 02.09.2012 року почався перебіг загального трьохрічного строку позовної давності, який закінчився 02 вересня 2015 року. З позовом ОСОБА_1 звернувся в суд 12 вересня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Московський районний суду м. Харкова при ухвалені оскаржуваного рішення порушив вимоги пунктів 2,3 частини 4 статті 264 ЦПК України, адже у його мотивувальній частині не міститься належної мотивованої оцінки доказів наданих відповідачем та мотивів відхилення аргументів відповідача, що викладені у заяві про перегляд заочного рішення З урахуванням вищезазначеного, апелянт вважає, що наявні підстави для скасування судового рішення у зв`язку з наявністю підстав передбачених статтями 374, 376 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу Соловей Л.О. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Посилається на те, що суд повно та всебічно дослідив обставини у справі та ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Посилається на те, що надані відповідачем зошити з підписами батьків позивача свідчать про отримання ними грошових коштів за іншим договором позики, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та просить: допитати свідка ОСОБА_6 , призначити у справі судово - почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставити питання належності виконаних у зошиті підписів під записами про отримання коштів ОСОБА_6 , ОСОБА_8 . Також представник позивача вважає необґрунтованими доводи апелянта про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Оскільки строк повернення позики між сторонами не був визначений, позивач пред`явив до відповідача письмову вимогу про повернення коштів 11.09.2019 і саме з цього часу почав спливати встановлений законом строк для захисту порушеного права. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, суд уважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , підлягає задоволенню частково. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). За частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Вищезазначеним вимогам закону судове рішення відповідає не в повному обсязі. У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16. Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, судовим розглядом встановлено, що 13.07.2012 ОСОБА_2 отримав у боргвід ОСОБА_1 грошові кошти у сумі, еквівалентній 15000,00 доларам США, які зобов`язався повернути за першою вимогою позикодавця, але не раніше 01.09.2012, про що власноручно написав розписку, що підтверджується оригіналом зазначеної розписки. 11.09.2019 позивачем в особі його представника адвоката Соловей Л.О. на адресу відповідача ОСОБА_2 направлена претензія від 02.09.2019 з вимогою про повернення суми позики у розмірі 15000,00 доларів США (а.с.8,9). Встановивши, що розписка від 01.09.2012 підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання позичальником грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, порушення відповідачем умов договору позики і не повернення отриманої грошової суми, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог в цій частині. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено позовну давність з таких підстав. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. У абзаці другому частини першої статті 1049 ЦК України передбачено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Тлумачення абзацу другого частини п`ятої статті 261 та абзацу другого частини першої статті 1049 ЦК України свідчить, що у разі якщо строк повернення позики визначений моментом пред`явлення вимоги, то позику потрібно повернути протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги і перебіг позовної давності в такому випадку починається після спливу тридцяти днів. З урахуванням пред`явлення вимоги щодо повернення грошових коштів 11.09.2017, звернення позивача з позовом 12.09.2019 відбулося в межах позовної давності. Разом з тим, враховуючи, що згідно вимог ч. 1 статті 1049 ЦК України позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, оскільки інше не встановлено розпискою, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення трьох відсотків річних відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 11.09.2016 по 11.09.2019 року. У частині першій статті 1050 ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, суд дійшов не обґрунтованого висновку про те, що за період з 11.09.2016 по 11.09.2019 року відповідач прострочив строк виконання зобов`язання та помилково стягнув з останнього три відсотки річних за неналежне виконання зобов`язань. Тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення трьох відсотків річних відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 11.09.2016 по 11.09.2019 року. Посилання відповідача на вимоги ст. 545 ЦК України не є підставою для визнання копій переліку купюр від 24.11.2015, 21.02.2016, 15.05.2016 та 28.10.2016 належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує часткове виконання зобов`язань за договором позики від 13.07.2012. Будь-яких інших доказів підтверджуючих часткове виконання зобов`язань у 2015-2016 році матеріали справи не містять та суду надано не було. Належне виконання припиняє зобов`язання (ст. 599 ЦК), внаслідок цього воно має бути документально підтвердженим для визначеності у відносинах між сторонами, безпідставних вимог кредитора, а в разі оспорювання проведеного виконання - заради забезпечення письмових доказів. За загальним правилом кредитор, який прийняв частково або в повному обсязі виконання зобов`язання від боржника, повинен видати йому розписку про одержання виконання, але лише за умови, що боржник вимагає цього від кредитора (ст. 545 ЦК). Причому така вимога може бути адресована кредитору незалежно від підстави виникнення зобов`язання. Ця норма має загальне значення й застосовується до всіх випадків виконання зобов`язань, якщо для них не передбачені спеціальні правила. Так, частинами 1-2 статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявні в матеріалах справи докази не містять належних та допустимих доказів підтверджуючих виконання відповідачем зобов`язань у 2015-2016 роках та як наслідок, звернення боржника до кредитора з вимогою про надання розписки про часткове погашення боргу. Колегія суддів, погоджується з доводами апеляційної скарги, що нотаріально засвідчені пояснення ОСОБА_6 з приводу спору не є показами свідків у розумінні вимог ст. 90 ЦК України ( а.с. 73). Разом з тим, ухвалюючи рішення суд не надавав оцінку письмовим поясненням матері позивача та задовольнив позов без урахування цих пояснень. В судовому засіданні, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснив, що визнає борг перед ОСОБА_1 частково, оскільки повернув йому частину грошових коштів перед від`їздом позивача до США та частину коштів повернув за згодою позивача матері останнього - ОСОБА_6 .. Проте, в супереч вимог 12, 81 ЦПК України відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що він повернув особисто позивачу частину грошових коштів або уповноважував свою матір отримувати від відповідача гроші за договором позики. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 537 якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням)кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; Боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання ( п.1 ч.1 ст. 537 ЦК України). З огляду на вищезазначені положення закону посилання ОСОБА_2 на неможливість виконання зобов`язання особисто позивачу, оскільки останній не проживає в Україні не є підставою для відмови у задоволенні позову. Місце виконання зобов`язання у договорі позики сторонами у справі визначено не було, тому позичальник мав можливість виконати зобов`язання належним чином шляхом зарахування коштів на депозит нотаріуса за місцем реєстрації місця постійного проживання позивача в Україні. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Інші доводи апеляційної скарги не є підставою для зміни чи скасування судового рішення. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що рішення суду підлягає зміні, колегія суддів відповідно до вимог ст. 141, п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України здійснює перерозподіл судового збору, та витрат, пов`язаних з розглядом справи, про відшкодування яких було заявлено. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частинами першою-другою цієї статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції позивачем понесено судовий судові витрати у розмірі 4067,93 грн, в той час, як згідно вимог ЗУ «Про судовий збір» підлягало сплаті 4067, 90 грн. За наслідками розгляду апеляційної скарги позовні вимоги задоволено на загальну суму 91,74%, у зв`язку з чим на користь позивача підлягає сплаті судовий збір за розгляд справи 3731,90 грн, що становить 91,74 % від сплаченого (підлягало сплаті) під час розгляду справи судового збору. У зв`язку з переглядом рішення суду першої інстанції відповідачем понесено судові витрати на загальну суму 6522,29 (підлягало 6522,27), з яких 420, 40 грн сплачено при зверненні з заявою про перегляд заочного рішення та 6101,89 грн при зверненні до суду з апеляційною скаргою. Вимоги апеляційної скарги задоволено на 8,26%, у зв`язку з чим на користь відповідача з позивача підлягає сплаті судовий збір у розмірі 538,73 грн. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). З урахуванням зазначеного, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача підлягає сплаті судовий збір у розмірі 3193,17 грн (3731,90 - 538,73) Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , та наявності підстави для зміни судового рішення в частині розміру суми, яка підлягає відшкодуванню та розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 січня 2020 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних за період з 11.09.2016 по 11.09.2019 у розмірі 1350 доларів США 86 центів. Ухвалити в цій частині нову постанову. У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних за період з 11.09.2016 по 11.09.2019 у розмірі 1350 доларів США 86 центів - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНН НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 судові витрати у розмірі 3193 (три тисячі сто дев`яносто три) гривні 17 копійок, понесених у зв`язку з розглядом справи. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 03 серпня 2021 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук