Постанова 4812 № 483/98/21

28.07.21 22-ц/812/1505/21 Єдиний унікальний номер судової справи: № 483/98/21 Номер провадження № 22-ц/812/1505/21 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І. із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за участю: заявника - ОСОБА_1 , якій діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , заінтересованої особи - ОСОБА_3 її представника - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2021 року, ухваленого під головуванням судді - Рак Л.М. об о 10-59 год в приміщенні того ж суду по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , заінтересована особа - ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису, в с т а н о в и л а: 25 січня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно заінтересованої особи ОСОБА_3 . Заявники зазначали, що ОСОБА_3 є дружиною заявника ОСОБА_1 та матір`ю малолітнього ОСОБА_2 .. Протягом останнього року вони потерпають від домашнього насильства зі сторони заінтересованої особи. Остання постійно погрожує їм фізичною розправою, розповсюджує брудні плітки, записує разом зі своєю донькою від першого шлюбу телефонні розмови. При цьому остання вчиняє щодо малолітнього ОСОБА_7 дії сексуального характеру, розповсюджує серед малолітніх дітей відео порнографічного характеру, що повністю ігнорується матір`ю. Численні звернення до правоохоронних органів та служби у справах дітей результатів не дали. Посилаючись на те, що ОСОБА_3 систематично вчиняє психологічне насильство відносно них, що може привести до тяжких наслідків, заявники просили видати обмежувальний припис ОСОБА_3 строком на шість місяців із забороною перебування в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , забороною наближатися на відстань ближче 300 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, лікування, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : дитячого садку № 3 за адресою: АДРЕСА_2 , місця реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , місця реєстрації та проживання батьків ОСОБА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3 , обмежити спілкування ОСОБА_3 з постраждалою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо він за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_3 , переслідувати його та в будь-який спосіб спілкуватися з ним, заборони ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 або контактування з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, заборони ведення листування, телефонних переговорів з батьками ОСОБА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 або контактування з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2021 року у задоволені заяви відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що суду не надано достатніх, допустимих та переконливих доказів для оцінки ризиків вчинення насильства заінтересованою особою відносно заявників, настання наслідків його вчинення, що надавало б правову підставу для видачі обмежувального припису. В апеляційній скарзі заявники посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, яке ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, без повного та всебічного з`ясування обставин справи, а також таке, що прийняте з порушенням принципу дотримання найкращих інтересів дитини - ОСОБА_8 та з порушенням особливих потреб та інтересів похилого віку ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заяву в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно встановив обставини фактичного місця проживання дитини, суд не звернув уваги на покази свідків, та на те, що кримінальні провадження щодо ОСОБА_9 досі тривають та знаходяться на розслідуванні, що свідчить про існуючий ризик повторного здійснення останньою домашнього насильства, яка навіть в процесі судового розгляду продовжувала вчиняти психологічне насильство. Крім того, стягнувши витрати на правничу допомогу суд не звернув уваги на відсутність в матеріалах справи розрахунку за надану допомогу погоджену клієнтом, який визначає остаточну суму гонорару, а розрахунки виконаних робіт та платіжні документи, надані адвокатом не відповідають умовам договору Заінтересована особа не скористалась своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За положеннями статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_3 з 16 березня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с.8-9). Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в будинку АДРЕСА_1 (т. 1а.с.15). Малолітній Дамір, 09 березня 2016 року зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 (т. 1а.с.16). ОСОБА_3 проживає в квартирі АДРЕСА_4 (т. 1 а.с.90). Згідно Акту обстеження умов проживання, складеного 12 листопада 2020 року спеціалістами Управління освіти Очаківської міської ради, ОСОБА_7 проживає з матір`ю, коли у неї вихідні на роботі. В робочі дні син проживає з батьком. ОСОБА_1 є ФОП та працює водієм ВК ОАТК «Фаєтон» (т. 1 а.с.19-27). ОСОБА_3 працює в ТОВ «Фарматоп» на посаді маркувальника аптеки № 35 в м. Очакові (т. 1 а.с .75-77). Заочним рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 липня 2020 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На теперішній час між колишнім подружжям тривають судові спори щодо встановлення місця проживання дитини та поділу спільного сумісного майна. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Звертаючись до суду з вимогами про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 , заявники вказували що ОСОБА_9 вчиняє щодо них та малолітнього сина - ОСОБА_7 психологічне та фізичне насильство, а також посилалися на неоднократні звернення до правоохоронних органів та служби у справах дітей з вимогою вжити заходів щодо неправомірної поведінки ОСОБА_3 . Так, 27 листопада 2020 року, 29 січня 2021 року ОСОБА_1 звертався із заявами до Очаківського відділу поліції та до органу опіки та піклування Очаківської міської ради 25 січня 2021 року, щодо вжиття заходів відносно ОСОБА_9 (т. 1 а.с.10, 64-67, 144). Згідно відповіді від 09 листопада 2020 року за підписом т.в.о. начальника Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області заявникові ОСОБА_1 повідомляється, що при відпрацюванні його повідомлення інформація щодо погрози з боку ОСОБА_3 фізичною розправою його батькам об`єктивно не підтвердилась. Погрози з боку ОСОБА_3 носили лише словесний характер, ніяких дій, спрямованих на реалізацію даних погроз не було та з останньою проведено профілактичну бесіду виховного характеру щодо недопущення в подальшому подібних конфліктних ситуацій (т.1 а.с. 11). Крім того, заявники посилалися на витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 02 червня 2020 року (ч.1 ст. 125 КК України), від 26 січня 2021 року (ч.1 ст. 129 КК України), від 18 лютого 2021 року (ч.1 ст. 129 КК України) (т.1 а.с. 12, 63, 142, 143). Однак, на теперішній час рішень про результати перевірки вказаних заяв матеріали справи не містять. Допитані в якості свідків співробітники поліції ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 повідомляли суду, що дійсно, декілька разів за викликами виїжджали за адресою: АДРЕСА_1 , але жодного разу ними не було зафіксовано проявів неправомірної поведінки ОСОБА_3 , натомість за заявою останньої складалися протоколи про адміністративні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП відносно заявника ОСОБА_1 . Показання ж свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , допитаних за клопотанням заявників, носять загальний характер або показання з чужих слів і не містять жодного конкретного факту на підтвердження неправомірних дій заінтересованої особи ОСОБА_3 , а тому й не можуть бути покладені в основу рішення. Отже, заявники не надали суду належних й допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог щодо факту вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому, у зв`язку із невиданням обмежувального припису ОСОБА_9 що є їхнім процесуальним обов`язком у силу положень статей 12, 81 ЦПК України. З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для видачі обмежувального припису, а відтак обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви. Колегія суддів погоджується з висновком і про те, що неприязні стосунки між сторонами та наявність спору щодо визначення місця проживання дитини та поділу спільного сумісного майна не можуть бути достатньою правовою підставою для видачі обмежувального припису. Звернення до різних органів державної влади, зокрема правоохоронних, свідчить про наявність конфлікту між сторонами, і самі по собі не підтверджують факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_9 , що є необхідною умовою для застосування судом до неї спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені спеціальним законом. Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20). Доводи апеляційної скарги про те, що судом невірно встановлено місце проживання дитини не заслуговують на увагу, оскільки не мають вирішального значення для даної справи, а крім того, як пояснили сторони наразі триває судовий спір щодо визначення місця проживання дитини. Посилання в апеляційній скарзі на те, що не було взято до уваги покази свідків є безпідставними, оскільки при ухваленні рішення судом їх покази належним чином оцінені в сукупності з іншими доказами. Твердження про те, що судом не прийнято до уваги, чисельні заяви до органів поліції, в тому числі як під час розгляду справи так і після ухвалення рішення також не заслуговують на увагу, з огляду на те, що не підтверджують факт вчинення домашнього насильства, не є доказом вини у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України). При цьому, розглядаючи заяву слід виходити не лише з відсутності вироку стосовно ОСОБА_3 , а й з сукупності інших доказів, які належним чином були оцінені судом. Посилання на те, що судом не вірно враховано відповідь т.в.о. начальника ВП ГУНП в Миколаївській області від 09 листопада 2020 року є безпідставним, оскільки доказів щодо проведення профілактичної бесіди з ОСОБА_3 про недопущення конфліктних ситуацій матеріали справи не містять, а крім того, в суді апеляційної інстанції остання заперечувала про вказані факти. Доводи в апеляційній скарзі про не застосування судом позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 19 травня 2020 року (справа №404/5203/19), від 24 жовтня 2019 року (справа №415/10120/18), від 24 лютого 2021 року (справа №570/2528/20) не заслуговують на увагу, оскільки стосувались інших конкретних обставин щодо вчинення домашнього насильства, підтверджені належними та допустимими доказами. Також не заслуговують на увагу твердження заявників про упередженість суду під час розгляду справи та ухвалення рішення, оскільки ОСОБА_3 та її представник неодноразово залишалися в кабінеті судді та обговорювали питання, що стосувалися розгляду справи без участі заявників з огляду на відсутність доказів на підтвердження вказаних обставин, а крім того, заявники мали можливість на підставі ст. ст. 36,39 ЦПК України скористатися своїм право на відвід. Посилання на те, суд не розглянув заяву на протязі 72 годин не є підставою для скасування рішення суду, а крім того, розгляд справи неодноразово відкладався за заявою самих заявників. Що стосується висновку суду про стягнення із заявників на користь заінтересованої особи витрат на правничу допомогу у розмірі 9 000 грн. з кожного по 3000 грн., то колегія виходить з наступного. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з п. 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 зазначеної норми права встановлено, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час ( ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Аналіз змісту статей 10-13 ЦПК України в узагальненому вигляді свідчить про те, що при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч.1 ст. 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і ст. 81 та ст. 137 ЦПК України. Так, відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов своє втілення також у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. З матеріалів справи вбачається, що 27 жовтня 2020 року між адвокатом Корець С.В. та Білокур С.О. було укладено договір про надання правової допомоги до якого 27 січня 2021 року було укладено Додактову угоду №2 предметом якої є надання правової допомоги під час розгляду справи № 483/98/21 за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , заінтересована особа - ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису (т.1 а.с.68, т.2 а.с.9-10). Згідно п.4.7. додаткової угоди строни погодили, що гонорара адвоката пов`язаний з участю адвоката у сувдовому засіданні повязанному з розглядом даної справи становить 1 500 грн. за судодень. Відповідно до розрахунку суми гонорару та Актом здачі-приймання викоанних робі (надання послуг) та квитанцям всього за надання правововї допомоги ОСОБА_3 було сплачено за участь у судових засіданнях у кількості шість 9 000 грн. (6 х 1500 грн.) (т. 2 а.с. 11-27). Крім того, під час апеляційного розгляду за участь представника у судовому засдінні було сплачено 1500 грн., що підтверджується розрахунком суми гонорару та Актам здачі-приймання викоанних робіт (надання послуг) та квитанції. За такого, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути із заявників на користь заінтересованої особи 4500 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто по 1500 грн. з кожного. Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутній розрахунок за надану допомогу погоджену клієнтом, який визначає остаточну суму гонорару, а розрахунки виконаних робіт та платіжні документи, надані адвокатом не відповідають умовам договору не заслуговують увагу з огляду на встановлене вище. Крім того, не можуть бути прийняті до уваги посилання в апеляційній скарзі на невірний рохрахунок тривалості судових засідань, оскільки умовами догоговору передбачено, що оплата судодня не залежить від тривалості цього судодня (часу судового засідання). За таких обставин рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України в частині судових витрат підлягає зміні шляхом стягнення із заявників на користь заінтересованої особи витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500 грн., а з кожного по 1500 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2021 року в частині судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_6 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500 грн. з кожного по 1500 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: Т.З. Бондаренко В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 02 серпня 2021 року.