Постанова 4855 № 640/10605/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10605/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Черпіцької Л.Т. та суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), В С Т А Н О В И Л А: До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Київській області від 11.05.2019 №Ф-161269-15У про сплату ОСОБА_1 недоїмки у сумі 5 211,36 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 у спірний період була найманим працівником, відтак, обов`язок щодо сплати нею єдиного внеску відсутній, оскільки такий обов`язок покладено на роботодавця. При цьому, за твердженням ОСОБА_1 , вона не має статусу фізичної особи-підприємця, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань. Зазначене виключає наявність у позивача статусу платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2021 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-161269-15У про сплату ОСОБА_1 недоїмки у сумі 5 211,36 грн. Стягнуто здійснені ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у розмірі 840,80 грн. (восьмиста сорока грн. 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, також не були з`ясовані всі обставини справи. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-161269-51У, якою ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 07.06.2019 заборгованість останньої зі сплати єдиного внеску становить 5 211,36 грн. Вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Відповідно до вимог пункту другого частини першої статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з вимогами пункту третього частини першої статті 1 Закону № 2464, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Частинами 2 та 3 статті 9 Закону № 2464 встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Відповідно до вимог пункту п`ятого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Приписами підпункту другого пункту першого статті 7 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 18 березня 2020 року (справа №140/1777/19). Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у спірний період працювала у Комунальному закладі Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», що підтверджується копією трудової книжки позивача. Відтак, у спірний період обов`язок сплати єдиного внеску щодо ОСОБА_1 покладено на роботодавця останнього - Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня». При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано, а іншого з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається. Колегія суддів звертає увагу на те, що корінець вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-161269-51, копія якого надана представником відповідача, містить дані, відмінні від даних, зазначених у копії вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-161269-51У, доданої позивачем до позовної заяви, а саме: в частині суми боргу (21 030,90 грн., що є більшим) та в частині дати, на яку дана вимога винесена (30.04.2019). Відтак, надана представником відповідача копія повідомлення про вручення поштового відправлення не є належним доказом вручення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-161269-51У, оскільки не свідчить про факт вручення та відповідно отримання позивачем вимоги, яка ним оскаржується у межах даної справи. Колегія суддів вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-161269-15У про сплату ОСОБА_1 недоїмки у сумі 5 211,36 грн. сформована Головним управлінням ДФС у Київській області безпідставно, як наслідок, є протиправною та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст 241, 242, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 30 липня 2021 року. Головуючий суддяЛ.Т. Черпіцька Судді: О.Є. Пилипенко Я.М. Собків