Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/6742/20

Дата документу 02.08.2021 Справа № 336/6742/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/6742/20 Головуючий у 1-й інстанції:Галущенко Ю.А. Провадження № 22-ц/807/1406/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запорізької області від 02 лютого 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення основного боргу та 3% річних за поставлену теплову енергію, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 основного боргу за поставлену теплову енергію та 3 % річних. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач ОСОБА_1 має у власності нежитлове приміщення 102 у приміщенні цокольного поверху А-5 за адресою АДРЕСА_1 , до якого з 01.11.2019р. по 01.05.2020р. позивач надав послуги з передачі теплової енергії на загальну суму 17 024 гр.87 коп. Пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ № 630 від 21.07.2005р., передбачено, що плата за надані послуги вноситься щомісячно, але цих обов`язків відповідач не виконує. Тому, посилаючись на те,що відповідач є споживачем послуг за адресою АДРЕСА_1 , позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги за спожиту теплову енергію та 3% річних на загальну суму 17 069 гр.09 коп. та судові витрати у сумі 2102 гр. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запорізької області від 02 лютого 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_2 , має у власності нежитлове приміщення 102 цокольного поверху А-5 за адресою АДРЕСА_1 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води та 3% річних за період з 01.11.2019 р. по 01.05.2020 у розмірі 17069 гр.09 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати у розмірі 2102 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій,посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам та матеріалам справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України вбачається, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких відповідно до приписів п.п. 1, 2 ч. 6 статті 19 ЦПК України належать справи з ціною позову, що не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справи незначної складності. Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 має у власності нежитлове приміщення 102 за адресою АДРЕСА_1 , розташоване у цокольного поверсі А-5 будинку. Договір між позивачем та відповідачем з приводу постачання теплової енергії не укладено. Разом з цим, позивачем за адресою АДРЕСА_1 , приміщення цокольного поверху А-5, прим. 102 надаються послуги, загальна сума заборгованості за якими за період з листопада 2019р. по квітень 2020р. включно складає 17024,87 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Задовольняючи позов Концерну «МТМ», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 як власник нежитлового приміщення та споживач теплової енергії зобов`язана здійснювати оплату за неї, а також визнав обґрунтованим здійснений позивачем розрахунок заборгованості за надані послуги на суму 17 024 грн. 87 коп.,задовольнивши одночасно і похідні вимоги щодо 3 % річних. При цьому, суд визнав доведеним та підтвердженим належними і допустимими доказами факт надання послуг на вказану суму. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що позивачем не наведено, а судом не перевірено розрахунків та методику, за якими визначено розмір вартості поставленої теплової енергії; суд неправильно визначився з об`єктом, у який за позовом МТМ подавалася ним теплова енергія, вказуючи про квартиру, в той час як він є нежитловим приміщенням;надання копії правовстановлюючого документу із зазначенням площі приміщення не є само по собі підставою для нарахування боргу за послуги, оскільки позивач зобов`язаний був здійснити огляд приладів, що здійснюють тепловіддачу у разі їх наявності, але позивач таких доказів не надав;у відповідача відсутня внутрішня система опалення приміщення, а тому і можливість споживання теплової енергії, оскільки це приміщення не приєднано через тепловий ввід до теплових мереж позивача, а теплоспоживче обладнання та межа розподілу теплової мережі між сторонами у справі відсутні (тобто фактично послуги відповідачем не отримувались); відповідач не є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 , та, можливо, внутрішньо будинкові мережі опалення, в тому числі транзитні стояки в приміщенні відповідача, перебувають на балансі іншої особи; оскільки відповідач не має окремого вводу приєднання до теплових мереж позивача, а транзитні стояки в належному відповідачу житловому приміщенні перебувають на балансі невстановленої судом особи, то МТМ не може укладати з відповідачем договір купівлі-продажу теплової енергії, а вона не повинна здійснювати плату за неспожиту послугу. Крім того, згідно до долученої до апеляційної скарги схеми розмежування відповідач вважає, що позов пред`явлено до неї як неналежного відповідача. Також в скарзі вказує, що надані позивачем розрахунки та акти приймання-передачі теплової енергії не можуть слугувати належними та допустимими доказами, оскільки видані позивачем в односторонньому порядку та не узгоджені з відповідачем, на адресу відповідача не направлялись. Зазначає в скарзі і про процесуальні порушення, допущені судом, а саме, судом порушено ч. 2 ст. 190 ЦПКУ не направлено відповідачу копії позову з додатками та копії ухвали про відкриття провадження, а тому її було позбавлено можливості надати відзив, долучити докази, заявити клопотання. Перевіривши, насамперед, доводи про процесуальні порушення суду, колегія дійшла таких висновків. Частиною 3 статті 376 ЦПК України передбачені обов`язкові підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, але вона не містить в собі зазначення на порушення вимог ст.ст. 2, 5, 6, 80-81, 83-84, 190 ЦПК України. У відповідності до положень частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріально права. Частиною 2 вказаної процесуальної норми передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосування. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Вбачається, що ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 8 грудня 2020р.за позовом Концерну «МТМ» відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити в судовому засіданні 02.02.2021р., але без виклику сторін. Копія цієї ухвали, позовної заяви та долучені до неї документи були направлені відповідачу за адресою її реєстрації: АДРЕСА_2 , але це рекомендоване відправлення повернулось без вручення відповідачу із зазначенням на конверті «адресат відсутній за вказаною адресою» ( а.с. 30). За аналогією з п. 4 ч. 8 статті 128 ЦПК України, поштова кореспонденція вважається врученою учаснику справи, якщо на ній буде зроблено відмітку про відсутність особи за зазначеною адресою. Отже, суд виконав приписи ч. 2 статті 190 ЦПК України, спрямувавши відповідачу за з`ясованою її адресою реєстрації копію позовної заяви з долученими документами та ухвалу про відкриття провадження у справі. Тобто процесуальних порушень, на яких наголошує відповідач, з боку суду допущено не було. Не знаходження відповідача за адресою свого місяця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, не можна ставити в провину суду, а за склавшихся обставин відповідач лише набуває процесуального права долучити будь-які докази на підтвердження своїх заперечень проти позову, оскільки такої можливості у неї не було під час перебування справи у провадженні суду першої інстанції. Що стосується обставин, які, на думку апелянта, неправильно встановив суд, або взагалі не з`ясовував, хоча вони мають істотне значення для вирішення справи, то колегія встановила наступне. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачка не надала належних і допустимих до- казів того, що у належному їй приміщенні відсутнє централізоване опалення, а також виснував, що у сторін склалися фактичні договірні відносини за відсутності письмового договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Проте відповідачка заперечує наявність таких відносин, акцентуючи на відсутності у її приміщенні внутрішньої система опалення, а тому і можливості споживання теплової енергії, оскільки це приміщення не приєднано через тепловий ввід до теплових мереж позивача, а теплоспоживче обладнання та межа розподілу теплової мережі між сторонами у справі не з`ясовувались і не визначались. Колегія зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, зокрема, у постанові від 7 липня 2020р. у справі № 712/8916/17, погоджується з висновками судів про те, що відсутність укладеного письмового договору про надання будь-якого виду комунальних послуг не звільняє відповідачів як споживачів від обов`язку оплати за надані послуги, оскільки у сторін таких спорів є фактичні договірні відносини щодо надання-отримання відповідних житлово-комунальних послуг ВП ВС вказує, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 09.11.2017р. №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», який діяв у періоді спірних правовідносин. У вказаній постанові ВП ВС зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Законуй передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Законуспоживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16). Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України). ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, що встановлено судом та не оспорюється відповідачем, а те, що суд деколи у мотивувальній частині зазначає про квартиру, а не про нежитлове приміщення, не спростовує його висновків про наявність обов`язку у власника утримувати своє майно, зокрема, регулярно сплачуючи за надані житлово-комунальні послуги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 08.02.2018р. є власником нежитлового приміщення 102 цокольного поверху літ. А-5 загальною площею 135,00 кв. м, розташованого в будинку АДРЕСА_1 , до якого Концерном «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» Олександрівського району надавались послуги з постачання теплової енергії. Вказане нежитлове приміщення не має самостійного комерційного вузла обліку теплової енергії. Позивач визначив заборгованість за період з листопада 2019р. по квітень 2020р. включно за теплову енергію на опалення приміщення, яка подавалась до нього у опалювальні періоди, визначені рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради. Опалювальний сезон 2019-2020рр. у м. Запоріжжя розпочався з 28.10.2019р. відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 441 від 24.10.2019 р., а закінчився 07.04.2020р. відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 147 від 06.04.2020р.( а.с. 7-8). Факт надання теплової енергії підтверджено розрахунком боргу, складеним провідним економістом з договірних та претензійних робіт філії Концерну «МТМ» Олександрівського району, який затверджено директором філії; виставленими відповідачу за кожен місяць періоду заборгованості рахунками, актами приймання-передання теплової енергії ( а.с. 11-14). При цьому, колегія не приймає доводів, що такі акти чи рахунки відповідач не отримувала, оскільки у рахунках споживачу роз`яснюється, що з 10 по 12-е число кожного місяця їй необхідно одержувати під розпис рахунки, акти виконаних робіт і податкові накладні у філії Концерну «МТМ» Олександрівського району за адресою: вул. Св. Миколая, 79-а, а також зазначено відповідний телефон для довідок. Отже, не виконуючи такого обов`язку, відповідач сама позбавила себе можливості оспорювати рахунки, визначені в них суми, коригувати їх або в інший спосіб відстоювати свої права, якщо вважала, що в дійсності послуги їй позивачем не надавались. Щодо не підключення її нежитлового приміщення до загальних мереж теплопостачання, відсутності вводу, відсутності балансової межі розподілу теплової енергії, а також відсутності приладів, до яких подається теплова енергія, колегія встановила такі обставини. Згідно положень статті 1 Закону України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633 IV, споживач теплової енергії це фізична особа, яка використовує теплову енергію. Теплова енергія це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Система централізованого теплопостачання це сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача. Відповідно до цієї ж статті 1 Закону України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633 IV, місцева (розподільча) теплова мережа це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Встановлено, що належне відповідачу нежитлове приміщення розташовано у цокольному поверсі житлового будинку,є самостійним об`єктом нерухомого майна, але у якому проходять трубопроводи центрального опалення, які під`єднано до мережі всього житлового будинку. Транзитні прямі та зворотні трубопроводи, які проходять через нежитлове приміщення відносяться до внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Через трубопроводи прямого та зворотного току теплоносія, які проходять через приміщення, здійснюється постачання теплової енергії (надається послуга з централізованого теплопостачання) споживачам, які проживають в даному багатоквартирному будинку. Обов`язок сплатити вартість теплової енергії законодавець пов`язує не за видом пристроїв, які використовують теплову енергію, а за фактом її споживання. Якщо у нежитлових приміщеннях наявні трубопроводи, стояки, споживач сплачує за фактичне тепло, яке виділяється від них, оскільки фактично споживає теплову енергію. З придбанням у власність нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку у відповідача як його власника виник обов`язок брати участь у витратах на утримання та збереження спільного майна (житлового будинку). Обігрів житлового будинку у опалювальний період є спільним обов`язком його співвласників з метою дотримання, зокрема, санітарних норм. Належне відповідачу нежитлове приміщення, знаходиться у житловому будинку та відповідно має загальну систему опалення з житловим будинком. Теплові мережі житлового будинку (у тому числі трубопроводи та стояки) входять до складу приладів, що використовують теплову енергію (теплоносій) для потреб опалення та є складовою частиною єдиного технологічного процесу теплоспоживання. Відповідно до вимог Закону України від 09.11.2017р. №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (зі змінами) нарахування обсягів та вартості наданих послуг здійснюється згідно з Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі Методика), затвердженою наказом Мінрегіонбуду №315 від 22.11.2018р., зареєстрованою в Мінюсті від 28.12.2018р. за №1502/32954. Відповідно до вимог Методики, введені зміни в частині порядку розподілу загальних обсягів теплової енергії, використаної для надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води споживачам багатоквартирного будинку, а саме:1 - для проведення нарахувань обсягів та вартості наданих послуг споживачам визначається загальний обсяг спожитої теплової енергії по будівлі (житловому будинку) за даними вузла (вузлів) комерційного обліку;2 - загальний обсяг теплової енергії розподіляється на дві складові загальний обсяг теплової енергії спожитої для надання послуги з постачання теплової енергії (опалення) та загальний обсяг теплової енергії спожитий для надання послуги з постачання гарячої води (гарячого водопостачання ГВП); 3 - загальний обсяг теплової енергії спожитої на забезпечення послуги опалення розподіля- ється на: ?обсяг теплової енергії витраченої для забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи опалення; ?обсяг теплової енергії витраченої для забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи ГВП; ?обсяг теплової енергії витраченої на опалення місць загального користування (МЗК) та допоміжних приміщень будівлі; ?обсяг теплової енергії витраченої на опалення квартир (житлових приміщень) та нежитлових приміщень (вбудовано-прибудованих приміщень комерційного призначення) у будівлі. При цьому обсяг теплової енергії, який розподіляється на потреби опалення споживачів, квартири або нежитлові приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку, зменшується на обсяг донарахованої теплової енергії споживачам, квартири або нежитлові приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку. До того ж, суд правильно виходив із того, що матеріали справи не містять рішення постійно діючої міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з відключенням споживачів від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання, про надання дозволу на відключення нежитлового приміщення відповідача від центральної системи опалення і виготовлення технічних умов відповідними організаціями для розробки проекту індивідуального (автономного ) опалення і гарячого водопостачання. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги, та й в подальшому, хоча у скарзі відповідач вказувала, що залишає за собою право на надання доказів для підтвердження своєї скарги. Тому суд обґрунтовано визнав, що незалежно від того, що через нежитлове приміщення відповідача проходить транзитна мережа централізованого опалення, він є приєднаним до неї, а тому має оплачувати послуги з подачі теплової енергії. Суд правильно визнав, що наданий позивачем розрахунок відповідає спеціальним нормативним актам з питання теплопостачання, а вимоги позивача базуються на тому, що кожен власник як споживач послуг має сплачувати за їх фактичне отримання. Доводи скарги носять суто декларативний характер, оскільки нічим не підтверджені, а тому не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення визначеного позивачем розміру боргу за теплову енергію. Також доводи скарги щодо відносин балансоутримувача теплових мереж будинку, яким вона не являється, та Концерну «МТМ» взагалі є недоречними, оскільки балансоутримувач лише відповідає за належний стан цих мереж, але не є споживачем теплової енергії, а договори на постачання теплової енергії укладаються між кожним з побутових споживачів та Концерном «МТМ», та, відповідно, і розрахунки відбуваються саме між ними. Тому ствердження щодо того, що вона, можливо, не є належним відповідачем, є лише припущеннями відповідача. Долучена до апеляційної скарги схема межі поділу теплової мережі, яка є додатком № 2 до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600807 від 14.06.2016р., підписана між споживачем в особі ТОВ «БЮРО КРАТТ» та Концерном «МТМ», не доводить жодного з доводів її скарги, та взагалі в скарзі не наводиться, яке відношення ця схема має до її нежитлового приміщення і її відносин з позивачем, які виникли з 2018р. Навпаки, ця схема наразі і не є підписаною балансоутримувачем, а договірні відносини виникли між споживачем та Концерном «МТМ». Таким чином, зважаючи на все вище наведене, колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, тому у відповідності до вимог статті 375 ЦПК України відхиляє її та залишає оскаржуване відповідачем судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запорізької області від 02 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лишеу випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково Постанова прийнята, складена та підписана 02 серпня 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.