Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/843/20

Дата документу 02.08.2021 Справа № 333/843/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/843/20 Головуючий у 1-й інстанції:Холод Р.С. провадження № 22-ц/807/1467/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2021 року у справі за позовною заявою Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з централізованого опалення, В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду зі позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надання послуг з централізованого опалення в розмірі 46 716,89 грн. Позивач в обґрунтування позову вказав, що основним предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій і її збут. На виконання своєї мети Концерн «МТМ» здійснював постачання теплової енергії відповідачу у нежитлове приміщення XI літ. А-5, загальною площею 210,50 кв.м, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_1 . Відповідачем договір з Концерном «МТМ» на надання послуг з теплопостачання укладений не був по незалежним та невідомим позивачу причинам. Зазначене нежитлове приміщення знаходиться у житловому будинку та має єдину, невідокремлену систему теплопостачання з будинком. ОСОБА_1 займає нежитлове приміщення на підставі договору купівлі - продажу № 2190 від 25.05.2010 року. Рішення про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя приймає виконавчий комітет Запорізької міської ради. Позивачем було відпущено теплової енергії відповідачу за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року, з листопада 2017 року по квітень 2018 року та з листопада 2018 року по квітень 2019 року на загальну суму 46 716,89 грн., яку ОСОБА_1 не сплатив. Усі обставини існування фактичних договірних відносин щодо постачання теплової енергії встановлені рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.10.2019р. і доказуванню не підлягають. У зв`язку з викладеним, Концерн «МТМ» просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму боргу за надані послуги з централізованого опалення в розмірі 46 716,89 грн., інфляційні втрати в розмірі 6 425,51 грн., 3 % річних в розмірі 1817,82 грн. та суму судового збору в розмірі 2102 грн. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надання послуг з централізованого опалення у розмірі 41 712 грн. 08 коп., 3% річних від простроченої суми у розмірі 1623 грн. 14 коп., інфляційні втрати у розмірі 5737 грн. 34 коп., а всього 49072 грн. 56 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі», суму сплаченого судового збору у розмірі 1876 грн. 89 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій,посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам та матеріалам справи, неправильною оцінкою наданих ним доказів, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме, стягнути за послуги з надання теплової енергії на централізоване опалення за період з 01.01.2016р. по 01.04.2019р.у розмірі 12048 грн. 07 коп., в іншій частині позовних вимог відмовити. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України вбачається, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких відповідно до приписів п.п. 1, 2 ч. 6 статті 19 ЦПК України належать справи з ціною позову, що не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справи незначної складності. Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скаргане підлягає задоволенню з таких підстав. Частково задовольняючи позовні вимоги Концерну «МТМ», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 як власник нежитлового приміщення та споживач теплової енергії зобов`язаний здійснювати оплату за неї, а також визнав обґрунтованим один із наведених відповідачем розрахунків заборгованості за послуги позивача на суму 41 712 грн. 08 коп.,задовольнивши одночасно і похідні вимоги за інфляційними втратами та 3 % річних, розрахованими позивачем на цю суму. При цьому, суд визнав доведеним та підтвердженим належними і допустимими доказами факт надання послуг на вказану суму. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25.05.2010р. є власником нежитлового приміщення ХІ літ. А-5 загальною площею 210,50 кв. м, розташованого в будинку АДРЕСА_1 , до якого Концерном «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» Дніпровського району надавались послуги з постачання теплової енергії. Вказане нежитлове приміщення не має самостійного комерційного вузла обліку теплової енергії. Позивач визначив заборгованість за період з жовтня 2016р. по квітень 2019р. включно за теплову енергію на опалення приміщення, яка подавалась до нього у опалювальні періоди, визначені рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради. Опалювальний сезон 2016-2017 років у м. Запоріжжя розпочався з 13.10.2016р. відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 612 від 13.10.2016 р., а закінчився 03.04.2017р. відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 177 від 30.03.2017р. Опалювальний сезон 2017-2018 років у м. Запоріжжя розпочався з 24.10.2017р. відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 617 від 20.10.2017 р., а закінчився 05.04.2017р. відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 151 від 04.04.2018р. Опалювальний сезон 2018-2019 років у м. Запоріжжя розпочався з 04.11.2018р. відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 511 від 01.11.2018 р., а закінчився 05.04.2019р. відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 130 від 04.04.2019р. Факт надання теплової енергії підтверджено розрахунком теплового навантаження, актами передання теплової енергії та рахунками. Цей факт безпосередньо не оспорюється і представником відповідача. Відповідачем було спожито за період з жовтня 2016 року по квітень 2019 року теплової енергії на загальну суму 41 712,08грн., що суд визнав підтвердженим контррозрахунком основного боргу, здійсненим представником відповідача ОСОБА_2 , з яким погодився представник позивача у своїй заяві від 01.02.2021р. На підставі вказаних встановлених обставин суд і визнав обгрунованими вимоги Концерну «МТМ» на вказану суму, на яку нараховано відповідно до приписів ч. 2 статті 625 ЦК України суму інфляції та 3 % річних. В апеляційний скарзі відповідач наголошує на тому, що суд безпідставно прийняв до уваги недопустимий доказ у вигляді розрахунку теплового навантаження на опалення від 2015р., який був виготовлений Концерном «МТМ» на підставі акту обстеження від 25.06.2015р., який, на його думку, є дуже сумнівним щодо дати його складання. До того ж, матеріали справи не містять документів щодо кваліфікаційних даних працівника позивача, яким складено цей розрахунок, зокрема, будь-якої ліцензії. Тому вважає, що суд безпідставно прийняв до уваги розрахований на його підставі показник теплового навантаження у розмірі 5197 ккал/час, не звернувши уваги, що нежитлове приміщення не обладнане теплоносіями, усі трубопроводи ізольовані, а опалення відбувається іншими джерелами (електричними), та відкинув розрахунок, наданий відповідачем, згідно з яким теплове навантаження становить 1458 ккал/час. Вважає, що саме надані ним розрахунки теплового навантаження від 2012р. та від 2019р., складені ПП «АлСтеп», які суд не прийняв до уваги, є правильними. З цього приводу колегія зазначає наступне. Згідно положень статті 1 Закону України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633 IV, споживач теплової енергії це фізична особа, яка використовує теплову енергію. Теплова енергія це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Система централізованого теплопостачання це сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача. Відповідно до цієї ж статті 1 Закону України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633 IV, місцева (розподільча) теплова мережа це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Встановлено, що належне відповідачу нежитлове приміщення розташовано у підвальному приміщенні житлового будинку та використовується як комерційна нерухомість самостійний об`єкт нерухомого майна, у якому проходять трубопроводи, зокрема, теплопостачання до всього будинку. Транзитні прямі та зворотні трубопроводи, які проходять через нежитлові підвальні приміщення відповідача відноситься до внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Через трубопроводи прямого та зворотного току теплоносія, які встановлені у вказаних нежитлових приміщеннях, здійснюється постачання теплової енергії (надається послуга з централізованого теплопостачання) споживачам, які проживають в даному багатоквартирному будинку. Обов`язок сплатити вартість теплової енергії законодавець пов`язує не за видом пристроїв, які використовують теплову енергію, а за фактом її споживання. Якщо у нежитлових приміщеннях наявні трубопроводи, стояки, споживач сплачує за фактичне тепло, яке виділяється від них, оскільки фактично споживає теплову енергію. З придбанням у власність нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку у відповідача як їх власника, виник обов`язок брати участь у витратах на утримання та збереження спільного майна (житлового будинку). Обігрів житлового будинку у опалювальний період є спільним обов`язком його співвласників з метою дотримання, зокрема, санітарних норм. Належне відповідачу нежитлове приміщення, знаходиться у житловому будинку та відповідно має загальну систему опалення з житловим будинком. Теплові мережі житлового будинку (у тому числі трубопроводи та стояки) входять до складу приладів, що використовують теплову енергію (теплоносій) для потреб опалення та є складовою частиною єдиного технологічного процесу теплоспоживання. Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією від 03 жовтня 2007 року № 1198 у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. Враховуючи, що договору між сторонами укладено не було, тому позивач під час вирахування щомісячного обсягу спожитої теплової енергії у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 застосовував теплове навантаження у розмірі 5197 ккал/год., яке було встановлено розрахунком теплового навантаження на опалення від 20.07.2015 року. Концерн «МТМ» щомісячно розраховував сплату за спожиту теплову енергію таким чином: (показання загальнобудівникового лічильника показання лічильників споживачів, які мають власний прилад обліку) : теплове навантаження усіх споживачів Х теплове навантаження (0,005197 Гкал) ОСОБА_1 . При цьому, матеріали справи не містять рішення постійно діючої міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з відключенням споживачів від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання, про надання дозволу на відключення нежитлового приміщення відповідача від центральної системи опалення і виготовлення технічних умов відповідними організаціями для розробки проекту індивідуального (автономного ) опалення і гарячого водопостачання. Тому суд обґрунтовано визнав, що незалежно від того, що через нежитлове приміщення відповідача проходить транзитна мережа централізованого опалення, він є приєднаним до неї, а тому має оплачувати послуги з подачі теплової енергії. При цьому, колегія наголошує, що розрахунок теплового навантаження на опалення від 2015р., який був виготовлений Концерном «МТМ» на підставі акту обстеження від 25.06.2015р., та яким визначено теплове навантаження у приміщенні відповідача в розмірі 5197 ккал/час, вже був предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій у іншій цивільній справі № 334/6520/17, у якій Концерн «МТМ» стягував з ОСОБА_1 заборгованість за теплову енергію на опалення за інший період, що передував періоду в цій справі, та був визнаний судами обґрунтованим, а визначений ним показник теплового навантаження визнано правомірно використаним для здійснення нарахування відповідачу оплати за надані послуги. До того ж, були предметом дослідження у справі № 334/6520/17 і розрахунки, здійснені ПП «АлСтеп», де показник теплового навантаження визначено в розмірі 1490 ккал/час, замовником яких було ПП «Т.О.К.», але судами надано перевагу розрахунку теплового навантаження, виконаного Концерном «МТМ», з відповідним вмотивуванням таких висновків. Такі обставини встановлені у справі між тими ж сторонами про ті ж правовідносини, але щодо заборгованості за послуги в іншому періоді, та рішення суду в тій справі набрало чинності і створює преюдиційне значення щодо цих обставин, оскільки відповідач не надав доказів, що у його нежитловому приміщенні відбулись будь-які зміни, що впливають на показник теплового навантаження. Суд правильно визнав, що наданий позивачем розрахунок відповідає спеціальним нормативним актам з питання теплопостачання, а вимоги позивача базуються на тому, що кожен власник як споживач послуг має сплачувати за їх фактичне отримання. Іншим доводом апеляційної скарги є те, що судом не прийнято до уваги заяву відповідача щодо застосування строку позовної давності, яка пропущена до частини заборгованості. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Перевіривши доводи скарги в цій частині, колегія не знайшла в матеріалах справи будь-якої письмової заяви відповідача або його представника про застосування строку позовної давності до цієї заборгованості. Не містять такого клопотання і протоколи судових засідань, зауважень на які з цього приводу відповідачем не подавалось. Оскільки стороною відповідача відповідну заяву до ухвалення судового рішення у справі зроблено не було, то не може бути вирішено таке питання й на стадії апеляційного провадження. Зважаючи на все вище наведене, колегія визнає апеляційну скаргу необґрунтованою, а тому у відповідності до приписів статті 375 ЦПК України залишає її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лишеу випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково Постанова прийнята, складена та підписана 02 серпня 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.