Постанова 4824 № 361/924/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 361/924/19 Головуючий у суді І інстанції Радзівіл А.Г. Провадження № 22-ц/824/3428/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до садівничого товариства «Переможець», державного реєстратора Броварської районної державної адміністрації Київської області Василенко Лесі Вікторівни про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених і збільшених позовних вимог просив: скасувати реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором Броварської РДА Київської області Василенко Л.В. за номером 13551070016004854 від 6 листопада 2018 року відносно СТ «Переможець»; поновити його на роботі головою правління СТ «Переможець» з 6 листопада 2018 року; стягнути із СТ «Переможець» на його користь невиплачену заробітну плату за період з 22 вересня 2018 року по 5 листопада 2018 року у розмірі 6 238,64 грн; стягнути із СТ «Переможець» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 листопада 2018 року по 9 липня 2019 року у розмірі 24 328,17 грн; стягнути із СТ «Переможець» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22 вересня 2018 року ОСОБА_1 був обраний на посаду голови правління СТ «Переможець». 6 жовтня 2018 року колишній голова правління ОСОБА_2 за підтримки невеликої кількості людей (приблизно 10-12 чоловік), які представились уповноваженими представниками членів товариства, намагались провести загальні збори товариства, що у зв`язку з відсутністю кворуму їм не вдалося і збори не відбулися. 6 листопада 2018 року позивач був звільнений з посади через внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: державним реєстратором Броварської РДА Київської області Василенко Л.В. прийнято рішення та проведено реєстраційну дію за номером 13551070016004854, відповідно до якої інформація про голову правління СТ «Переможець» ОСОБА_1 зникла, а головою правління товариства вказано ОСОБА_2 . Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки станом на 6 листопада 2018 року він виконував обов`язки голови правління СТ «Переможець» та законним шляхом не переобирався. Реєстраційна дія державного реєстратора Василенко Л.В. за номером 13551070016004854 є неправомірною з огляду на те, що протокол обрання позивача головою правління товариства (протокол № 40 від 22 вересня 2018 року) не оскаржувався у встановленому порядку, а зібрання, яке відбулось 6 жовтня 2018 року не могло приймати юридично законних рішень за відсутності відповідного кворуму членів товариства. Позивач зазначає, що відповідач не провів з ним повний розрахунок при звільненні та не надав розрахунковий лист. 23 січня 2018 року він звернувся з листом до СТ «Переможець» про проведення розрахунку за вересень, жовтень, листопад 2018 року та надання довідки про нарахування заробітної плати з вересня по листопад 2018 року, однак відповіді не отримав. Крім того, внаслідок незаконного звільнення йому було завдано моральних страждань, які полягають в тому, що він безпідставно був позбавлений права на отримання заробітку, змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та сім`ї, у зв`язку з чим були присутні постійні нервова та психологічна напруга. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач звільнений з посади голови правління садівничого товариства зборами уповноважених осіб членів СТ «Переможець» з дотриманням норм Закону України «Про кооперацію» та вимог Статуту відповідача, а тому обґрунтовані підстави для задоволення пред`явлених позовних вимог відсутні. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Аргументація апеляційної скарги полягає у тому, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно посилається на дотримання відповідачем положень Закону України «Про кооперацію» та Статуту товариства при проведенні зборів уповноважених осіб членів СТ «Переможець» від 6 жовтня 2018 року, оскільки при розгляді справи не було належним чином досліджено протокол № 37 від 8 квітня 2017 року позачергових зборів товариства, на яких склад уповноважених осіб членів СТ «Переможець» обрано і затверджено так і не було. Висновок суду про відсутність кворуму на зборах членів товариства від 22 вересня 2018 року не відповідає обставинам справи та ґрунтується на припущеннях, а рішення зборів членів СТ «Переможець» від 22 вересня 2918 року про обрання позивача головою правління не визнано недійсним, тобто на даний час вважається чинним і законним. Позивач вказав, що питання про дійсну кількість членів товариства та їх уповноважених представників впливає на правомочність проведення позачергових зборів 6 жовтня 2018 року, однак порядок обрання і затвердження уповноважених представників, порядок їх участі у зборах товариства не підтверджується матеріалами справи. Не з`ясована судом також процедура порядку скликання зборів уповноважених представників, встановлений перелік розгляду питань на зборах від 6 жовтня 2018 року, хоча дані обставини мали важливе значення для справи, адже згідно із вимогами Статуту лише за відсутністю кворуму для проведення загальних зборів потрібно визначатися з призначенням наступної дати зборів членів товариства або уповноважених осіб. Крім того, судом належним чином не досліджено позовні вимоги в частині скасування реєстраційної дії, яка вчинена державним реєстратором щодо СТ «Переможець» та не враховано, що документи, які було надано для реєстрації відомостей про нового голову правління повинні були містити відомості про скасування рішення загальних зборів членів товариства від 22 вересня 2018 року та переобрання на позачергових зборах від 6 жовтня 2018 року головою правління товариства ОСОБА_2 Відзиви відповідачів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. За правилом частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає, оскільки у цій справі суду першої інстанції перш за все необхідно було з`ясувати юрисдикційність даного спору, а вже потім вирішувати позов по суті заявлених вимог. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Згідно із вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 2 червня 2016 року суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Як свідчать матеріали справи, 22 вересня 2018 року проводилися чергові загальні збори СТ «Переможець», оформлені протоколом № 40, на яких були прийняті рішення, зокрема, про висловлення недовіри та звільнення ОСОБА_2 з посади голови правління СТ «Переможець» з 22 вересня 2018 року та про обрання головою правління садівничого товариства ОСОБА_1 з 23 вересня 2018 року (а. с. 7-10, т. 1). Згідно із випискою від 3 жовтня 2018 року та витягом від 4 лютого 2019 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державним реєстратором комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Гнатюк М.В. 2 жовтня 2018 року було внесено зміни до відомостей про юридичну особу в частині зміни керівника СТ «Переможець», а саме: ОСОБА_1 було зазначено керівником цього товариства (а. с. 12-18, т. 1). 6 жовтня 2018 року відбулись збори уповноважених членів СТ «Переможець», оформлені протоколом № 41, на яких по питанню 5.1. було прийнято рішення виключити ОСОБА_1 зі складу членів СТ «Переможець» та звернутись до відповідних органів із заявою на його протиправні дії щодо реєстрації себе головою правління товариства на підставі підробленого рішення загальних зборів від 22 вересня 2018 року, які насправді не відбулися у зв`язку з відсутністю кворуму для їх проведення, про що було складеного відповідний протокол № 40 від 22 вересня 2018 року (а. с. 66, т. 1). Крім того, по питанню 5.2. прийнято рішення, зокрема, повністю підтвердити повноваження законно обраного загальними зборами членів товариства від 8 квітня 2017 року (протокол № 37) голови правління ОСОБА_2 (а. с. 63-65, т. 1) та зобов`язано його терміново внести необхідні зміни до державного реєстру юридичних осіб (ЄДРПОУ) (а. с. 166-169, т. 1). На підставі зазначеного протоколу № 41 від 6 жовтня 2018 року, а також протоколу лічильної комісії зборів уповноважених осіб СТ «Переможець» від 6 жовтня 2018 року та відповідної заяви ОСОБА_2 від 30 жовтня 2018 року, державним реєстратором Броварської РДА Київської області Василенко Л.В. було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: відповідно до внесених змін від 6 листопада 2018 року за номером 13551070016004854 змінено керівника СТ «Переможець» на ОСОБА_2 (а. с. 13-18, 62, 179-188). Зміст позовних вимог у даній справі зводиться до захисту порушених, на думку позивача, його трудових прав з боку СТ «Переможець» та державного реєстратора Василенко Л.В. щодо внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну керівника садівничого товариства із ОСОБА_1 на ОСОБА_2 , оскільки у встановленому законом порядку зміна голови правління СТ «Переможець» не відбулась. Відповідно до статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 4, 5, 19ЦПК України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право або право особи в інтересах якої вона звертається до суду порушено. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені у частині першій статті 19 ЦПК України, згідно якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Так, частиною першою статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації. За змістом частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин (стаття 2, частина шоста статті 3 ГК України). Питання господарської діяльності кооперативів урегульовано статтею 94 ГК України, яка визначає кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, які можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Кооперативи здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів. Законодавець врегулював приписами статей 95-100 ГК України порядок створення та діяльності виробничих кооперативів як таких, що є, поміж інших, підприємствами колективної власності, передбачивши водночас існування відповідного закону, що регулює діяльність різних видів кооперативів (частина перша статті 94 ГК України). Зазначені вище норми ГК України кореспондуються із приписами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію». За змістом положень статей 2, 6, 9 вказаного вище Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах (частина перша статті 7 Закону України «Про кооперацію»). Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»). Таким чином, споживчий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Особи, які є членами створеного ним споживчого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні кооперативом, отримувати певну частку активів споживчого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени споживчого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Наведений правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19). Подібні за змістом висновки у відповідних правовідносинах викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19), від 16 грудня 2020 року у справі № 748/485/18 (провадження № 61-3240св19). З виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що СТ «Переможець» є зареєстрованою в реєстрі юридичною особою, дата первинної реєстрації - 20 грудня 1999 року, код юридичної особи - 25812041, місцезнаходження: Київська область, Броварський район, с. Требухів, вул. Гоголівська, 1, дані про основний вид економічної діяльності - комплексне обслуговування об`єктів. Таким чином, як за приписами законодавства, так і за положеннями Статуту (а. с. 53-61, т. 1) відповідач є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту, має відповідні фонди. Члени споживчого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема у їх відносинах з кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. Позивач як член кооперативу, який був виключений з нього, відповідно до статуту та чинного законодавства, має у ньому корпоративні права, порушенням яких, а саме брати участь в управлінні кооперативом та бути головою його правління обґрунтовано позовні вимоги. Визначення законом особливостей правового, організаційного, економічного та соціального функціонування кооперативів прямо передбачено приписами ГК України і наявність таких особливостей, зокрема щодо розподілу голосів членів кооперативу під час прийняття рішення, способу реалізації членами кооперативу своїх прав на участь в управлінні кооперативом не суперечить змісту та природі корпоративних відносин. Враховуючи те, що СТ «Переможець»відповідно до статуту та чинного законодавства є господарською організацією, а спір у цій справі виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю відповідача у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, тому розгляд цього спору повинен відбуватися за правилами господарського судочинства. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 4 вересня 2018 року у справі № 904/5857/17, від 4 червня 2019 року у справі № 826/4204/18, від 12 червня 2019 року у справі № 344/10480/16-а, від 13 листопада 2019 року у справі № 826/2778/16 виходила з того, що спір між учасниками юридичної особи або спір учасників юридичної особи з цією юридичною особою щодо скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства. Аналогічні висновки про те, що вимоги щодо оскарження дії суб`єкта владних повноважень щодо державної реєстрації змін до установчих документів громадської організації, пов`язаних з недотриманням порядку скликання її вищого органу управління, невідповідність закону або недостовірність поданих для реєстрації документів, недотримання порядку обрання керівника громадської організації, є похідними при вирішенні судом корпоративного спору та зумовлені необхідністю захисту корпоративних прав, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 6 лютого 2020 року у справі № 826/13989/17 (провадження №К/9901/55273/18), від 12 грудня 2019 року у справі № 821/1694/16 (провадження №К/9901/37011/18). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). Отже, суд першої інстанції не взяв до уваги, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, у зв`язку з чим помилково розглянув спір в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів при цьому враховує, що згідно статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства також викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц та від 10 квітня 2019 року у справі 510/456/17. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зміст позовних вимог і характер спірних правовідносин, належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу по суті в порядку цивільного судочинства. Відповідно до вимог частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина друга статті 377 ЦПК України). Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За таких обставин суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду про відмову у задоволенні позову підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 та частин першої, другої статті 377 ЦПК України, оскільки заявлені позовні вимоги мають розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановівід 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. На підставі викладеного та керуючись статтями 255, 256, 367 - 369, 372, 374, 377, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 рокускасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до садівничого товариства «Переможець», державного реєстратора Броварської районної державної адміністрації Київської області Василенко Лесі Вікторівни про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач має право звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній