Постанова 4818 № 953/5179/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/5179/20 Головуючий суддя І інстанції Лях М.Ю. Провадження № 22-ц/818/5376/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Яцина В.Б. (суддя-доповідач), суддів - Бурлака І.В., Котелевець А.В., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лишняк Інни Вікторівни на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Лях М.Ю., по цивільній справі № 953/5179/20, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОН ЕЙР ВС», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення трудових відносин, встановив: 2020 року Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОН ЕЙР ВС», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення трудових відносин, Позовна заява мотивована тим, що починаючи з 06.06.2014 року по теперішній час він перебуває у трудових відносинах з ТОВ "ОН ЕЙР ВС" та займає посаду генерального директора. Відомості про нього, як про керівника ТОВ "ОН ЕЙР ВС" містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказав, що у грудні 2019 року, реалізуючи своє право, передбачене ч.1 ст. 38 КЗпП України, виявив бажання припинити трудові відносини із відповідачем, в зв`язку з чим, 14.12.2019 року на адресу загальних зборів Товариства направив заяву від 11.12.2019 року про звільнення з посади генерального директора ТОВ "ОН ЕЙР ВС" на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Також позивач зазначає, що ініціював скликання позачергових загальних зборів учасників Товариства для вирішення питання про його звільнення та повідомив учасників про те, що збори відбудуться 20 січня 2020 року о 11:00 год., за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, загальні збори ТОВ "ОН ЕЙР ВС" не відбулися, оскільки, учасники (засновники) Товариства ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зазначені дату та час не з`явилися та не надали жодних пояснень чи повідомлень щодо причин неявки. Стверджує, що день звернення до суду з позовом питання щодо його звільнення з займаної ним посади генерального директора на підставі ст. 38 КЗпП України відповідачем не розглянуто, чим порушується його конституційне право на вільний вибір праці. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати припиненими трудові відносини між генеральним директором ОСОБА_1 та ТОВ "ОН ЕЙР ВС" на підставі частини першої ст. 38 КЗзП України за власним бажанням з 01.01.2020 року з внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2020 року закрито провадження у справі з передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підстав. В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Лишняк І.В. посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважає помилковими висновки суду про те, що цей спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. Вказала, що позивач ОСОБА_1 не є співзасновником ТОВ «ОН ЕЙР ВС», а лише займає посаду генерального директора товариства, у зв`язку з чим з останнім перебуває у трудових відносинах та не має жодних корпоративних прав у вказаному товаристві. Зазначила, що загальні збори ТОВ «ОН ЕЙР ВС» на підставі стст.30-32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та п.12.7 розділу 12 Статуту товариства ініціював збори на 20 січня 2020 року о 11-00 годині, які не відбулися, хоча ОСОБА_1 всім учасникам товариства надіслав повідомлення, яким пропонував вирішити питання про його звільнення. Вважає, що відповідно до ст.38КЗпП України питання про його звільнення із займаної посади не вирішено, чим порушується конституційне право позивача на вільний вибір праці. Вказала, що даний спір жодним чином не стосується правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства. Посилання суду першої інстанції на постанову Великої палати Верховного суду від 30 січня 2019 року у справі №145/1885/15-ц, є помилковим, оскільки позовні вимоги та фактичні обставини в ній відрізняються від встановлених у справі, що розглядаються. У вказаній справі позивач просив визнати незаконними рішення наглядової ради про усунення (відсторонення) його від виконання повноважень голови правління товариства та виключення його з числа осіб, які мають право підпису, що є порушенням прав учасника (акціонера) на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України за відсутності усіх учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції у повній мірі не відповідає. Ухвала суду про закриття провадження у справі мотивована тим, що спір між сторонами виник з корпоративних правовідносин, а тому він має розглядатися в порядку не цивільного, а господарського судочинства. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду. Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено у статті 20 ГПК України, згідно з пунктом 3 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Звертаючись до суду з позовною заявою позивач зазначив про порушення його трудових прав під час виконання ним посадових обов`язків генерального директора ТОВ «ОН ЕЙР ВС», що стосується його права на звільнення з посади, тобто цей спір має приватноправовий, а не корпоративний характер, як помилково вирішив суд першої інстанції. Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього. Ніяких вимог в контексті згаданої норми ст. 97 ЦК України до суду не було заявленою Нормами Цивільного кодексу України(статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України(стаття 89), Закону України «Про господарські товариства»(статті 47, 62, 63), Закону України «Про акціонерні товариства»(статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК Українинадає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув,пов`язані зістворенням, діяльністю, управліннямабо припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього кодексу). Тобто, одним зі спорів, що виникають із корпоративних відносин, є спір члена чи колишнього члена юридичної особи з нею самою, пов`язаний з управлінням і діяльністю останньої. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (частина перша, речення перше та третє частини другої статті 83 ЦК України). Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом (стаття 85 ЦК України). За змістом частини першої статті 167 ГК України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Згідно з частиною третьою статті 167 ГК України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачено у статті 10 Закону № 1576-ХІІ «Про господарські товариства». Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом чи установчими документами передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього (статті 23 Закону № 1576-ХІІ) . Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП Українитрудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. При цьому, за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, підставою для розірвання договору є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Таким чином, припинення трудового договору з посадовою особою на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України залежить від волі власника. Повноважним органом, до компетенції якого входило питання звільнення позивача із займаної посади, є збори учасників товариства. Згідно статті КЗпП Українидо трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, слід враховувати, чи пов`язаний цей спір із виникненням, здійсненням або припиненням корпоративних прав, зокрема права на участь в управлінні юридичною особою та в її діяльності. Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31), від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц (пункт 33)). Той факт, що звільнення позивача з посади перебуває у компетенції загальних зборів товариства не перетворює цей спір у корпоративний, оскільки питання звільнення керівника у даному випадку пов`язано лише із його приватними інтересами, серед підстав заявленого позову відсутні факти про те, що у даній справі виник спір між учасниками товариства щодо управління товариством шляхом звільнення його керівника. Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. У постановах Верховний Суд виходив з того, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК Україниє дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. Саме такий та подібні до нього правові висновки про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладені у постанові Великою Палатою Верховного Суду та у постановах Верховного суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц (провадження № 14-351цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19), від 26 жовтня 2020 року у справі № 752/24667/17, (провадження № 61-22844св19) Однак у даному випадку відсутні відомості про те, що спір виник щодо управлінської діяльності товариства, тому згадана правова позиція касаційного суду не є релевантною і тому не має враховуватися судом. Висновки суду про те, що спір між ОСОБА_1 , якголовою виконавчого органу та ТОВ «ОН ЕЙР ВС», виник із корпоративних правовідносин, не відповідають підставами та предмету заявленого до суду позову та нормам матеріального і процесуального права, тому відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасує оскаржену ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє матеріали позову для продовження розгляду питання щодо відкриття провадження у справі до суду першої інстанції. Керуючись ст.259, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст.379, 381-384, 388, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лишняк Інни Вікторівни задовольнити частково. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2020 року скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 15 грудня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. А.В.Котелевець.