Постанова 4811 № 447/2035/20

Справа № 447/2035/20 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І. Провадження № 22-ц/811/3166/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Юзефович Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 вересня 2020 року в складі судді Бачуна О.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови про арешт коштів боржника, - встановив: У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Львів)про скасування постанови про арешт коштів боржника. Вимоги обгрнутовував тим, що на виконанні у Миколаївському районному відділі ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) перебуває виконавче провадження АСВП № 61434670 щодо примусового виконання виконавчого листа № 447/2345/18, виданого Миколаївським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Ноудлен" завданої шкоди у розмірі 134448,84 грн. та судового збору в розмірі 2016,14 грн. Постановою державного виконавця Біляк Н.М. від 27.05.2020 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках в банківських установах та всіх інших відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать ОСОБА_1 . Під арешт потрапив рахунок в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 відкритий на ім`я позивача, на який окрім інших грошових коштів, надходять кошти від Пенсійного фонду України, як пенсія. Він неодноразово звертався до державного виконавця щодо зняття арешту з рахунку, проте, йому було відмовлено, тому він змушений звернутися до суду з даним позовом. Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 28 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови про арешт коштів боржника - відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що державним виконавцем, з метою виконання виконавчого документу, винесено постанову про арешт коштів боржника від 27.05.2020, на підставі якої було накладено арешт і на кошти, які містяться на пенсійному рахунку позивача. Даний рахунок є із спеціальним режимом використання - пенсійним та використовується ОСОБА_1 для отримання пенсії, що підтверджується матеріалами справи, відтак державним виконавцем накладено арешт та розпочато звернення стягнення на пенсію позивача не у визначеній законодавством частині, а у повному обсязі, що прямо заборонено законом. В контексті спірних правовідносин покликається на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та зазначає, що рахунки, які передбачені для отримання пенсії є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. Звертає увагу на відповідну практику касаційного суду. Просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). В судове засідання 27 липня 2021 року учасники справи не прибули, не повідомили суд про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що постанова державного виконавця про арешт коштів боржника від 27.05.2020 АСВП №61434670 прийнята до виконання банком. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку, коштів на які заборонено накладати арешт, зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, згідно довідки від 29.05.2020, виданої АТ КБ «Приватбанк», рахунок № НОМЕР_2 відкритий для зарахування, у тому числі пенсійних виплат, однак у ній не вказано, що це рахунок із спеціальним режимом використання, спеціальний та інший рахунок, звернення стягнення на який заборонено законом, тому суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог не ґрунтуються на вимогах закону, не підтверджені належними доказами, відтак позов є необґрунтований та недоведений. Виходячи з наявних матеріалів справи, вимог закону та встановлених обставин справи, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з оскаржуваним рішенням та висновками, яких суд дійшов у такому враховуючи таке. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регулює конкретні цивільні правовідносини. Судом встановлено, що 02.03.2020 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження АСВП № 61434670 з примусового виконання виконавчого листа № 447/2345/18 виданого Миколаївським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Ноудлен" завданої шкоди у розмірі 134448,84 грн. та судового збору в розмірі 2016,14 грн. 27.05.2020 державним виконавцем винесено постанову ВП № 61434670 про арешт коштів ОСОБА_1 , якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках в банківських установах та всіх інших відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать у боржнику (а.с. 5). 01.06.2020 боржник ОСОБА_1 подав заяву Миколаївському районному ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про звільнення з-під арешту рахунок в АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на те, що вказаний рахунок є соціально захищеним і відкритим для зарахування пенсійних виплат. До заяви долучено довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 29.05.2020 з якої слідує, що рахунок ОСОБА_1 - № НОМЕР_1 відкритий для зарахування, у тому числі пенсійних виплат (а.с. 10-11). 05.06.2020 постановою державного виконавця ВП № 61434670 звернено стягнення на доходи ОСОБА_1 , які він отримує від Головного управління Пенсійного фонду України, а саме постановлено здійснювати відрахування із доходів ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства на користь ТзОВ «Ноудлен» у розмірі 20% від заробітної плати до виплати загальної суми боргу 150341,21 грн. (а.с. 9). 05.06.2020 боржник ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про звільнення з-під арешту рахунок в АТ КБ «Приватбанк». 09.06.2020 листом в.о. начальника Миколаївського районного відділу ДВС Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Львів) відмовлено ОСОБА_1 у знятті арешту з коштів, у зв`язку з відсутністю правових підстав (а.с. 12). Вважаючи дії державного виконавця неправомірними, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами, предметом яких є постанова державного виконавця про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на кошти, що надходять від Пенсійного фонду України як спеціальні виплати, яку просить скасувати. Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 02.06.2016 року № 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5. Згідно із ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ст. 5 цього закону). Відповідно до ч. 1, п. 2, ч. 2 ст. 18 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ч.1, п. 2, ч. 2 ст. 18 ЗУ "Про виконавче провадження"). Зокрема, згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. В свою чергу, відповідно до частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Частиною першою статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності у боржника кошів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Розмір відрахувань із пенсії визначено статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження». Про наведене йдеться і у розділі Х Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5. Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно із абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України. Наведені вище норми матеріального права дають підстави для беззаперечного висновку про те, що судове рішення є обов`язковим до виконання, у разі невиконання боржником рішення суду добровільно, державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання, зокрема, останні мають право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах, при цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, оскільки законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, на які заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20). Також Верховний Суд у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №755/14912/19 зазначив, що боржник повинен довести приватному виконавцю, що рахунок на який накладено арешт має спеціальний режим використання, а також така інформація повинна надійти від банку. В свою чергу, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Як роз`яснено у п. 2 п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі - Закон про виконавче провадження). У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження. У зв`язку із цим боржник (учасник виконавчого провадження, на майно якого накладено арешт) не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року зазначено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Звертаючись в судовому порядку про захист свого права, позивач фактично стверджує про те, що арешт з рахунків мав зняти державний виконавець, тому його бездіяльність є протиправною. Як зазначено вище, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику. Поряд з цим, зважаючи на те, що спірне майно (кошти на рахунку), про зняття арешту з яких просить позивач ОСОБА_1 , належить йому та є його власністю, при цьому він є боржником у виконавчому провадженні, тому спірні правовідносини виключають можливість подання позову останнім про зняття арешту з майна. Разом з цим, згідно із ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Зазначена норма знаходиться у Розділі VІІ, який стосується судового контролю за виконанням судових рішень. Наведені положення кореспондуються із ч. 1, ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», за якою рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Таким чином, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Беззаперечно встановивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, колегія суддів приходить переконання про те, що він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Як роз`яснено у п. 5 цієї постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» у разі пред`явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19). Враховуючи наведене та з метою уникнення преюдиції у можливих спорах між сторонами, відтак без надання правової оцінки обставинам справи щодо надання боржником достатніх документів на підтвердження того, що його рахунок, на який було накладено арешт, має спеціальний режим використання, а відтак наявності у виконавця всіх передбачені законом підстав для зняття арешту із рахунку, колегія суддів дійшла висновку про те, що справа за відповідним позовом не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні. Оскільки суд першої інстанції на вищевикладені обставини уваги не звернув, не врахував норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, тому, з відповідних підстав, ухвалене у справі судове рішення необхідно скасувати та закрити провадження у справі, роз`яснивши позивачу право на звернення в суд зі скаргою в порядку передбаченому ЦПК України (Розділ VІІ Судовий контроль за виконанням судових рішень), що свідчить про часткову підставність апеляційної скарги. Відповідно до ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст.ст. 258, 259, 260, 261, 367, п. 4 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 377 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 вересня 2020 року скасувати. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови про арешт коштів боржника закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення в суд зі скаргою в порядку передбаченому Розідлом VІІ ЦПК України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної в день її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 27 липня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк