Постанова КЦС ВС № 716/1171/17

Постанова Іменем України 28 липня 2021 року м. Київ справа № 716/1171/17 провадження № 61-22359св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідачі: ОСОБА_4 , публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_4 , публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про визнання недійсними договору іпотеки, свідоцтва про право власності на житловий будинок, зняття заборони відчуження житлового будинку. Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мотивована тим, що 13 листопада 2007 року ОСОБА_5 і закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» (нині - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», далі - АТ КБ «ПриватБанк»), уклали кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 37 400 дол. США з терміном повернення до 12 листопада 2027 року. На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 13 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 79,30 кв. м, який розташований у АДРЕСА_1 , належного йому на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 24 липня 1989 року. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2017 року (справа № 716/1066/16-ц) визнано право власності по 1/5 частки вказаного житлового будинку за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Оскільки зазначений житловий будинок був переданий в іпотеку без їхньої письмової та нотаріально посвідченої згоди, позивачі просили суд, з урахування уточнених позовних вимог, визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок від 24 липня 1989 року, видане виконавчим комітетом Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області згідно з рішенням Заставнівської районної ради від 05 травня 1989 року на ім`я ОСОБА_4 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на житловий будинок у АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір іпотеки від 13 листопада 2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 ; зняти заборону відчуження житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за вказаною адресою. Короткий зміст судових рішень Справа неодноразово розглядалась судами різних інстанцій. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано недійсним договір іпотеки від 13 листопада 2007 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 , в частині щодо 1/5 часток зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами, які належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 кожному відповідно до рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2017 року в іпотеку майнових прав на житловий будинок та господарські споруди, який знаходиться на АДРЕСА_1 . Знято заборону відчуження житлового будинку та господарських споруд, які знаходяться по АДРЕСА_1 в частині по 1/5 часток, які належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2017 року. Решту позовних вимог залишено без задоволення. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як члени колгоспного двору та відповідно до рішення суду є власниками майна, переданого в іпотеку банку, згоди на укладення іпотечного договору не давали, а тому оспорюваний договір іпотеки є недійсним у частинах, які їм належать. Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 31 січня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» - задоволено частково. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2017 року скасовано у частині визнання частково недійсним іпотечного договору. Визнано недійсним договір іпотеки від 13 листопада 2007 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 . Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2017 року у частині задоволення позову щодо зняття заборони відчуження житлового будинку та господарських споруд, які знаходяться на АДРЕСА_1 , скасовано, а у задоволенні позову в цій частині - відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Змінюючи рішення суду першої інстанції та визнаючи договір іпотеки недійсним у цілому, суд апеляційної інстанції виходив із того, що частки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не виділено в натурі і не зареєстровано право власності на них як на окремий об`єкт нерухомості, що унеможливлює визнання договору іпотеки недійсним у частині. Постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року частково задоволено касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк». Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 31 січня 2018 року в частині позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції вказав про те, що укладення одним із членів колгоспного двору договору щодо розпорядження спільним майном без згоди інших його членів може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з членів колгоспного двору, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить членам колгоспного двору на праві спільної сумісної власності, і що той із його членів, який укладає договір, не отримав згоди на це інших членів колгоспного двору. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на вказані норми матеріального права та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки в частині, не встановивши чи його сторони діяли недобросовісно. Залишилося поза увагою суду і те, що рішення про визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 право власності по 1/5 частки вказаного житлового будинку як за членами колгоспного двору було ухвалено лише 14 лютого 2017 року. Змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині, суд апеляційної інстанції зробив правильної висновок, що оскільки частки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не виділено в натурі, то оспорюваний договір іпотеки може бути визнаний недійсним у цілому, але не встановив указані обставини справи, які мають значення для ухвалення законного і обґрунтованого рішення в ній. Не встановивши обставин, які мають значення для ухвалення рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про доведеність позову в частині визнання договору іпотеки недійсним. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 16 липня 2019 року у складі судді Стрільця Я. С. позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення місцевого суду мотивоване тим, щосторони іпотечного договору під час його укладення діяли добросовісно, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 16 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки. Визнано недійсним договір іпотеки від 13 листопада 2007 року № СVZWGA00000087, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 . Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт укладення іпотечного договору без наявності нотаріально посвідченої згоди співвласників ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) на передачу ОСОБА_4 майна в іпотеку є правовою підставою для визнання оскаржуваного правочину недійсним. Місцевий суд помилково указав, що рішення суду про визнання за позивачами права власності на майно колгоспного двору було ухвалено після укладення договору іпотеки, і на час укладення спірного договору банк не знав і не міг знати про те, що іпотекодавець не отримав згоди інших співвласників. Суд першої інстанції не врахував, що юридичний факт встановлення належності майна на праві спільної часткової власності пов`язується не з ухваленням рішенням суду про такий факт, а з моменту набуття права власності на таке майно. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивачів залишити без задоволення. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з`ясував обставини справи. Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Доводи апеляційного суду про наявність підстав для визнання недійсним оспореного договору іпотеки є необґрунтованими. На момент укладення оспореного правочину ОСОБА_4 був єдиним власником майна переданого в іпотеку. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 23 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. 19 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Доводи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу вказують на правильність висновків суду апеляційної інстанцій, просять касаційну скаргу залишити без задоволення. Фактичні обставини справи, встановлені судами 13 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 37 400 дол. США з терміном повернення до 12 листопада 2027 року. На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 13 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 79,30 кв. м, який розташований на АДРЕСА_1 . Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2017 року (справа № 716/1066/16-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 червня 2017 року, визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 право власності по 1/5 частки вказаного житлового будинку як за членами колгоспного двору. Постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року (провадження № 61-34711св18) рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -ПАТ КБ «ПриватБанк», про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Враховуючи, що касаційну скаргу подано у грудні 2019 року то розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та скасовуючи рішення місцевого суду суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт укладення іпотечного договору без наявності нотаріально посвідченої згоди співвласників ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) на передачу ОСОБА_4 майна в іпотеку є правовою підставою для визнання оскаржуваного правочину недійсним, а юридичний факт встановлення належності майна на праві спільної часткової власності пов`язується не з ухваленням рішенням суду про такий факт, а з моменту набуття права власності на таке майно. Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна виходячи з наступного. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Статтею 82 ЦПК України визначено підстави для звільнення від доказування, зокрема у частині четвертій цієї статті вказано про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Частиною п`ятою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Під час розгляду справи № 716/1066/16-ц встановлено, що ОСОБА_5 у 1982 році прийнята в члени колгоспу «Перемога», а 11 листопада 1992 року виключена з членів зазначеного колгоспу відповідно до копії трудової книжки колгоспника, заведеної 05 серпня 1982 року № 1039. ОСОБА_4 05 лютого 1990 року прийнятий в члени колгоспу «Перемога», а 11 вересня 1990 року виключений з членів зазначеного колгоспу відповідно до трудової книжки колгоспника, заведеної 07 грудня 1989 року, серії НОМЕР_1 . ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у шлюбі, у якому у них народилося троє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (яка 12 липня 2007 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 , у зв`язку із чим змінила своє прізвище ОСОБА_8 на прізвище ОСОБА_9 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 24 липня 1989 року на підставі рішення Заставнівської районної ради народних депутатів від 05 травня 1989 року № 83/5 Виконавчим комітетом Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, яке зареєстроване 24 липня 1989 року у Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу №

1. З довідки Виконавчого комітету Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області судами встановлено, що в колгоспному дворі ОСОБА_4 , особовий рахунок № НОМЕР_2 села Товтри , станом на 15 квітня 1991 року були зареєстровані: ОСОБА_4 , 1958 року народження, ОСОБА_5 , 1961 року народження, ОСОБА_2 , 1981 року народження, ОСОБА_3 , 1984 року народження, ОСОБА_5 , 1986 року народження. З матеріалів справи, яка є предметом перегляду, також вбачається, що станом на листопад 2006 року та на час укладення договору іпотеки ОСОБА_4 був єдиним власником спірного майна (т. 1, а. с. 49, 63-зворот, 64, 178, 179, 180). Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. До спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК УРСР 1963 року, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин. Згідно із частиною першою статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1) при виході його зі складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення за особистими зобов`язаннями члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (стаття 123 ЦК УРСР). Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба). Під час перегляду справи № 716/1066/16-ц Верховним Судом у постанові від 17 липня 2019 року (провадження № 61-34711св18) було встановлено, що ані на момент оформлення свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок від 24 липня 1989 року, ані на момент досягнення усіма позивачами повноліття, ані на момент передачі спірного будинку у заставу банку спору між сторонами у цій справі з приводу права власності на нього не існувало. Спір між ними виник виключно на стадії виконання укладеного між заявником та відповідачами кредитного договору, на забезпечення виконання якого був укладений іпотечний договір. Позивачі пред`явили позов лише з тих підстав, що житловий будинок без їхньої згоди передано в іпотеку, відповідачі у справі визнають права позивачів на житловий будинок, отже між сторонами у справі відсутній реальний спір. Верховний Суд вказав про те, що позов у цій справі є надуманим, а цивільний спір штучно створений з метою порушення прав третьої особи - банку. Враховуючи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відносились до працюючих членів колгоспу, станом на 15 квітня 1991 року останні були малолітніми і спору, відносно частини житлового будинку, який відноситься до колгоспного двору, між ними та батьком, ані на момент оформлення свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок (яке є чинним), ані на момент досягнення позивачами повноліття чи на момент передачі спірного будинку в іпотеку банку - не існувало, а також приймаючи до уваги встановлені Верховним Судом висновки та обставини у справі № 716/1066/16-ц, колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Укладення одним із членів колгоспного двору договору щодо розпорядження спільним майном без згоди інших його членів може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з членів колгоспного двору, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить членам колгоспного двору на праві спільної сумісної власності, і що той із його членів, який укладає договір, не отримав згоди на це інших членів колгоспного двору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) суд касаційної інстанції виклав висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, де вказав, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором. Суд першої інстанції під час розгляду справи не встановив недобросовісних дій іпотекодавця та іпотекодержателя під час укладення спірного правочину та правильно врахував те, що відсутність згоди співвласників майна щодо розпорядження спільним майном сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із членів колгоспного двору без згоди інших його членів, недійсним. Разом з цим, рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2017 року та ухвала Апеляційного суду Чернівецької області від 22 червня 2017 року у справі № 716/1066/16-ц (на які посилаються позивачі обґрунтовуючи свої позовні вимоги), на момент перегляду справи (яка є предметом касаційного перегляду) апеляційним судом були скасовані постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року (провадження № 61-34711св18) з ухваленням ного рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ КБ «ПриватБанк», про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору. Колегія суддів також враховує, що рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29 вересня 2020 року (справа № 716/1813/19), залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 січня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товтрівська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області, про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору (на 1/5 частину) та виділення частки, відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року (провадження № 61-3624ск21) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_11 , на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29 вересня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 січня 2021 року у справі № 716/1813/19, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Місцевий суд виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції. За таких обставин, постанова апеляційного суду не може вважатись такою, що відповідає вищенаведеним нормам матеріального та процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасувати, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 16 липня 2019 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук