Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/3241/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/3241/21 Номер провадження 22-ц/814/1273/21Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів Одринської Т.В., Панченка О.О., при секретарі Філоненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про звільнення майна з-під арешту, В С Т А Н О В И В : ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви У квітні 2021 року позивач звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про звільнення майна з-під арешту. В обґрунтування позову зазначено, що 16 березня 2006 року Корольовський районний суд м. Житомир вироком по справі №1-44 2006 року визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 142 КК України (1960 року) та призначив покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. 15 листопада 2006 року постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної державним виконавцем відділу державної виконавчої служби в Октябрському районі м. Полтави при примусовому виконанні виконавчого листа 1-44 виданого 23 травня 2006 року Корольовським районним судом м. Житомир про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 на користь держави, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомир від 14 січня 2021 року по справі №296/5942/20 вирішено звільнити ОСОБА_1 від покарання, призначеного вироком Корольовського районного суду м. Житомир від 16 березня 2006 року за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 142 КК України (1960 року), у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, в частині конфіскації належного ОСОБА_1 майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 , якою ОСОБА_1 володіє на праві спільної сумісної власності у зв`язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку. Звернувшись із заявою про зняття арешту з майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві позивач отримав відповідь про неможливість винесення постанови про скасування арешту у зв`язку із знищенням виконавчого провадження. У зв`язку з вищевказаним, позивач прохав позовні вимоги до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про звільнення майна з-під арешту задовольнити та скасувати арешт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №831949 від 15 листопада 2006 року винесеної державним виконавцем державної виконавчої служби в Октябрському районі м. Полтава. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2021 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про звільнення майна з-під арешту відмовлено. Роз`яснено, що вказані позовні вимоги розглядаються в порядку кримінального судочинства. Судове рішення обґрунтовано тим, що позивач звертається до суду з позовними вимогами, які виникли при виконанні вироку, тому позовна заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Короткий зміст вимог апеляційної скарги З вищевказаною ухвалою не погодився ОСОБА_1 та оскаржив її в апеляційному порядку. Прохав ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції неправильно установив обставини, які мають значення для справи. Так, скаржником зазначено, що судом не було взято до уваги, що арешт накладався 15 листопада 2006 року, тобто під час дії КПК України 1960 року, а отже спір щодо зняття арешту з майна є приватноправовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Також при винесенні оскаржуваного судового рішення не було враховано, що матеріали виконавчого провадження були знищені, що позбавляє можливості звільнити майно з-під арешту в рамках виконавчого провадження. Відзив на апеляційну скаргу від Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області до суду не надходив. Щодо явки та позиції учасників справи та їх представників в апеляційному суді Скорина М.М. в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, пославшись на обставини, наведені в апеляційній скарзі. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Встановлені обставини справи Із матеріалів справи вбачається, що 16 березня 2006 року Корольовський районний суд м. Житомир вироком по справі №1-44 2006 року визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 142 КК України (1960 року) та призначив покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. 15 листопада 2006 року постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної державним виконавцем відділу державної виконавчої служби в Октябрському районі м. Полтави при примусовому виконанні виконавчого листа 1-44 виданого 23 травня 2006 року Корольовським районним судом м. Житомир про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 на користь держави, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомир від 14 січня 2021 року по справі №296/5942/20 вирішено звільнити ОСОБА_1 від покарання, призначеного вироком Корольовського районного суду м. Житомир від 16 березня 2006 року за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 142 КК України (1960 року), у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, в частині конфіскації належного ОСОБА_1 майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 , якою ОСОБА_1 володіє на праві спільної сумісної власності у зв`язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку. Позиція суду апеляційної інстанції Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України). Згідно з частиною другою статті 52 КК України додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 КК України). Статтею 48 КВК України передбачено, суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини перша, третя статті 49 КВК України). Спеціальним законом, що регулював порядок вчинення виконавчих дій на час виконання вироку в частині конфіскації майна, був Закон України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV). Згідно з частиною другою статті 40-1 Закону України «Про виконавче провадження» ( № 606-XIV) виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункти 2-6 частини першої статті 40 Закону № 606-XIV). У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернувся до суду з цивільним позовом про скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку суду про конфіскацію майна, як додаткового покарання. На час звернення з позовом та розгляду справи порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII) підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень. Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року по справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) висловлена правова позиція, що позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Однак, враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18 висловлена правова позиція, у якій вказано, що відповідно до вимог статті 404 КПК України 1960 року вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання. Статтею 537 КПК України 2012 року (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України 2012 року визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України. Крім того, положеннями КПК України 2012 року (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні. Тобто суди дійшли помилкового висновку про те, що питання про зняття арешту може бути вирішене в порядку виконання вироку суду за правилами КПК України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у поставові від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18 зазначала, що з огляду на те, що у ВДВС Бобринецького РУЮ на виконанні перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа від 15 травня 2008 року № 1-38, виданого на виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак позивач, як учасник виконавчого провадження на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси. Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові звернула увагу, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі за позовними вимогами позивача про скасування арешту, накладеного на майно в порядку виконання вироку в частині конфіскації майна, однак помилково вказали, що такі вимоги повинні розглядатися за правилами КПК України. Позивач має право на звернення з такими вимогами до суду в порядку адміністративного судочинства. Щодо інших доводів апеляційної скарги Посилання позивача на практику Верховного Суду, зокрема: постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 не дають підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки вищевказані правові висновки Верховного Суду стосуються інших обставин справи. Так, у судовій практиці, на яку вказує позивач арешт накладався не державним виконавцем, а посадовими особами відповідних слідчих органів. У справі, що переглядається позивач просить скасувати арешт нерухомого майна, який накладений на підставі постанови державного виконавця. В той же час, Велика Палата Верховного Суду у поставові від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18 висловила позицію щодо підвідомчості у аналогічному спорі, де арешт накладений на виконання вироку в частині конфіскації майна державним виконавцем та в період дії саме КПК України 1960 року. Відносно посилання в позовній заяві та апеляційній скарзі на знищення виконавчого провадження, то із змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18 слідує, що знищення виконавчого провадження не є підставою для зміни юрисдикції. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов по суті до правильного висновку, щодо відмови у відкритті провадження, однак суд прийшов помилкового висновку, що справа підлягає розгляду в порядку кримінального провадження. Відтак, колегія суддів вважає, що ухвала суду підлягає зміні, шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови. При цьому, позивач має право на звернення з такими вимогами до суду в порядку адміністративного судочинства. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін. Щодо судових витрат За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанції змінює судове рішення в частині мотивів, не скасовуючи ухвалу суду в частині відмови у відкритті провадження, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 липня 2021 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді Т.В. Одринська О.О. Панченко