Постанова Чернігівський апеляційний суд № 728/689/21

Справа № 728/689/21 Головуючий у 1 інстанції Глушко О. І. Провадження № 33/4823/305/21 Категорія - ч. 1 ст. 172-6 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 липня 2021 року місто Чернігів Чернігівський апеляційний суд у складі судді судової палати у кримінальних справах Баглая І.П., з участю прокурора Максиміхіна Ю.В., захисника Ходіча М.М., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2021 року. Вказаною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючу по АДРЕСА_1 , суд визнав винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення і призначив їй адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, та стягнув в дохід держави судовий збір в розмірі 454 грн. 00 коп.. На думку суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в період часу з 17.11.2015 по 19.11.2020, будучи депутатом Бахмацької міської ради 7-го скликання Чернігівської області, тобто у відповідності до пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-УІІ від 14.10.2014 року є суб`єктом відповідальності за правопорушення пов`язані з корупцією, у порушення вимог ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», під час припинення діяльності пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а саме складання депутатських повноважень, несвоєчасно подала, шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, за формою, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції, а саме, подала таку декларацію 13.03.2021, хоча 19.11.2020 на першій сесії Бахмацької міської ради 8-го скликання склала повноваження депутата Бахмацької міської ради 7-го скликання. Відповідно до п.п.2, п.5, п.8 та п.9 розділу 11 Порядку формування ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, (далі Порядок) затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.06.2016 року № 3 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2019 року за № 1300/34271, декларація перед звільненням - декларація, яка подається відповідно до абзацу першого частини другої статті 45 Закону не пізніше двадцяти робочих днів з дня припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншої діяльності, зазначеної у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону. У судовому засіданні місцевого суду ОСОБА_1 заперечувала свою вину. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження, постанову місцевого суду скасувати та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Вказує, що попередня апеляційна скарга була подана її захисником своєчасно, але повернута апеляційним судом, оскільки з неї не було зрозуміло саме ким вона була подана. Тому вважає причину пропуску строку оскарження постанови поважною та просить його поновити. Вважає, що судом першої інстанції не всебічно, не повно і не об`єктивно з`ясовано обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального права. Диспозицією ч. І ст. 172-6 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Як вбачається із постанови, суд, кваліфікуючи діяння особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, посилався на ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» (далі за текстом - Закон). Вона притягнута до адміністративної відповідальності саме за несвоєчасне подання декларації у зв`язку з припиненням здійснення діяльності суб`єкта декларування (особи, яка припиняє діяльність). Частиною 2 ст. 45 Закону часові межі (строк або термін) подачі суб`єктом декларування декларації особи, яка припиняє діяльність, не встановлено. Матеріалами справи та судом встановлено, що нею, декларацію особи, яка припиняє діяльність, було подано 13.03.2021. Таким чином вона виконала вимоги ч. 2 ст. 45 Закону, а саме - подала декларацію особи, яка припиняє діяльність. Тому в її діях відсутня об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. І ст. 172-6 КУпАП. Нечіткість та неоднозначність Закону унеможливлює твердження про наявність складу адміністративного правопорушення. Вона не могла відокремити правомірність своєї поведінки від протиправної, а відповідно не могла передбачити юридичні наслідки такої поведінки. Тому, на її думку, місцевий суд зобов`язаний був застосувати найбільш сприятливий для неї, як особи яку притягували до адміністративної відповідальності, підхід та закрити справу про адміністративне правопорушення. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України). Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. А отже, НАЗК не наділений повноваженнями приймати закони України і саме по цій причині не вправі визначати діяння, які є адміністративними правопорушеннями. Відтак, Порядок є нормативним актом який суперечить Закону та більше того - є неконституційним. Оскільки Закон, а тим паче Конституція України мають вищу юридичну силу за підзаконний нормативний акт, то застосуванню підлягає відповідно Закон та Конституція України. А тому визнання вимог Порядку в частині встановлення строку подачі декларації особи, яка припиняє діяльність є необов`язковою, оскільки застосуванню підлягає нормативний акт, який має вищу юридичну силу - Закон. Зважаючи на викладене суд неправильно застосував норми матеріального права, надавши перевагу неконституційному підзаконному нормативному акту, який суперечить положенням Закону (ч. 2 ст. 45). Суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перелічені в ст. 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України. Разом з тим суд може на підставі ст. 124 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України - акти органів державної виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо. Звернення до Конституційного Суду України в такому разі не вимагається. Оскільки, визнання актів НАЗК такими, що не відповідають Конституції не входить до виключної компетенції Конституційного Суду України, то місцевий суд мав усі правові підстави не застосовувати Порядок. Положенням визначено строк неподання декларації особи, яка припиняє діяльність, що є об`єктивною стороною адміністративного правопорушення відповідно до ч. І ст. 172-6 КУпАП. Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення є одним із чотирьох елементів складу адміністративного правопорушення. Нею неодноразово зазначалося, що вона не була ознайомлена із нормативними актами, які встановлюють обов`язок подання декларації особи, яка припиняє діяльність у який-небудь строк. Свою вину вона, як особа, яка притягалася до адміністративної відповідальності, не визнавала та не визнає. Як вбачається із офіційного вебсайту НАЗК вона жодного разу не прострочила подання щорічних декларацій та декларацію після звільнення, яка, до слова, охоплює період декларації особи, перед звільненням. Вона 1968 року народження і за все життя жодного разу не притягувалася ні до адміністративної, ні, тим паче, до кримінальної відповідальності. Вона, як видно із матеріалів справи, має незначні доходи у формі пенсійних виплат, єдине житло та кредитні зобов`язання, відповідно приховувати їй принципово нічого. Враховуючи, що ОСОБА_1 подає апеляційну скаргу вдруге з поважної причини, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, строк на апеляційне оскарження їй необхідно поновити. Із матеріалів справи, пояснень сторін захисту та обвинувачення, доводів апеляційної скарги вбачається, що вона підлягає задоволенню Суд апеляційної інстанції переглядає справу у межах апеляційної скарги, як того вимагає ч. 7 ст. 294 КУпАП. Стаття 245 КУпАП регламентує, що завданням судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. У відповідності до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Стаття 251 КУпАП визначає поняття та джерела доказів у справі про адміністративне правопорушення. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, в тому числі тими, що використовуються особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу. За нормою ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, окрім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності. Відповідальність за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП настає за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування і передбачає накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до примітки ст. 172-6 КУпАП суб`єктом правопорушень у цій статті є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Згідно положень абзацу 2 частини 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. За п.п. «з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Підпунктом 3 п. 5 розділу ІІ Порядку передбачено, що декларація після звільнення - декларація, яка подається відповідно до абзацу другого частини другої статті 45 Закону до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року. Інформація про місце роботи (проходження служби) та займану посаду суб`єкта декларування у такій декларації зазначається відповідно до місця роботи (проходження служби) та займаної посади, перебування (проходження) на яких зумовили обов`язок подання такої декларації. Під час апеляційного розгляду встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функції держави або місцевого самоврядування, декларація ОСОБА_1 , як особи, уповноваженої на виконання функцій держави, яка припинила діяльність пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік подана 13.03.2021 року в 16 год. 42 хв.. Таким чином, в діях ОСОБА_1 формально вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, якщо виходити із Порядку. Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що їй не було відомо про необхідність подання декларації у визначений 20-денний термін, місцевий суд не прийняв до уваги, з урахування положень ст. 68 Конституції України. Однак з таким висновком місцевого суду, суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що декларацію особи, яка припиняє діяльність ОСОБА_1 було подано 13.03.2021. Таким чином суб`єкт декларування виконала вимоги ч. 2 ст. 45 Закону, а саме - подала декларацію особи, яка припиняє діяльність. Відповідно в діях особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності відсутня об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 - 6 КУпАП, а саме прямий чи непрямий умисел на скоєння інкримінованого правопорушення. Даних, що описаними діями ОСОБА_1 намагалася приховати від НАЗК і в цілому від суспільства якісь активи матеріали справи не містять. Дійсно, не знання закону не звільняє від відповідальності, але ОСОБА_1 не юрист за фахом, згідно матеріалів справи як при виконанні нею діяльності пов`язаної з виконанням функцій місцевого самоврядування так і під час чи після припинення нею цих функцій, а саме складення депутатських повноважень, порядок і строк заповнення декларації у зв`язку із звільненням її ніхто не роз`яснював. У суспільстві є загально прийняті правила поведінки і кожний пересічний громадянин знає, що заборонено вчиняти, бо за це наступить відповідальність. Разом з тим Закон України «Про запобігання корупції» є специфічним а не загально поширеним, бо регулює діяльність певної категорії службовців. Даних, що з ОСОБА_1 провадилися навчання з вивчення положень вказаного Закону, а тим більше Порядку нема і прокурор апеляційному суду не навів доказів, які свідчили б про наявність прямого чи не прямого умислу в її діях на скоєння інкримінованого правопорушення. Нечіткість та неоднозначність Закону унеможливлює ствердно констатувати про наявність складу адміністративного правопорушення. Із пояснень ОСОБА_1 вбачається, що вона не могла відокремити правомірність своєї поведінки від протиправної, а відповідно не могла передбачити юридичні наслідки такої поведінки. Декларацію вона подала ще до складення протоколу як тільки довідалася, що такий порядок. У відповідності до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Конституція України чи будь які інші Закони не вимагають обов`язкового знання всіма громадянами підзаконних актів виданих тим чи іншим відомством. ОСОБА_1 подала річну декларацію, яка охоплювала і період перед звільненням. За таких обставин, оскаржувана постанова місцевого суду не може вважатись законною, обґрунтованою та справедливою, у зв`язку з чим підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 247, ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, П О С Т А Н О В И В : Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу задовольнити, постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а провадження у справі закрити на підставі ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. СуддяІ. П. Баглай