Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/10970/24

Дата документу 30.07.2025 Справа № 335/10970/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/10970/24 Головуючий у першій інстанції: Геєць Ю.В. Провадження № 22-ц/807/899/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Полякова О.З., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року у справі за позовом Концерну «міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, - В С Т А Н О В И ЛА: У жовтні 2024 року Концерн «МТМ», через систему „Електронний суд, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, мотивуючи свої вимоги тим, що у період 01.11.2021 року по 31.05.2024 року відповідачу було відпущено теплову енергію в нежитлове приміщення 96, площею 59,1 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 47 015 грн. 52 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача в примусовому порядку, а також стягнути судові витрати. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 року по 31.05.2024 року у розмірі 47 015 грн. 52 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 2422 грн. 40 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовної заяви відмовити в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не було надано доказів які підтверджують факт та обсяги надання послуг, не доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості заявлений до стягнення. 15 квітня 2025 року від представника позивача надійшов відзив на апеьяційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. 02 червні 2025 року від представника апеллянта надійша відповідь на відзив, в якій остання підтримала вимоги апеляційної скарги. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Суд першої інстанції, оцінивши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи та сукупність наданих сторонами доказів у їх взаємозв`язку і достатності, їх належність та допустимість, вважав, що відповідач, як споживач послуг, в порушення норм діючого законодавства неналежним чином виконував свої зобов`язання щодо оплати спожитих послуг з теплової енергії, а тому позов Концерну «МТМ» підлягає задоволенню у повному обсязі. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.10.2023 року № 349031903, власником нежитлового приміщення 96, площею 59,1 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є відповідач по справі ОСОБА_1 , як фізична особа. Станом на 01.11.2021 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено типовий договір №72220491 про надання послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення №96. Згідно пункту 32 Договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Пунктом 34 Договору вказано споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. Відповідно до пункту 38 Договору споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього Договору. Позивач надавав послугу з постачання теплової енергії відповідачу в нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , у період з 01.11.2021 року по 31.05.2024 року на загальну суму 47 015,52 грн., сплачено відповідачем у спірному періоді 00,00 грн., що підтверджується розрахунком суми грошової заборгованості. Згідно рішення Виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 25 від 29.01.2009 р. «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01.01.2009 р. виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ». Основною метою діяльності концерну «Міські теплові мережі» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, призначеної для централізованого опалення, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну. Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. ОСОБА_3 є споживачем наданих послуг з централізовано опалення, які надаються Концерном «Міські теплові мережі». Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ЦК України а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року. Станом на 01.11.2021 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено типовий договір №72220491 про надання послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення №96. Згідно із розрахунком заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, відповідач має заборгованість за надані йому послуги за період з 01.11.2021 року по 31.05.2024 року відповідачу було відпущено теплову енергію в нежитлове приміщення 96, площею 59,1 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 47 015 грн. 52 коп. Відповідач належними доказами не спростував як обсяг наданих послуг так і розрахунок заборгованості. На підставі п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строк, встановлений договором або законом. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У відповідності до п. 18 діючих Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом Відповідно до положень статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічна правова позиція сформульована у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 638/11034/15-ц, 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц, 18 грудня 2019 року у справі № 522/2625/16-ц, 25 березня 2020 року у справі № 211/3347/18-ц, 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17, Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8196/20 від 7 липня 2020 року. Велика Палата Верховного Суду у справі № 712/8196/20 погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги. Отже, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії станом на час прийняття оскаржуваного рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення такої заборгованості. Доводи апеляційної скаги щодо повтоного звернення позивача до суду з тими ж самими вимогами (про стягнення заборгованості з 2020 по 2021 рік) колегія суддів визнає безпідставними, оскільки у цій справі позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості за період з 2021 року по 2024 рік. Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності методики нарахування заборгованості за постачання теплової енергії є тотожними доводам відзиву на позов та належним чином спростовані судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Інші докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 30 липня 2025 року. Головуючий Судді: